Хімпром України: в зоні турбулентності, або Хто у нас «відповідальний» за продовольчу безпеку держави?

Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Унікальний документ презентували ще місяць тому, 24 січня, в Києві. Його створення ініціювали збори Союзу хіміків України, а розробили вчені ДП «Черкаський НДІ техніко-економічної інформації в хімічній промисловості» (НДІТЕХІМ) та інших дослідницьких центрів. Цей документ — «Стратегія розвитку хімічної промисловості України до 2030 року», що стала відгуком на серйозні виклики останніх десяти років, що привели колись провідну галузь промисловості країни в зону турбулентності та повної невизначеності.

На дні

Стан, в якому перебувають підприємства вітчизняної хімічної промисловості, більшість експертів визначає як загальну стагнацію, але з локальним секторальним зростанням, хоча дехто з аналітиків переконує — галузь уже майже на дні.

Зрештою, судіть самі.

З одного боку, 2008—2018 роки можна назвати десятиріччям агресивного «нашестя» імпорту хімічної продукції. Якщо у 2000-му її ввезли всього-на-всього на 1,34 мільйона доларів, то з 2008-го щороку імпортують у середньому по 8,5 мільярда!

Натомість обсяги експорту в 2018 році порівняно з 2010-м зменшилися в 3,3 разу — з 5,2 до 1,6 мільярда доларів! Й експортувати стільки ж, скільки ми це робили вісім років тому, сьогодні просто нереально.

Серйозне від’ємне сальдо в галузевих зовнішніх торговельних операціях — серйозна проблема навіть для економічно розвинених країн. А для нас ситуація — просто критична. Спеціалісти оцінюють це від’ємне сальдо як фронтальне, а по ряду секторів — як незворотне.

Окрім того, номенклатура експортованої хімічної продукції повсякчас звужується, і зараз ми пропонуємо закордону в основному напівфабрикати та сировину.

З другого боку, почали даватися взнаки внутрішні негаразди. Це — голод на довгострокові інвестиції, що за останню десятирічку скоротилися в п’ять разів — із 636 до 130 мільйонів доларів. Як наслідок, на багатьох підприємствах зупинили розпочаті інвестиційні програми, на інших — раніше заявлені проекти зі створення високотехнологічних хімічних виробництв. Здебільшого тут і досі експлуатують енерго- й ресурсовитратне обладнання. Продукція часто має критично високу собівартість і нерідко — неконкурентоспроможна. У товарному виробництві бага-тьох підприємств переважає продукція низького та середнього рівня переробки.

Ще одна проблема — галузь, ніби в турецький полон, потрапила в пастку залежності від імпорту сировини, що необхідна для виробництва продукції (фосфорити, сірка, хлористий калій тощо), а передусім — від імпорту природного газу та цін на нього. А програми з імпортозаміщення відсутні.

По-третє, всі ці роки ми втрачали потужності. Внаслідок некоректної конкуренції стали всі проммайданчики з виробництва хімічних засобів захисту рослин (ХЗЗР) для сільського господарства (у Шостці, Первомайську, Черкасах). Зараз виробництво цих засобів відновлюється — за рахунок приватної ініціативи, але минулого року частка наших ХЗЗР на внутрішньому ринку не перевищувала 10%.

Після світової фінансової кризи 2008-го та стрімкого підвищення цін на газ закрили свої заводські прохідні Роздільненське ВО «Сірка» та хімкомбінат у Новому Роздолі, п’ять років мовчали цехи потужного комбінату в Калуші (ТОВ «Карпатнафтохім»). «Пішов» у металобрухт проммайданчик із виробництва фосфорних добрив «Рівнеазоту». Перестали виробляти міндобрива у Вінниці й Костянтинівці...

Ще раніше ми фактично втратили гірничохімічну промисловість. Давно затоплені кар’єри з видобутку сірки в Новому Роздолі, Яворові, Калуші й шахти у Стебнику. Амбітний же проект із розробки Стремигородського родовища апатит-ільменітових руд так і не розпочався. З початком війни загинуло багато потужностей на Донбасі. А компенсуючі майданчики в дію ніхто не вводив.

