Артистка Чернігівського філармонійного центру фестивалів та концертних програм, мати загиблого героя АТО Олена Белавенцева саме таку думку висловила під час цьогорічного вшанування Героїв Крут на місці бою. Невипадково і заступниця голови ОДА Наталія Романова тут, на меморіалі, вручала бойові відзнаки загиблих героїв російсько-української війни, які отримували їхні батьки: «Не треба бути великим вченим, щоб побачити чіткі історичні паралелі між тодішніми подіями і сьогоденням. Тільки-но Україна повернулася в бік європейського розвитку, наш північний сусід за допомогою всіх можливих засобів забажав зупинити ці кроки. На жаль, і серед нинішніх захисників України є ті, хто повторив подвиг Героїв Крут — ступив у безсмертя прямо зі студентської лави. Нині 180 синів Чернігівщини вже склали голови, боронячи сучасну Україну від агресора».

У Крути, починаючи з 1990 року, приїжджають ті, хто вшановує захисників України, — рухівці, просвітяни, а тепер, коли відзначення подвигу Героїв Крут стало однією з підвалин державної політики у сфері національної пам’яті, — державні службовці, курсанти і ліцеїсти, військові, народні депутати, представники різних політичних партій. Виступали і кандидати в Президенти: Руслан Кошулинський, Олег Ляшко та Юлія Тимошенко.

На важливості правильної інтерпретації подій понад сторічної давнини наголошував голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович: «Пам’ять про Крути повернулася в Україну із відновленням її незалежності в 1991-му. Але тоді й протягом наступних двох десятиліть цей бій згадували як трагедію чи навіть поразку. Оборонці станції загинули, більшовики продовжили свій наступ на Київ. Ось що говорили про Крути. Для більшої драматизації істотно завищувалася кількість українських втрат, понижувався вік бійців. Тому згадування цієї події перетворилося на плач і розпач від чергової поразки, — зауважує науковець. — Такий підхід далекий не лише від об’єктивної історичної оцінки того, що сталося 29 січня 1918 року, а й від справжнього вшанування пам’яті учасників цих подій. Важко здобуту ціною вояцьких життів перемогу знецінюють, називаючи поразкою. Загибель у бою майже сотні українських вояків — це трагедія. Але втричі більша кількість ворожих втрат заперечує тезу про поразку. Особливо, якщо врахувати, що співвідношення сил учасників бою майже 1 до 10 не на користь українців. Більшовики зуміли продовжити свій наступ на Київ лише через чотири дні. Для проголошеної лише кілька днів тому незалежної Української Народної Республіки це були визначальні чотири дні, які дали їй можливість отримати міжнародне визнання та військову допомогу. Незабаром після цього більшовиків було вигнано далі на схід».

Поминальну литію відслужив архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій у співслужінні зі священиками-капеланами Чернігівської єпархії.

На знімку: під час вшанування.

Василь ЧЕПУРНИЙ.

Фото Віктора КОШМАЛА.