Біля КПВВ утворилася кілометрова черга машин, рухалися вони повільно, начебто випробовуючи водіїв. З одного автомобіля вийшов сивобородий дідок з мішком за плечима і з пропуском у руці.
— Не можна! — заступив йому дорогу солдатик у плямистій формі. — Не дозволено.
— Як же так? — здивувався старий. — Тут ось написано: я — Дід Мороз. Мені треба до малечі на ялинку.
— Звідки я знаю, може, ви диверсант...
— Так і торік я за таким пропуском проїжджав.
— То було раніше, — резонно зазначив солдат. — А рік майже закінчився. Надійшов наказ: пропустити не Діда Мороза, а Святого Миколая.
Старий пішов шукати командира КПВВ. Той сидів у вагончику, де все було приготовано до новорічного застілля.
— Тобі чого, діду? — невдоволено відволікся командир. — Ти нам новорічний захід зриваєш...
— Я до дітей на свято поспішаю, — пояснив Дід Мороз.
— Спізнився ти, дорогенький, — поспівчував командир. Надійшла вказівка пропускати не якогось там Діда, а Святого Миколая-Чудотворця. Уловлюєш різницю?
— Так я хочу громадянство України прийняти й прізвище змінити на Святого Миколая...
— Це інша справа, гайда у комендатуру й виправляй документи. Та до Нового року встигни костюмчик перемінити, щоб на ранок до малечі прийти при всьому параді.
Сергій КОТІН.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