Із серпня минулого року простоює знаменитий Одеський припортовий завод (ОПЗ) — у своїй категорії найпотужніше та найкраще підприємство хімпрому не тільки в Україні та СНД, а й у Європі.

— Загалом за останні роки галузь втратила 1,2 тисячі малих і середніх підприємств, — резюмує президент Союзу хіміків Олексій Голубов. — А кількість працюючих у галузі скоротилася на 55 тисяч спеціалістів!

Гордіїв вузол усіх цих та інших проблем і призвів до результатів цілком плачевних.

За останні роки обсяги реалізації хімічної продукції в доларовому еквіваленті скоротилися більш як удвічі — з 10,5 до 4,3 мільярда доларів.

Частка хімпродукції в загальному обсязі промислового виробництва впала з 6,1 до 4,8 відсотка. Нині у нас виробляють лише чотири кілограми хімічної продукції на душу населення (80 доларів на людину), тоді як у країнах ЄС — по 35—50 кг (по 600—900 доларів на людину).

Не дивно, що споживчий попит на сировину для підприємств галузі, мінеральні добрива для села та споживчі товари (побутову хімію) сьогодні задовольняє в основному імпорт. Його частка на вітчизняному ринку становить уже 80%!

Без стерна і без вітрил?

Щоправда, в 2017-2018-му в галузі почалися відновлювальні процеси в кількох секторах. Завдяки цьому за минулий рік в цілому обсяги виробництва порівняно з 2017-м зросли на 16,5%. А в виробництві основної хімічної продукції, добрив і азотних сполук, пластмас і синтетичного каучуку в первинних формах — і взагалі на 30,3%! У 2017-му галузь мала +26%.

Є інші позитивні тренди. Значно покращили показники й те, що знову запрацював калуський «Карпатнафтохім», де пройшла модернізація виробництва. Майже втричі зросли прибутки ПАТ «Сумихімпром», додали «ДніпроАзот», Кременчуцький завод технічного вуглецю, деякі інші підприємства.

Але у спеціалістів ці цифри ейфорії не викликають.

— Зростання обсягів продукції на підприємствах основної хімії значне тому, що почалося фактично з самісінького дна, — зазначає президент Союзу хіміків Олексій Голубов.

— Це зростання не стало інвестиційно й інноваційно наповненим, — пояснює директор Черкаського НДІТЕХІМу Тамара Ковеня. — Проте системні структурно-технологічні зміни поки що відсутні, тож говорити про сталість зростання, на жаль, не доводиться.

Отже, ситуація — парадоксальна. З одного боку, потенціал галузі — величезний. З другого — зростання йде лише у кількох секторах. У чому ж річ?

Резюмуючи думки науковців і виробничників, висловлені під час презентації «Стратегії...», можна сказати, що головна причина негараздів — у відсутності конструктивної підтримки з боку держави та довгострокової стратегії розвитку хімічної галузі.

Власне, цей висновок роблять і представники багатьох інших галузей промисловості. Сектор реальної економіки, образно кажучи, залишився без стерна і без вітрил. Таке враження, що наші «адмірали економіки» сподіваються лише й тільки на «вільний ринок», який «сам все врегулює».

— Досі ніхто не розробив чіткої стратегії розвитку країни і розвитку економіки, — в інтерв’ю «Голосу України» говорив президент УСПП Анатолій Кінах. А торкаючись поточного стану речей в економіці, резонно відзначав:

— Занадто рано ми ліквідували Міністерство промислової політики!

З Анатолієм Кириловичем згоден і президент Союзу хіміків Олексій Голубов:

— Коли в галузі розпочалися обвальні процеси, ми просили залишити Мінпромполітики. Це дало б змогу оперативно реагувати на проблеми, що з’являлися.

На відсутність «свого міністерства», повноважного органу, який би вів регуляторну політику та координував важливі промислові програми, нарікають усі як «важковаговики» — асоціації підприємств гірничо-металургійного комплексу, так і ті, що «виступають у вазі пера», — керівники підприємств легкої промисловості.

