На знімку: голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин.
— У сусідніх областях звучать нарікання, що облдержадміністрації намагаються усунути депутатський корпус від прийняття рішень. Щось схоже було за минулих каденцій і у Львові. Чому нині нема перетягування каната між ОДА та обласною радою? — запитуємо голову Львівської обласної ради Олександра Ганущина.
— За минулих каденцій таке траплялося, але нині нема, бо люди, які очолюють ОДА й обласну раду, мають достатньо управлінського досвіду, щоб не повторювати помилок наших попередників, — каже він. — Я переконаний, що це спокуса з двох боків. І в нас є свої вектори розвитку та бачення наявних процесів, і в облдержадміністрації є безліч сигналів із центральних органів влади, чому, мовляв, не може вплинути на депутатський корпус. Але мудрість перемагає, перемагає кілька років поспіль — і ми переконалися, що на правильному шляху. У депутатському корпусі чимало людей, які були депутатами в попередніх каденціях і можуть порівнювати, як було колись і тепер.
— За минулих каденцій конфлікти і голосування з приводу висловлення недовірі часто були спровоковані тим, що центр на посаду голови ОДА призначав людей, які навіть не працювали в органах державної влади.
— Це одна з причин. За попередньої каденції ці призначення ставали повним віддзеркаленням політики центру, а ми знаємо, якою вона була. Це стосується відтинка 2010—2014 років. Щодо 2006—2010 рр. — це був більш-менш спокійний час, коли хоч змінювалися і уряди, і керівники областей, але вдавалося налагоджувати співпрацю між двома суб’єктами владних повноважень представницької та виконавчої влади на рівні області.
На мою думку, нинішній склад обласної ради налаштований брати участь у вирішенні питань господарського розвитку регіону. За рахунок децентралізації маємо переваги теперішнього періоду, бо більше повноважень отримали ради. 2020 рік мав би вирішити всі суперечності раз і назавжди. Наш дім мав би стати однорідним, бо виконавча вертикаль створюватиметься самоврядним органом, а не функціонуватиме поруч. Це за умови, що децентралізація буде й далі розвиватися.
— Зроблені лише перші кроки на шляху децентралізації. Що вже вдалося виконати і яких наступних кроків очікуєте від центру?
— Ми дуже серйозно пов’язали наші повноваження. Що стосується низової ланки, процес рухається за правильним сценарієм, і дуже швидко треба дати відповідь на запитання, а що буде з районами? Що буде з сільськими та селищними радами — вже зрозуміло. Щоправда, ще є такі, які не хочуть об’єднуватися, — це нормально, бо ще півтора року хочуть побути депутатами і міськими головами. Але всі розуміють, що після 2020-го альтернативи нема — будуть створені великі ОТГ.
Районний рівень — це проблема, але з Києва сигнали йдуть однозначні: матимемо 100 районів в Україні, на Львівщині — 6—7. Уже не стануть з’ясовувати, чий район головніший. Якщо на рівні районів рад не буде, то повноваження перейдуть в ОТГ і до обласних рад.
— Як на Львівщині з дотриманням принципу поєднання державних і місцевих інтересів, які виникають суперечності?
— На Галичині нема жодних проблем, бо в цьому регіоні завжди державні інтереси були вище за місцеві.
— А тепер поговоримо про залучення громад до управління суспільними процесами. Конкурси мікропроектів — це нині фішка Львівської області. Ваші практики із залучення громад до впровадження соціальних, інфраструктурних проектів визнали найкращими в Україні. Які основні висновки ви зробили для себе за останні роки і що можна порадити іншим регіонам?
— По-перше, не бійтеся відпускати управління бюджетними коштами реальним ініціативам. Вони повинні бути перевіреними і реальними, до 500 тис. грн. Із 2100 заявників майже половина — це громадський сектор, який має підтримку на рівні місцевої ради. Люди хочуть самостійно ремонтувати дахи, міняти вікна в садочках, будинках культури, школах. Влада часто переобтяжена іншими функціями, і до цього руки не доходять. Тут найкращий вихід — підтримувати ініціативу громад.
— Наступне коло питань стосується співпраці з ЄС. На Львівщині напрацьовані цікаві програми транскордонного співробітництва «Польща — Білорусь — Україна», «Єврорегіон — Карпати». Які зміни потрібно провести, щоб розширити співпрацю і зменшити бюрократичні перепони?
— Угода про асоціацію з ЄС дає широкі можливості для співпраці. Ми просуваємо великі проекти, наші чотири прикордонні області — Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька — найбільш інтегровані, але дайте нам змогу максимально навчити представників місцевого самоврядування працювати з коштами ЄС. Ми просуваємо таку програму, і 2021 рік покаже, наскільки успішно. Тоді буде перезавантаження всієї європейської перспективи. Якщо встигнемо, отримаємо інструмент, на якому кожна активна сільська, селищна, міська рада, як у випадку з мікропроектами, навчиться працювати з європейськими коштами.
Наші люди європейські кошти уявляють собі як якийсь портфель, із якого можна витягнути гроші й щось збудувати. Це зовсім не так. Бюрократії там більше, ніж у нас, зовсім інші закони. Це велике завдання.
