О, як це страшно —
сина хоронити,
Свою кровиночку рідненьку
молоду...
В садочку тягнуться
до сонця квіти,
Синочка біля них я більше
не знайду.
Ти — в серці, пам’яті моїй
навіки...
Шматує душу біль, як хижий
лютий звір,
Із материнських сліз
розлились ріки,
І затуманився від сліз гірких
мій зір.
Я світа білого тепер не бачу.
Як жити, вижити, пізнавши
втрату цю?!
Синочка смерть я Господу
пробачу...
Молитимусь Йому —
Небесному Отцю.
Почуй мою молитву
нескінченну —
Безмежно хочу всіх від горя
вберегти,
Хай інший син обніме
наречену.
Я вірю, милий Боже,
допоможеш Ти!
Війна людей в безодню
пекла тягне,
Та ми виборюєм свободу
повсякчас.
До світла й мудрості
народ мій прагне...
О, Господи, почуй мого
народу глас!
Заплющу очі: бачу Україну — Усміхнену, щасливу,
мов своє дитя.
За мир боровся син мій
до загину,
За правду та свободу
він віддав життя.
Тож хай розквітне Україна
наша,
І зіркою зійде на вічний
небозвід,
Хай буде повною її духовна
чаша,
Заможним стане весь мій
український рід!
*Оранта (від лат. orans — «той, хто молиться») — один із основних типів зображення Божої Матері. Оранта зображувалася з піднятими вгору руками — жест адорації (молитви). Це один із найдавніших жестів, що звернений до Бога, і означав благання, прохання.
Тетяна КОМЛІК.
Київ.
Волки в овечьей шкуре
В лживых законах
ПУТИНСКИХ приставов
Сладкая ЛЕСТЬ — отрава
РОССИЯНЕ —
не становитесь
ФАШИСТАМИ
Нет у фашизма правды
ГОРЬКАЯ ПРАВДА в словах
МАКАРЕВИЧА
Поперек горла стала
Тем чья в овечьей шкуре
блеющей
Волчая пасть с оскалом
КТО разжигает
междоусобицу
ДУМЕ цитируя ГЕББЕЛЬСА
ЗВЕРЬ
в православной церкви
МОЛИТСЯ
Перед ИКОНОЙ
крестится
НЕТУ ИУДЫ в вашем
ОТЕЧЕСТВЕ
Есть на РУСИ изменники
Ночью взывает палач
к человечности
Утром на трупах ценники...
Вечером ОДЫ во славу
величия
Днем воронье в наградах
РОССИЯНЕ
нету денег у нищего
У ОККУПАНТОВ — правды».
Олександр КВІТЕНЬ, військовослужбовець 128-ї гірськопіхотної бригади.
Мукачево.