Складається враження, все пущено на самоплив. Ось кілька прикладів із «життя хімпрому».

Вітчизняний ринок збуту хімпродукції буквально затоплений імпортом, в тому числі — контрабандою та масою неякісної, а тому зовсім дешевої продукції. Імпортери ведуть агресивну маркетингову політику, часто демпінгують. Наші підприємства та держбюджет внаслідок такої некоректної конкуренції багато втрачають. І що ж?

Років уже сім, мабуть, як лунають обіцянки навести лад на митниці та перемогти контрабанду, але віз і нині там. Зате, коли заходить мова про інтереси наших підприємств, одразу на «блакитні екрани» вистрибує чортова дюжина молоденьких «експертів» і політологів, що безугавно теревенять про переваги конкуренції, яка «має піти на користь нашим виробникам».

Або таке. Щоб підготувати робітника для хімічного виробництва, потрібно 10-15 років (рівень освіченості працівників галузі — найвищий у промисловості). Кваліфіковані кадри — це теж капітал. Тому на «Карпатнафтохімі», коли комбінат довго стояв, менеджмент комбінату робив усе можливе, щоб зберегти кадровий кістяк підприємства. Ще раніше, у кризові 2008-2009-ті таку само політику вели керівники «Сумихімпрому» і теж модернізували виробництво.

Зате, коли настали важкі часи на Одеському припортовому, розповідають у Союзі хіміків, його управитель — Фонд держмайна — не знайшов жодного іншого рецепта, крім як рекомендувати керівникам заводу... скорочувати персонал. За останній рік з ОПЗ пішло вже понад 700 робітників.

І в Калуші, й у Сумах поставили перед собою чітку мету, й щоб досягти її, послідовно вирішували тактичні завдання. А що мають на меті у ФДМУ та в Мінекономрозвитку? Невідомо.

Ну, й приклади, про які не можна не розповісти.

Природний газ для азотних комбінатів — не тільки енергоносій, а й насамперед сировина. Коли ціни на газ дуже зросли, Союз хіміків звернувся до уряду з пропозицією — надати підприємствам галузі право на видобуток вуглеводнів, аби ті мали сировину власного видобутку, що значно знизило б собівартість продукції...

У цей час ФДМУ довго не міг знайти інвестора для ОПЗ, який вирішили приватизувати. Нарешті, з’явився бізнесмен з однієї з країн ЄС, який хотів купити завод разом з усіма його боргами останніх кількох років. Інвестор висував одну-єдину умову — надати йому ліцензію на видобуток газу з українських родовищ.

В обох випадках йшлося про створення вертикально або горизонтально інтегрованої компанії, так званого кластера. Такі компанії — не дивина для країн Заходу, є вони й у нас. Скажімо, свого часу до комбінату «Криворіжсталь» приєднали Новокриворізький ГЗК, що покращило роботу обох підприємств. За такою ж схемою об’єднано три ГЗК Кривбасу та меткомбінати корпорації СКМ. Словом, і наші підприємці, й іноземний інвестор пропонували логічне й апробоване рішення.

Але, як ви здогадалися, і Союз хіміків, й інвестор з ЄС дістали відкоша. Як розповідають у Союзі, категорично проти виступив НАК «Нафтогаз України», і чомусь слово компанії виявилося вагомішим. Результат? Ціна ОПГ впала вже майже вдесятеро! З оптимістичних стартових мільярда доларів до 150 мільйонів.

Як бачимо, замість конструктива — «війни» різних державних відомств, незрозуміле перетягування ковдри...

Але є ще один аспект проблеми, який, здається, може слугувати свого роду камертоном сучасної економічної політики у сфері хімвиробництва.

Почому будуть хліб і м’ясо?

Хімпром України був візитівкою хімічної промисловості всього СРСР. Зокрема, наші комбінати виробляли найбільше мінеральних добрив, а в обсягах їхнього експорту продукція наших азотних комбінатів становила левову частку.

