Нову пісню створили ті, хто 50 років тому стояв біля витоків легендарного пісенного колективу «Смерічка», — композитор з Чернівців Левко Дутківський і поет з Вінниччини Анатолій Фартушняк. Яку саме і коли почуємо її?

Назарій Яремчук у гостях на малій батьківщині Анатолія Фартушняка — в селі Баланівка на Вінниччині. Світлина середини 1980-х.

«Сніжинки падають», «У Карпатах ходить осінь», «Ти прийди в синю ніч», «Незрівнянний світ краси», «Бажання»... Це пісні названих авторів — Дутківського і Фартушняка. Деякі з них звучать і нині. Хоча написані були приблизно 50 років тому для створеного Дутківським вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». «Виросла» «Смерічка» у невеликому райцентрі Вижниця, що на Буковині, із самодіяльного колективу. Незважаючи на це, слава про неї дуже швидко облетіла весь тодішній Союз.
Про історію створення колективу, про спілкування з його першими учасниками — Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком, Софією Ротару, Павлом Дворським та Левком Дутківським, розповідає Анатолій Фартушняк у новій книзі — «Крила моєї долі». Приурочив її до 50-річчя першого виступу у «Смерічці» свого щирого друга Назарія Яремчука. Під час спілкування з «Голосом України» пан Анатолій повідомив ексклюзивну інформацію — нещодавно з Левком Дутківським вони створили ще одну пісню.

Зворушлива історія про «Сніжинки»

Десять днів залишалося до відзначення 1967-го. За цей час Анатолію Фартушняку, тоді студенту Вижницького училища декоративно-прикладного мистецтва, треба було написати новорічну пісню. Про те, що хлопець із села Баланівка Бершадського району пише вірші, знав його однокурсник Михайло Івасишин. Михайло відвідував репетиції самодіяльного ансамблю у Вижницькому районному будинку культури. Керував колективом Левко Дутківський, який мав музичну освіту. Саме йому Івасишин відрекомендував Фартушняка.
— На час нашої зустрічі Левко вже написав мелодію, — розповідає пан Анатолій. — Для мене відтворив її запальні ритми на піаніно. Потрібні були слова. У той вечір я затримався на репетиції музикантів. Додому повертався пізно. Під ногами рипів сніг. Удалині виднілися засніжені смереки. Краса неймовірна!
— Сніжинки падають, пухнасті падають... І смереки осяйні, і Карпати вдалині, — ці слова мимоволі забриніли в серці молодого поета. Вони і стали лейтмотивом майбутньої пісні.
Ансамбль виконав її в Новорічну ніч 1967-го на святковому вечорі у Вижницькому будинку культури. Пісня мала такий успіх, що її просили заспівати ще і ще уже в наступні вечори, коли молодь збиралася на танці. У 1968-му нове життя їй дав Василь Зінкевич. Вона стала першою піснею в його виконанні.

Бачили б, як Зінкевич танцював чардаш!

— Василь не був співаком, — каже Анатолій Фартушняк. — Знаю достеменно, бо ми з ним навчалися на одному курсі. Він опановував спеціальність «Художня обробка металу». Одночасно виступав у танцювальному колективі в тому самому Вижницькому районному будинку культури. Бачили б ви, як Зінкевич танцював чардаш! Щоразу це відбувалося «на біс!» Голос мав гарний. Коли соліста покликали до війська, працівники Будинку культури порадили Дутківському прослухати Зінкевича. Не все одразу вдавалося. Наполегливість учителя й учня дала бажаний результат. Та ще який!..
За словами співрозмовника, саме Дутківський придумав назву колективу — «Смерічка». Просив Анатолія писати нові і нові вірші. Окрилений успіхом, молодий поет дарував їх композитору, а той, за словами пана Анатолія, з дивовижною легкістю окрилював їх мелодією. Каже, музика до пісні «Ти прийди в синю ніч» народилася в його присутності. «Подав Левкові аркуш з віршованими рядками, він одразу сів за піаніно, і через деякий час з’явилися ті фрагменти, що стали лейтмотивом мелодії».
У 1969 році у «Смерічку» прийшов Назарій Яремчук. Йому особливо припала до душі пісня «Незрівнянний світ краси». Згодом Назарій саме так назвав свій музичний альбом.
— Назарій був золотою людиною, — згадує пан Анатолій. — Ніколи не гарячкував. Дуже уважно ставився до всіх. Навіть коли став знаменитим, не вивищував себе над іншими. Залишався простим, доступним. Цінував дружбу з кожним у «Смерічці». Коли я працював на Вінниччині, він приїздив з концертом у мою рідну Баланівку, виступав у Бершаді, у райцентрі. Таке бувало не раз. При кожній нагоді заїжджав. Одного разу навідався з Павлом Дворським. До ранку не зімкнули очей у моїй бершадській квартирі. Павло не випускав з рук гітару.

Володя приніс нову пісню — «Червона рута»

Після училища Фартушняк повернувся на малу батьківщину. Почав працювати в редакції районної газети, згодом став власним кореспондентом обласного видання «Вінницька правда». Зі «смеречанами» продовжував спілкуватися. Інколи навідувався в гості. Бував удома в Дутківського. «Дружина Левка була вінничанкою, — продовжує пан Анатолій. — Її дівоче прізвище Дехтяр. Мало хто знає, що розкішні концертні костюми «Смерічки» — справа її рук і фантазії. Левко зустрів її в той само Новорічний вечір, коли вперше прозвучали «Сніжинки». Алла також навчалася в нашому училищі. Ми часто спілкувалися, бо були земляками. Тоді, на Новорічному вечорі, землячка запала в око композитору». На жаль, її вже немає серед нас. Як і Назарій, рано пішла з життя.
Коли з «Смерічкою» почав працювати Володимир Івасюк, йому припала до душі пісня «Бажання». Попросив авторів — Дутківського і Фартушняка — виконувати її. Одного разу Івасюк приїхав у Вижницю з Чернівців, запропонував Дутківському свою пісню. «Толя, подивися «Червону руту», Володя хоче, щоб ми виконали її», — звернувся до Фартушняка.
— Я тримав у руках аркуш паперу з поетичними рядками і нотами, написаний рукою Івасюка, — згадує пан Анатолій. — Якби ж то знав, які широкі крила будуть у пісні, то хоча б перефотографував...

«Високо в горах стою»

Таку назву має нова пісня Дутківського і Фартушняка. Про це розповів пан Анатолій. Каже, що він ще не чув музики. Так само не знає, коли і хто її виконає.
— Дутківський ще працює в Чернівецькій філармонії, — розповідає Фартушняк. — Спілкуємося по телефону. Має певні задуми. Просить не розголошувати їх передчасно. Знаючи його наполегливу вдачу, нітрохи не сумніваюся, що він зуміє представити нашу пісню достойно.
...На моїй книжковій полиці стоїть платівка, видана студією звукозапису «Мелодія» у 1986 році. На ній — пісні Левка Дутківського на вірші Анатолія Фартушняка. З дарчим написом поета-земляка. «А я вже не маю такої платівки, — каже пан Анатолій. — Роздарував усі...»

Віктор СКРИПНИК.
Фото надано Анатолієм ФАРТУШНЯКОМ.

Вінницька область.