Читаючи газету «Голос України», розумію, наскільки багатогранна й серйозна робота журналістів видання — справжніх професіоналів.
Мимоволі згадую й свою 42-літню насичену трудову діяльність.
Народилася я в 1937 році. Працювати почала одразу після закінчення училища на Горлівському машзаводі верстатником-фрезерувальником. А мені тоді ледь виповнилося сімнадцять.
Потім працювала черговою підстанції шахти Доломітного комбінату Микитівки. Доломіт поставляли в Донецьк для металургійних печей.
Добре пам’ятаю, як зустріла свою другу половинку, змінила місце проживання й роботу. Заочно закінчила технікум, здобула спеціальність бібліотекаря.
Практикувалася я спочатку в шкільній бібліотеці, а потім перейшла до Миронівської міської — із книжковим фондом у сімдесят тисяч. Кар’єрними сходами піднялася до завідувачки дорослого відділення. На цій посаді пропрацювала понад 26 років. Різне було: і важко, і цікаво.
Ми проводили літературні виставки, читацькі конференції, тематичні семінари, творчі вечори. Намагалися доносити добре й світле до жителів Миронівського, залучати людей до читання книжок.
Багато хто вчився. Ми допомагали їм підбирати літературу для контрольних. Час від часу в бібліотеці проводили відкриті уроки для учнів шкіл, організовували радіопередачі до знаменних дат...
За високі показники в роботі керівництво мені неодноразово оголошувало подяки. За рішенням Донецького облвиконкому в 1986 році мене нагороджено медаллю «Ветеран праці». За багаторічну працю, заслуги й почесті маю тепер пенсію 1790 гривень.
У лютому 2018 року трохи збільшилася сума, і я одержала 2174 гривні. Тоді дуже зраділа, нарешті хоч якось оцінили! Але недовгою була моя ейфорія. У наступному місяці все повернулося на круги своя. І дотепер я так і отримую 1790 гривень пенсії, маючи за плечима сорок два роки трудового стажу. Прикро...

Миронівський Бахмутського району Донецької області.