Нині ситуація кардинально інша. Річ у тому, що скрізь давно збагнули усю важливість продовольчої проблеми, яку навіть у розвинутих країнах розглядають як складову національної безпеки. Одним із найважливіших чинників розв’язання проблеми є родючість ґрунтів. А зберегти та підвищити її неможливо, якщо не вносити під посіви достатню кількість органічних і мінеральних добрив. Причому роль мінеральних постійно зростає — наука і хімічна промисловість пропонують комплекси мінеральних поживних речовин, які здатні підвищити ефективність землеробства у рази!

Скрізь вводять у дію все нові й нові потужності з виробництва міндобрив. Тільки за останні два десятиріччя в Європі, США та провідних азійських країнах ввели в експлуатацію майже 200 сучасних азотних проммайданчиків.

Стагнаційні процеси в галузі та те, що вітчизняний ринок збуту міндобрив уже давно став настільки «вільним», що нагадує не цивілізований ринок, а відкритий усім вітрам, занедбаний прохідний двір. Усе, як у поганому колгоспі, — заходь, кому не лінь, бери, скільки винесеш.

Отож, те, що ми втратили статус експортного гегемона Східної Європи, — це погано, але ще — півбіди. Зовсім кепсько те, що вітчизняний ринок збуту міндобрив перетворився на об’єкт безпардонного «завоювання», арену жорсткої та далеко не лицарської боротьби іноземних виробників як між собою, так, головним чином, з українськими виробниками.

Частка наших азотних комбінатів на вітчизняному ринку весь час падала і минулого року становила нещасні 30%! Все інше — імпорт, в основному — з Російської Федерації.

Чому російські добрива дешевші — зрозуміло. Собівартість азотних добрив, а відтак і ціна на них дуже сильно залежить від вартості природного газу.

— Зараз ціна на нього для наших підприємств — найвища у світі! — констатує Олексій Голубов. — Навіть хімзаводи країн ЄС мають змогу купити газ за цінами, нижчими, ніж в Україні.

— Ціна газу для російських азотних комбінатів «на заслон ці» становить 87-90 доларів за тисячу кубів, а для наших — 450-470! — пояснює Тамара Ковеня. — За таких умов навіть найсучасніші технології, що забезпечують найнижчі питомі витрати газу на тонну синтетичного аміаку, проблему цінової конкурентоспроможності наших азотних добрив не розв’язують. Наші виробники просто не можуть конкурувати з російськими.

Тим часом уже не перший рік наші науковці звертають увагу на питання продовольчої безпеки. Найчастіше йдеться про відновлення родючості ґрунтів.

Україна має найбільші в Європі площі орної землі — 33 млн га та значні посівні площі — 18 млн га. Зараз аграрії вносять під них 1 700 млн тонн міндобрив (у діючих поживних речовинах), в середньому 123 кілограми поживних речовин на гектар. У той час, коли в аграрно розвинутих країнах — майже 200 і більше, зокрема у Нідерландах — 258 кілограмів. Оптимальна норма для наших посівних площ — 150-160 кг на га.

Отже, з одного боку, нам треба нарощувати обсяги виробництва міндобрив. З другого — необхідно, врешті-решт, розпочати «хімічну реконкісту» на внутрішньому ринку збуту. Це останнє завдання не вважається очевидним, а власники деяких агрохолдингів і взагалі не бачать тут жодних проблем. І — дарма!

— У нас не хочуть збагнути одну просту річ, — говорить відомий промисловець Євген Лапін. — Якщо, не приведи Боже, наші азотні комбінати «ляжуть», імпортери відразу продиктують нам такі ціни на міндобрива, які тільки захочуть.

До слів Євгена Васильовича додамо — ми таке вже проходили. У 2016 році, коли наші комбінати тимчасово зупинилися, ціни на російські добрива негайно рушили вгору й підскочили одразу на 25%!