І дуже важливо, щоб те, що ми напрацювали на європейському напрямку, могло б в Україні працювати ефективніше. І тут виникають дві перепони. Перша — це те, що ПДВ на будь-які кошти з ЄС не справляється в Україні, але це правило діє для того першого, хто виконує роботи. Якщо хтось виграв дорогу за європейські кошти, він звільняється від ПДВ, але в розрахунках за щебінь чи ще якісь матеріали він має платити сам. Це гальмо треба усувати якомога швидше.
Друге — ЄС нині діє за правилом: якщо проект переміг, то ваше завдання виконати всі наші зобов’язання, тільки останні 15% коштів ми не додаємо. Ви здайте об’єкт, а ми перевіримо і лише тоді повернемо 15%. Це рік-півтора. В Україні така схема не працює, а з 2021-го ЄС планує до нас застосувати такі правила гри, які працюють у Європі. А там мірки такі: вигравайте проект, співфінансуйте його, виконуйте всі роботи на 100%, і лише тоді вам повернемо кошти. Ми до такого розвитку подій не готові. Ми не маємо ні нормативної бази, ні фізичного ресурсу, нічого нема.
Нині ми ще намагаємося навчити органи місцевої влади працювати в умовах 15-відсоткової вартості. Якщо ми йдемо в ЄС, то треба розуміти, з чим ідемо, з якими потугами і якою нормативною базою.
— Що це означає? Має бути окремий рядок у Державному бюджеті?
— Має бути окрема стаття в Бюджетному кодексі, окремий фонд, окреме фінансування, яке потім повертається. Це маса роботи.
— Із вашого дозволу, поговоримо ще про співпрацю зі східними областями. Як нам далі рухатися?
— У контактах зі сходом ми пішли шляхом багатьох дрібних справ. Поки що ця стратегія буде визначальною і на 2019 рік. Багато дрібних, але спільних справ.
Ми хотіли б, щоб співпраця між Львівською та Луганською областями лягла в основу державної політики, щоб на державному рівні був створений фонд таких ініціатив. Поки що нема просування у цьому напрямі, і все робимо самі. Я списую це на велику владну турбулентність — президентські та парламентські вибори. Думаю, це питання через рік постане жорсткіше і запрацює механізм, який обумовить державну політику.
— Щодо виборів, яке ваше ставлення до кандидатів, котрі не мають жодних шансів набрати навіть відсоток-два, але обіцяють щось зробити? Вони свідомо кажуть людям неправду.
— Я таких знаю особисто, але не хочу, щоб вони образилися. Ми діємо поки що за калькою минулих років, коли для розкрутки до парламентських виборів потрібен бодай якийсь результат на президентських. Це технологія. Я думаю, що вона вже застаріла і підведе багатьох людей, які б на парламентських виборах могли набрати більше голосів, не маючи результату після коми на президентських перегонах. Наголошую, результат після коми набере більшість кандидатів. Вони не очікували, що буде 44 кандидати. Це зменшить їхні шанси на парламентських виборах. Мала б бути інша технологія — це об’єднання і створення блоку, що спостерігаємо в ЄС.
— Але вони розхитують підвалини держави — дуже багато негативу, найпоширеніша технологія «Все не так».
— Найлегше говорити, що все погано. Так, це розхитує державу, це величезний виклик. Дуже хочеться, щоб цей іспит 31 березня ми склали гідно. Не можуть усі одночасно кричати про фальсифікацію. Є якісь межі, що сприймається, що має місце насправді. Було б добре, щоб розриви між лідерами перегонів були високими, щоб ніхто не піддавав сумнівам результати волевиявлення виборців.
Наша країна дуже різна за регіонами, але виборці голосуватимуть за 5—8 кандидатів. Саме ці лідери отримають 90% всіх голосів.
— У вас хороші стосунки з ОДА, але чомусь осторонь процесів стоїть міська рада. Чим це пояснюється?
— Міський голова Львова Андрій Садовий змучився бути міським головою. Він перегорів уже містом.
— Ви пишете блоги. Що вам це дає?
— Це моє прагнення бути публічним, відкрито висловлювати свої думки. Всі знають, що блоги я сам пишу.
ДОВІДКОВО
Олександр Ганущин народився 1978 року в Рахові Закарпатської області. Закінчив географічний факультет університету Франка та Львівський регіональний інститут Національної академії державного управління. З 2006-го — депутат Львівської обласної ради. У 2007—2009 рр. — заступник голови ОДА, з 18 липня 2015 року — голова Львівської обласної ради.
Започаткував міжрегіональну програму «Змінимо країну разом», у рамках якої проводять культурні та освітянські обміни між Львівською та Луганською областями. Олександр Ганущин — один з організаторів Форуму місцевого розвитку, який щороку збирає у Трускавці учасників з України, Польщі, Угорщини, Румунії та інших країн ЄС.
Фото надано автором.
Підготував Богдан КУШНІР — власний кореспондент «Голосу України» у Львівській області.
