Анатолій Чемерис біля сільського «магніту» — цілющого джерела.

Анатолій Чемерис із Долино-Кам’янки Знам’янського району — проста і добра людина, яка випромінює позитивну енергію і вражає своєю біографією, плетивом пройдених життєвих стежок. Народився Анатолій Михайлович у цьому селі, але шансів на те, що знову опиниться тут, побувавши на високих посадах за часів Радянського Союзу, а потім — і незалежної України, було небагато.

Додому — через Москву і Крим

Чоловікові є про що повідати, і в нього є чому повчитися. Наприклад — порядності, котра і повернула його з Москви на батьківщину на початку двотисячних. Можна було й далі задоволено міряти кроками вулиці російської столиці, де уже вивчилися доньки, а родина міцно стала на ноги, але хто б тоді допоміг сестрі доглянути стареньку маму?!

Нині, коли питання, з якого боку від кордону з Росією жити, вирішене остаточно, спогади Анатолія Чемериса про минуле зводяться до короткої розповіді.

— Свого часу я був головою Новгородківської райспоживспілки, — пунктиром пробігаючи кар’єрними шляхами, колишній голова споживчої кооперації району пригадує, як відкривали мінеральну свердловину під Новгородкою і як потім вода звідти фасувалася в мільйони пляшок та вирушала на полиці магазинів України й СНД. — У 1986 році мене призначили директором магазину «Кіровоград» у Москві. Це була дуже серйозна робота і щодо можливостей, і зважаючи на рівень посадової відповідальності. Таких універсамів, де продавалося вироблене в українських областях, Москва мала сім. Серед інших — «Наталка» (зрозуміло — з Полтави), «Тернопіль», «Вінниця», «Хмельницький»... У магазині від нашого регіону йшли на ура, зокрема, добровеличківські сухофрукти, голованівські джеми, бобринецька смажена олія, розлитий у Новгородці «бахмаро» (нині дивує, що той напій у святковій корзинці, де поміщалося шість пляшок, ніхто не бачив у наших крамницях через те, що краще «від нашого столу» завжди відправлялося в «метрополію»), і особливий кіровоградський «сувенір» — горіхова горілка...

...Тим магазином Чемерис завідував до 1992-го, а після того майже на десять років перейшов на роботу... в посольство Криму. В тій же Москві він представляв прем’єр-міністра Криму Анатолія Франчука, з котрим і дотепер підтримує стосунки. Точніше, це звичайні святково-телефонні зв’язки з колишнім головним кримським босом, а потім — українським нардепом, котрий живе здебільшого спогадами. Інший знайомий з цієї ж обойми — Сергій Куніцин, мешкає в Києві.

Потрібен «магніт»

Десять років тому його обрали старостою села, де сьогодні мешкає зо п’ять десятків людей. На жаль, процес скорочення населення триває, попри те, що в населеному пункті є природний газ і дорога. Дуже виручає сусідство Трепівки, котра до названих благ приплюсувала залізничне сполучення зі Знам’янкою та Кропивницьким, велику та гарну школу, дитсадок, автобусний зв’язок через Цвітне, Казарню, Омельгород... У Долино-Кам’янку автобус не заїжджає, тому до зупинки треба йти пішки кілометрів чотири—шість. У переліку великих мінусів також відсутність магазину, поштового зв’язку, фельдшерського пункту.

— Усі ці досягнення цивілізації для нас, на жаль, — малодоступні, — гнітить старосту демографічна ситуація в рідному селі. — Звісно, старенькі люди не лишаються без хліба. Це питання перебуває на контролі. І фельдшер із Трепівки, де нині будується нова амбулаторія, своїм ходом до пацієнтів якось дістається... Але нашому маленькому селу потрібне друге дихання, потрібен магніт, котрий триматиме людей в Долино-Кам’янці. І тут сам Бог нам прийшов на допомогу...

...З’ясовується, ця земля має свій магніт. Ще до того як було офіційно засноване село, ще до будівництва церкви, перші поселенці виявили тут цілюще джерело. Мешканці переказували від покоління до покоління історію про те, як у мить, коли джерельце випустили на поверхню, над ним з’явилося марево — вид святого лика. Через віки святість води знайшла нове підтвердження: сліпій від народження дванадцятирічній дівчинці наснилося, що мама відвела її до джерела, вона випила води і прозріла.

— Тією дівчинкою була наша землячка Параска Марківна Голуб, — розповідає парафіянка з Трепівки Лідія Олександрівна Ярова. — Її онука, Олена, вчителька на пенсії, нині мешкає в Долино-Кам’янці... Параска і справді прозріла, що можна було б списати на багату уяву селян, але цілющі властивості води і сьогодні ставлять людей на ноги. Минулого року високе духовенство освятило криницю, побувало в тій місцині, де від старого храму залишився фундамент. Ми збудували біля джерела просту споруду, тут кожен місцевий чи приїжджий може вмитися.

А яблуня знову зацвіла

— Хочемо зробити значно більше, — зауважує Анатолій Чемерис. — Насамперед — збудувати купальню, як в Іскрівці Петрівського району. Вже маємо для цього деякий матеріал. Люди приїздять із навколишніх сіл, навіть із Києва, Запоріжжя, щоб попити води. Тобто, вже йде слава про криницю, що лікує шлунок, допомагає людям із підвищеним тиском, просто додає здоров’я. Нам залишається знайти спонсора, який допоможе з благоустроєм і популяризацією цілющого джерела. Зразки води ми відправили на аналізи в одеську лабораторію. Маємо з’ясувати: скільки в цьому диві — від науки, а скільки — від щирої віри людей. Хочемо отримати підтвердження і матеріального, і духовного характеру. На користь другого свідчить і той факт, що після освячення біля Парасчиної криниці зацвіла стара-стара яблуня, яка на моєму віку ніколи не цвіла й не родила.

Олег ШВЕРНЕНКО.

Фото Івана КОРЗУНА.