Якщо подібне трапиться знову, ціни на продукти харчування у нас тільки зростатимуть. Хліб стане таким же дорогим, як і на Заході (але за наших куцих зарплат), а м’ясні страви стоятимуть на столах більшості українців тільки на Різдво та дні народження.

Складнюча ситуація! Чи має вона рішення?

— На жаль, це ті проблеми хімпрому, які виробники самі розв’язати не можуть, — визнає Тамара Ковеня. — Тут потрібне втручання держави — у вигляді певного набору протекціоністських заходів.

Цікаво, що такі заходи уже практикували. У кінці 90-х, коли виникла приблизно така само ситуація, що й зараз, — селяни купували дешеві російські добрива, а наші виробники стояли в «затоварці». Тоді уряд підтримав ініціативу міністра промисловості, доктора технічних наук Валерія Мазура та гендиректора «Сумихімпрому» Євгена Лапіна — дотувати аграріїв, компенсуючи їм різницю між дешевими російськими добривами й цінами на вітчизняні. Щороку виділяли з держбюджету десь у межах мільярда гривень. Це дало потрійний ефект. І соціально-економічний — знову запрацювали заводи, і тисячі хіміків повернулися на свої робочі місця. І бюджет не тільки нічого не втратив, а ще й здобув. За підрахунками економістів, тільки податки хімпідприємств, що знову запрацювали на повну, і податки їхніх працівників щороку приносили в казну держави щонайменше п’ять мільярдів гривень! Плюс — аграрії отримали змогу купувати і вносити під посіви більше добрив, ніж до цього, і збирати більш високі врожаї.

Словом, усі геніальні рішення — прості!

На жаль, пізніші уряди цю практику чомусь припинили. Але сьогодні ніхто й ніщо (в тому числі й угода ГАТТ/СОТ) не забороняють той досвід повторити.

«Стратегія...» пропонує не тільки ці два рішення. Оскільки хімпром постачає АПК не тільки міндобрива, документ передбачає заходи, які дадуть змогу провести модернізацію діючих агрегатів та установок з випуску традиційних азотних добрив, збільшити їх продуктивність, забезпечивши виробництво з оптимальним рівнем цін. Окрім того, максимально розширити товарно-асортиментний ряд спеціальних видів добрив (зокрема з мікроелементами, мікро- та нано-добрива для органічного та поживні речовини для точного землеробства), меліорантів, кормових мінеральних добавок, БАДів широкого спектру дії тощо.

Також передбачається збільшити виробництво шин усіх типорозмірів та гумотехнічних виробів для оснащення сільськогосптехніки, моторних мастил, добавок та присадок до них. Ще — полімерних таропакувальних матеріалів і виробів.

Це дозволить вже через п’ять-сім років реально довести частку вітчизняної продукції у сегменті азотних добрив до 80%, комплексних добрив — до 35-40, ХЗЗР — до 30, інших агрохімікатів — до 70%. Усе це й створить власну агрохімічну базу для забезпечення національної продовольчої безпеки.

Але ж треба діяти. За продовольчу безпеку відповідає не один лише МіАПК.

Про інструменти

За чверть століття у нас написали багато планів, стратегій і програм розвитку як для окремих галузей, так і економіки в цілому.

Але, здається, вперше створено комплексний план розвитку, в якому викладені не одні лише добрі наміри. «Стратегія розвитку хімічної промисловості до 2030 року» має чіткі обґрунтування доцільності, визначає основні пріоритети (їх десять — дивіться інфографіку). Перелічує заходи, які треба здійснити. Має реалістичні індикативні плани досягнення тих чи тих цілей.

Не будемо переповідати всі пункти, зрештою, вони розраховані на спеціалістів та урядовців. Звернемо увагу на кілька справді важливих моментів.

«Стратегія...» пропонує створити кілька виробничих кластерів. Окрім аграрного, це ще п’ять інших: будівельний, «Хімічна продукція для ЖКГ», «Хімпродукція для соціально орієнтованих галузей (меблева та легка промисловість), «Продукція хімічної біотехнології». І, нарешті, найперспективніший — кластер «Первинні пластмаси та вироби із пластмас промислового та побутового призначення».

