Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

А цього тижня Пєсков бігав по Кремлю з радянським шкільним дзвоником у руках і сексі-голосом Навки зазивав:

«Всє на совєт бєзопасності! Всє на совєт! В бункерний кінозал! Будєм смотрєть чєтвєртую сєрію Бігуса!».

Дмитро Медвєдєв тосканською виноградинкою вкотився у битком напханий кінозал й уздрів лише два вільні місця — біля Пєскова.

— Возлє вас можна?.. — улесливо поцікавився Дмитро Анатолійович.

— Здєсь — Владімір Владіміровіч, а здєсь — Шойгу...

— А я?

— Дімон, ти как нєродной! Там єсть пріставной стул...

«Ранєний на всю голову» — подумав Дімон і поплентався в кінець залу, потупцювавши біля барного стільця, лише з третього разу застрибнув на нього, звісив ніжки, схилив голову до стіни із червоного оксамиту й одразу задрімав.

— Ну как фільм, Дмітрій Анатольєвіч? Не скучний?

Дімон кліпнув очима. Перед ним стирчали три голови — Путіна, далі — Шойгу і цього... пораненого.

— Я ждал большєго, — треба ж було щось зморозити Медвєдєву.

— А по-моєму, то, что надо! О, Кужугєтовіч, чуть не забил, погарячілся ти с контрабасом для Украіни. Не надо било перекривать канал. Все равно там все шло бракованноє. Кстаті, о браке... Діма, — Путін озирнувся до Пєскова, — ти уже подумал, что сказать журналістам о договоре дружби с Украіной, а то снова ляпнешь не то, что надо...

— Владімір Владіміровіч, я скажу, что... прєкращєніє Украіной договора о дружбе с Росієй нє соотвєтствуєт інтересам украінского і російского народов, — з пафосом почав Пєсков, і вже тихіше: «Это всьо равно, что стрелять сєбє в ногу!».

— Я же говорю — ранєний на всю голову, — подумав Дімон.

— Молодєц! — Путін по-батьківськи смиконув за пухнастий правий вус. Пєсков було підставив і лівий, але тут у кінозал зайшов особистий шеф-кухар Путіна:

— Владімір Владіміровіч, обєд стинєт, цігєль-цігєль, — і двічі тицьнув пальцем по своєму годиннику на руці.

— Пойдьом, Кужугєтовіч, заморім червячка-хохлячка, раскажешь, как там наш... слуга народа пожіваєт...

Тим часом у Києві «слуга народу» зібрав у себе на кухні 95 кварталу всіх «гнаних і голодних» й урочисто виголосив:

— Ми новоє блюдо!..

— Шо, знову піцца? — гидливо скорчив пику лисий: — Хачу щі!

І тут усі на кухні повитягували з-за пазухи срібні царські ложки і почали гамселити ними по столу:

— Хатім щі, хатім щі, хатім щі!

«Слуга» обвів зголоднілим поглядом свою свиту, облизався і з хрипотцем у горлі прорік:

— Пацани, я в вас нікогда нє сомнєвался! Зуб даю! Всєм — щі!