На сторінках газети хочу поділитися думками про наше життя. Візьмемо, наприклад, розрахунки за електроенергію. Ще пам’ятаю часи, коли була тоненька квитанційна книжечка з дешевого паперу. Її вистачало на кілька років. Людина записувала дані, платила — і все.

Нині та сама людина повинна так само зняти показники, але не записати дані в квитанцію, а відправити їх у Київ телефоном чи Інтернетом. Децентралізація, однак! Там фахівці обробляють дані з усієї області, друкують на спеціальній оргтехніці на недешевому папері й поштою, апетит у якої постійно зростає, відправляють знову ж таки назад до споживача, щоб той заплатив.

Слід урахувати, що у переважної більшості селян Інтернету немає, навіть мобільні телефони є не у всіх...

А якщо з мобільного якась бабця і додзвониться до обленерго, то поки вона розкаже, що й до чого — з неї оператор зв’язку зніме більше, ніж та за місяць «насвітила» однією лампочкою.

Але це було б півбіди, коли б за всі ці маніпуляції, послуги і витратні матеріали не треба було платити! А хто платить? Та ми ж із вами —споживачі! І такий принцип ціноутворення не лише на електроенергію! Ціни на необхідне не відповідають більшості пенсій і зарплат.

У Пенсійному фонді пояснюють, мовляв, із чого ж вам ту пенсію нараховувати, подивіться, які у вас були зарплати в колгоспах... Усе правильно. Але держава, в особі керівників, скромно замовчує той факт, що за таку ж безцінь, як ті наші зарплати, їм дісталися і сільськогосподарські підприємства, і заводи.

Тут доречно нагадати історію. Німці після війни досить швидко повернули банківські вклади. Це країна, економіка якої була повністю знищена. Нас такий фатум оминув. І час незалежності уже хилиться до 30 років. І що ж?! Хто підрахує, скільки разів вже можна було б повернути людям їхні заощадження?! Держава обібрала мене, перетворивши мої гроші і мільйонів таких, як я, трудяг, на приватні мільярди і капітали!

Років 15—20 тому в пресі був огляд коефіцієнтів найвищих і найнижчих зарплат у Європі. Уже не пам’ятаю, які там порівнювалися зарплати — державні чи всі разом. Але запам’ятав крайні коефіцієнти — відношення найменших зарплат до найбільших. Отже, найменша різниця була в Італії: 1 до 3, а найбільша — в Німеччині: 1 до 6. Цікаво б нині порівняти зарплати в Україні та в інших європейських країнах...

Павло ПОЛІЩУК.

Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Київщина.