— Вважаю, дуже важливо стимулювати створення вітчизняних виробництв первинних пластмас, — переконана Тамара Ковеня. — Насамперед базових: поліпропілену, емульсійного ПЗВ, полістиролу та інших. Адже прогноз однозначний — у 2030 році внутрішній хімічний ринок в Україні на 39—40% становлять пластмаси у первинних формах і вироби із пластмас.

Щодо пріоритетів, то тут варто поговорити про два з них.

Це — № 1, який передбачає створення конкурентної сировинної бази. Річ у тому, що нині частка сировини у формуванні цін більшості базової хімпродукції становить від 50 до 90%. Тобто сировинна складова — це зараз ключовий чинник, який впливає на конкурентоспроможність продукції галузі як основної хімії, так і мінеральних добрив. Без відносно дешевої сировини просто неможливо.

Відтак «Стратегія...» пропонує заходи, які допоможуть постачати сировину за прийнятними цінами. Зокрема, є пропозиція створити вертикально-інтегровані структури (кластери, індустріальні й хімічні парки), які вестимуть комплексну переробку покладів калієвої, ільменітової та апатитової руди, вапняку, крейди, бішофіту, магнезитової та іншої сировини. Тут, радять учені, варто розпочати пілотні проекти — на базі діючих підприємств із випуску фосфоровмісних добрив і діоксиду титану, а також — з видобутку ільменіту, фосфоритів та інших корисних копалин...

Пріоритет № 10 дає повне уявлення про фінансові й інвестиційні інструменти реалізації «Стратегії...»

Передусім пропонується задіяти механізми державно-приватного партнерства.

— На жаль, — констатує Тамара Ковеня, — не можу навести хоча б одного значущого прикладу реалізації стратегічно важливого інвестиційного проекту, який би в останні десять років здійснили на основі цього принципу. Ще жодна країна не подолала економічну кризу без того, щоб держава не виступала регулятором, партнером або й інвестором.

Також пропонується задіяти преференційні інструменти, передбачені чинним законодавством у сфері інвестиційної діяльності (Закони «Про інвестиційну діяльність», «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» тощо). Тому хімічну промисловість (загалом або окремі сектори) пропонують зарахувати до пріоритетних галузей економіки.

Протекціонізм: pro i contra

За часів Леоніда Кучми «Стратегію...» швидко б ухвалили, й відразу ж почали б шукати кошти під перші проекти.

Але сьогодні ми переживаємо часи теоретичної невизначеності. Одні економісти — за регуляторну підтримку свого виробника. Інших ні в чому не переконує навіть приклад Сполучених Штатів, де промисловий протекціонізм Дональда Трампа стимулював американську економіку набагато сильніше, ніж політика рекордно низьких кредитних ставок, яку після кризи 2008-го проводить Федеральна резервна система США.

Хто має більше резонів?

Наш співрозмовник — директор Черкаського НДІТЕХІМу Тамара Ковеня. До її думок варто прислухатися вже хоча б тому, що навіть київські колеги називають її блискучим аналітиком і «аналітиком від Бога».

— Тамаро Володимирівно, за великим рахунком споживачу все одно, яку продукцію купувати, — нашу чи імпортовану. Головне — за прийнятною ціною та достатньо якісну. І якщо в умовах вільної конкуренції продукція наших хімзаводів програє іноземній, то, можливо, така доля наших підприємств — закритися?

— І тоді Україна стане африканською країною! Хоча сьогодні навіть африканці створюють точкові хімічні виробництва, а Марокко й узагалі розвиває свій хімпром просто семимильними кроками... Це — по-перше.

По-друге, річний обсяг українського ринку хімічної продукції — 11 мільярдів американських доларів і щорічно зростає не менше як на п’ять відсотків. Ця продукція затребувана в багатьох галузях економіки, часто — незамінна в побуті. Просте питання: де брати валюту для закупівлі «хімії» на всі потреби? І яким буде курс долара? У нас в зовнішній торгівлі й так увесь час зростає негативне сальдо, а в разі, якщо наші заводи «ляжуть», в секторі торгівлі хімічною продукцією це сальдо зросте до астрономічних розмірів. А це вкрай негативно впливатиме на всю економіку.

