Кожен має свої щемливі спогади про Різдво. Для мене це колядки, які ми співали в дитинстві двома мовами. Бабця-полька та чимало сусідів у нашому місті Самборі на Львівщині були католиками і ходили до костелу. У моєму класі була половина етнічних поляків. Разом із подружками після уроків вчилися грамоти за польським букварем. А Різдва мали два, залюбки колядували нашим і їхнім разом, дружно. І досі виринає перед Різдвом знаменита польська колядка:
Wsrod nocnej ciszy glos sie rozchodzi:
Wstancie, pasterze, Bog sie wam rodzi!
Czym predzej sie wybierajcie,
Do Betlejem pospieszajcie
Przywitac Pana.
На Різдвяні свята я неодмінно навідувалася до села Корналовичі на Самбірщині, звідки родом. Там завжди тепло приймала рідна тітка Мариня. А з подружками ми ходили колядувати. Найбільше любили тужливу «Зі сходу сонця на захід сонця». Вона доволі довга, але якось відображала не тільки радість народження Божого Дитяти, а й поетично переповідала біблійну історію. Напевне, відома німецька народна казка «Кіт у чоботях» (також відома нам у редакції Шарля Перро) про Карабаса Барабаса якраз списана із епосу, який має багато спільного в усіх народів.
Гроші за коляду тоді були важливим дитячим прибутком. Жили ж незаможно. Наколядував отак кілька карбованців — то за такий скарб можна було придбати чимало. Приміром, скакалка коштувала 15 копійок, санки — п’ять карбованців. Тож дітлахи з радістю славили народження Христа. Отак ходимо ми гуртом від хати до хати, не зважаємо на холод та пізню годину, снігові замети та сусідських собак. Дають по-всякому: від 10 до 20 коп. А ми подумки підраховуємо прибуток. Ото стимул!
Одно разу ми чемно відколядували «Зі сходу сонця на захід сонця» під наступною хатою, повіншували господарів, а нам винесли... дві копійки. То було однією монетою, за яку можна було придбати хіба що зошит на 12 сторінок або простий олівець. Чемно подякували й пішли. Поділили порівну наколядоване та й розійшлися домівками. Але той господар так і врізався в пам’ять своєю скупістю. Я і досі щоразу, буваючи в селі, заглядаю на ту хату.
Цікаво, що старовинна колядка «Зі сходу сонця на захід сонця» тепер маловідома. На Івано-Франківщині такої не колядують. Слова я, було, трохи призабула, то, коли приїжджала додому, завше просила свою маму Софію заколядувати її. На щастя, зберігся диктофонний запис — як щемний спогад про рідну неньку, яка вже у Засвітах...
Знайшла аудіозапис цієї колядки в Ютубі: https://www.youtube.com/watch?v=8yYtLD9FAis
Як свідчить підпис до неї Олега Магдзяка, це староукраїнська колядка, записана від дуету Олега (Польща) та Люби (Італія). На жаль, більше відомостей нині нема. Слова цієї колядки й мелодика дещо відрізняються від тої, що ми колядували вдома. Але добре й те, що є. Адже, як пише Олег Магдзяк, «наші Різдвяні традиції і давні коляди мають жити в наступних поколіннях».
Бережіть своїх рідних, записуйте у стареньких їхні історії, пісні, колядки. Всі ці набутки — неоціненні родинні скарби. Колядуйте разом, збагачуйтеся, набирайтеся Божого благословення та сили на весь рік!
Колядка «Зі сходу сонця на захід сонця»
«Зі сходу сонця на захід сонця
Тріє царів йдуть.
Нашому Пану нарожденому
Дарунки несуть.
Один взяв миро, другий
кадило, а третій злото.
Ой взяли, взяли всі три
зарплату небесну за то.
А як Ірод довідався
і вслід полетів,
Казав рубати маленьких
діток по цілім світі.
А Марія із Юзефом
то услишали —
З Єрусалиму аж до Єгипту
з Христом тікали.
Летіли б’з поле, скакали
б’з рови —
Хлоп пшеницю сяв.
Дай, Боже, щастя, хлопку робящий,
В полі робящий.
Ой, сій же, сій же, хлопку робящий —
Завтра будеш жав.
А цар Ірод здовідався і вслід полетів.
Летів без поля, скакав
без рови —
Хлоп пшеницю жав.
Дай, Боже, щастя, хлопку робящий
В полі робящий.
Чи ти з не видів, як войни вісник
З Дитям носящим.
Видів я, пане, видів я, царю,
Як пшеницю сяв.
Бодай ти, хлопку, град межи зрубав, що знати не дав.
І він спасти нам Ісуса, Сина Божого.
Не відбереш му царство
Небесне,
Бо царство Його».
На знімку: Софія Рак.
Людмила СТРАЖНИК.
Фото надане автором.
Івано-Франківська область.
