Про молочний кооператив у Казарні Знам’янського району місцеві ЗМІ вперше написали ще 2010-го. Там, і паралельно в трьох селах Кіровоградщини — Богданівці й Іванківцях Знам’янського та Глодосах Новоукраїнського районів, під патронатом однієї з відомих компаній з виробництва молокопродукції запрацювали сучасні молокоприймальні пункти. Подія була важливою, адже йшлося про наповнення місцевих бюджетів, зайнятість сільського населення, довгоочікувану «конвертацію» важкої селянської праці в чесну гривню...
Не всі СОКи «випито»
Минув час, ілюзії щодо легких заробітків на умовах, до яких об’єднана Європа і світ давно звикли, розвіялися. Словом, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (СОК) «Глодосяночка» не зміг організувати роботу за власним бізнес-планом. Давно нічого не чути і про СОК «Чорноліський».
«Іванковецький світанок» — самодостатнє підприємство, має переробні потужності, приватні інвестиції й сам визначає свою долю. А ось прикладом виживання кооперативу як колективного підприємства, де всі учасники проекту мають рівні права і рівні стартові можливості, може послужити «Казарнянський добробут». На щастя — живим прикладом.
Разом — до останнього літра молока
Казарня краще, ніж будь-яка інша в області громада, знає, як непросто «догодити Європі». Знає й те, що європейський інвестор буває щедрим і справедливим, коли йдеться про розрахунок за якісну продукцію.
— Ми терпіли до 2013 року, — розповідає керівник «Казарнянського добробуту» Валентина Хільченко (на знімку). — Всі ці вимоги — щоб жирність молока була не нижчою від 3,4 відсотка, критерії відносно кислотності, прозорості, термостійкості, заборона на антибіотики... — ми виконували як могли. Часом доходило до того, що навіть однієї тонни молока не могли зібрати для молоковоза «Вольво», який заради нас накручував кілька зайвих сотень кілометрів.
...І от постало питання — як зберегти кооператив узагалі? Кинулися шукати заміну іноземним партнерам. Найближче молокопереробне підприємство «Ласка» чи то мало сировини вдосталь, чи то просто відсторонилося. Черкаська «Юрія» погодилася заїжджати, але про бонуси за додаткові параметри якості можна було забути. На щастя, в Дмитрівці запрацювало на повну силу ТОВ «Мрія». Товариству потрібен був надійний постачальник, а кооперативу — гуртовик, який би достойно оцінив смачне і поживне молоко. А тут ще нагодився й європейський проект, під який можна було придбати найнеобхідніше — власний молоковоз. Потім за «касової» підтримки Європи була куплена інша сільгосптехніка, доїльний апарат. Сьогодні це обладнання здається в оренду й приносить кооперативу невеличкий прибуток. По правді, навіть дуже скромний. Але з тих грошей «Казарнянський добробут» примудряється ще й селу допомагати. Скажімо, цього року капітально відремонтував приміщення, де тепер міститься церковна трапезна. Раніше купив для школи парти.
Справді прозоро: заробили — поділили
— Нині у нас в кооперативі п’ятдесят індивідуальних господарств, — розповідає бухгалтер підприємства Наталя Полякова. — Це мешканці Нововодяного, Глибокої Балки, Милової Балки, Казарні. Часом привозять молоко жителі Трепівки і Новотрепівки.
Члени кооперативу тримають загалом шістдесят корів. Це небагато, якщо згадати, що тільки в Казарні їх сто десять...
...Причина неготовності співпрацювати з кооперативом проста — тут не зробиш із літра молока півтора, бо є базовий показник жирності (3,4%) і постійне тестування продукції на наявність чужорідних речовин. Той, хто прийняв цю політику, цей стандарт співпраці між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем), навіть має зиск. Знову ж таки йдеться не про шалені капітали, та все ж.
— Завтра у нас день зарплати, — чесно розкриває фінансові карти Наталя Олександрівна. — Її ми виплачуємо людям кожні шість днів. Що вища жирність молока, то господар більше отримує...
Загалом у 2018-му кооператив заготовив 311 тонн молока. За рік люди отримали один мільйон 798 тисяч гривень. Середня ціна за літр становила 5 гривень 78 копійок. І при цьому на рахунку в підприємства за день до зарплати — 14 тисяч гривень. Тобто «Казарнянський добробут» живе фактично «з коліс», але жодна копійка тут не прослизне між пальцями, й ніхто нікому не дорікне: «Ти збудував будинок у Кончі-Заспі за мій рахунок!»
— Нам би ще трактор свій мати, — мріє Валентина Хільченко. — Тоді б точно зажили...
Фото Івана КОРЗУНА.