Ще один чинник — соціальний. Так, можна ліквідувати хімічну промисловість, але куди тоді піде її кваліфікований промисловий персонал? Адже тільки на великих і середніх підприємствах галузі працює 110 тисяч осіб. Із членами сімей це десь 400—500 тисяч громадян. Вихід вони матимуть один — їхати в пошуках роботи за кордон... До того ж зважте, що сім із десяти наших великих хімзаводів — бюджето- та містоутворюючі підприємства...

Треба, нарешті, зрозуміти, що повинен бути баланс між вільним ринком і державною промисловою політикою. Мова має іти про збалансування розвитку, визначення пріоритетів — і не тільки для хімпрому, а й промисловості загалом.

— Але поглянемо на проблему з трохи іншої точки зору. Свого часу держава продала-передала багато великих підприємств галузі «ефективним власникам», і для того, щоб вони господарювали на свій страх і ризик, і щоб працювали з прибутком. То, мовляв, навіщо протекціонізм? Усі проблеми хімпрому — це проблеми власників!

— Що ж, не всі «ефективні власники» стали ефективними, це правда. Одні розв’язувати проблеми не вміють, інші — не хочуть. Але жити у суспільстві й бути вільним від його проблем неможливо, отож не все залежить від власників. Ось приклад.

Зараз усі азотні заводи змушені працювати за давальницькою схемою по природному газу, адже прозорий ринок газу й аміаку в Україні по суті відсутній. Чи є вихід? Можна створити умови, коли б азотні комбінати могли купувати газ за прийнятними цінами, але це без втручання держави — нереально. Інший вихід — надати комбінатам доступ до родовищ вуглеводної сировини. Та це потребує значних коштів, але в умовах роботи за давальницькими схемами у підприємств їх немає. А зовнішні позики — малодоступні... Своєрідне замкнене коло. Ще один варіант — субсидувати або виробників міндобрив, або селян, компенсуючи їм різницю між вартістю наших і російських добрив. Та це апробоване рішення чомусь досі викликає спротив урядовців. Як бачимо, без участі держави й найефективніший власник тут нічого не вдіє.

— Але перспективи є?

— Так, бо хімічна промисловість — дуже диверсифікована галузь. Її продукція — це сировина для металургії, машинобудування, будівництва, АПК, фармакологічної та легкої промисловості... Словом, галузь має один із найвищих рівнів міжгалузевого споживання, кусулятивно — понад 40%. Розвиток хімпрому здатен не тільки створити тисячі робочих місць і значно наростити експортні поставки. Головне для економіки — він зменшить нашу імпортозалежність, яка минулого року «важила» вже 8,5 мільярда американських доларів.

Насамкінець хочу зауважити: хімічна промисловість — унікальна галузь. Так, можна продовжити її подальший інерційний розвиток: в деяких секторах — стабілізація та незначне зростання, в інших — стагнація та падіння. Однак все це — своєрідне перебування на дні. Потрібна рука держави, яка допоможе галузі відштовхнутися від дна. Заради справедливості скажу, що така рука потрібна багатьом галузям промисловості.

Як бачимо, розвиток вітчизняної хімічної промисловості має безальтернативний характер. І тому, що без неї неможливо уявити сучасне сільське господарство й АПК. По-друге, тому, що розвиток галузі може дати потужний мультиплікаційний ефект для розвитку всієї економіки. По-третє, тому, що вона — одна з тих галузей промисловості, що найбільше сприяє відходу від процесів деіндустріалізації та переходу на шлях реіндустріалізації.

Зрозуміло, є інший варіант розвитку подій. Якщо без стерна і без вітрил, то галузь повільно, але пройде шлях до свого Ватерлоо. Саме тому, коли на ток-шоу Євгена Лапіна запитали, що робити, коли «Стратегію...» не ухвалять, Євген Васильович відповів:

— Не хочу навіть думати, що її не ухвалять!

Ярослав ФАЛЬКО.

Суми — Черкаси.

ВІЗИТКА ГАЛУЗІ

Хімічна промисловість — унікальна галузь промисловості нашої країни.

Вона має найбільше — 37 — секторів, на підприємствах яких випускають майже 4,5 тисячі найменувань хімічних продуктів.

Продукція хімпрому має найвищий рівень міжгалузевого споживання — понад 40% її потребують інші «підрозділи» економіки.

У галузі діє понад 3000 підприємств.

Серед них — 160 великих підприємств, більшість з яких є містоутворюючими.

Кількість працівників у галузі становить понад 110 тисяч.

Провідні підприємства

Гірнича хімія: ПАТ «Дашуківські бентоніти», ПАТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», Група DF (Межиріченський ГЗК, «Валки-Ільменіт»).

Не діють: Яворівське ДГХП «Сірка», Стебницьке ДГХП «Полімінерал».

Перспективні родовища: апатити (Федорівське, Носачівське, Кропивнянське), фосфорити (Ново-Амбросієвське, Жванівське, Ратнівське, Ізюмське та ін.), ільменіти (Малишевське, Іршанське, Стремигородське), родовища карбонатної сировини, каолінових, бентонітових руд, кам’яної, магнієвої солі та ін.

Основна хімія

Виробники азотних добрив: ПАТ «Азот», ПАТ «Рівнеазот», ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», ПАТ «Дніпроазот», ВАТ «Одеський припортовий завод», ТОВ «Гросдорф».

Виробники калійних добрив: активних підприємств немає.

Виробники фосфоровмісних (комплексних) добрив: ПАТ «Сумихімпром», ПП «Дніпровський завод мінеральних добрив», ТОВ «Укртехнофос».

Виробники каустичної соди: ТОВ «Карпатнафтохім», ПАТ «ДніпроАзот». Виробництво кальцинованої соди перебуває в анексованому Криму (Кримський содовий завод).

Виробництва сірчаної кислоти: ПАТ «Сумихімпром», ТОВ НВП «Зоря», ДП «СхідГЗК», ПАТ «Авдієвський КХЗ», ПрАТ «Запоріжкокс», ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг», ПрАТ «ЄвразЮжкокс» та інші коксохімічні підприємства.

Не діють: Костянтинівський хімічний завод.

Залишилися в ОРДЛО: ПАТ «Горлівський концерн «Стирол».

Хімія органічного синтезу: ТОВ НВП «Зоря», ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», ТОВ «Карпатнафтохім», Білоцерківський завод препаративних форм, компанія «АГРОВІТ».

Залишилися в ОРДЛО: ПАТ «Горлівський концерн «Стирол».

Інші значимі хімічні підприємства: ПАТ «Укрпластик», ДП «Укртрансаміак», ПрАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», ТОВ «Київгума», ПрАТ «Росава», ТОВ «ВП «ПОЛІСАН», ТОВ ПП «ЗІП», компанія «Матрапак», ТОВ «Снежка-Україна», ТОВ НВФ «Композит», ТОВ «Хенкель Україна», холдинг «Поліпром», ТОВ «НПК «Квадрат», ПАТ «ЧЗА», ПАТ «Український графіт», ТОВ «Українські смоли», ТОВ «Карпатсмоли» та ін.

Провідні НДІ: ДП «НІОХІМ», ДП «НДІ «Еластик», ДП «Хімтехнологія», ВАТ «Укрхімпроект», ПрАТ «Сєвєродонецький ОРГХІМ», ДП «Черкаський НДІТЕХІМ».

Не діють: УкрГІАП (процедура банкрутства).

Залишилися в ОРДЛО: УкрДержНДІпластмас.

Громадські організації:

Союз хіміків України (президент — Олексій Голубов), ЦК профспілки працівників хімічної та нафтохімічної галузей промисловості (голова — Василь Мойсюк).