Велика сім’я Яремчуків під час хрещення наймолодшої Аннички.

Фото з сімейного альбому Яремчуків.

Бідкаєтеся, що не можете впоратися з одним чадом? Вередує вдень, не дає спати, часто хворіє? А скільки треба грошей: на харчування, одяг, іграшки, відпочинок, навчання! А помножте ці турботи на дванадцять, то й матимете уявлення про сім’ю ЯРЕМЧУКІВ із Тисмениці, у якій підростають шестеро синів та стільки ж дочок.

Наймолодшій Анничці скоро два місяці, найстаршій Павліні — 19 років. Юнка навчається в Івано-Франківському медуніверститеті, найстарший син Михайло — у Прикарпатському національному університеті. Обоє старших закінчили обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості, отримали там хорошу базу, вступили до вишів без репетиторів.

У тому ж ліцеї навчаються середульші діти Яремчуків. Марічка — вже випускниця, перша за рейтингом у класі, мріє про філологію. Має перемоги на обласній олімпіаді з християнської етики. Займається катехізацією, волонтерством. Працює з дітьми з особливими потребами. Василь обрав біологічний напрям, та ще й грає на скрипці. Тягнеться за ними й Галинка, яка цікавиться історико-краєзнавчим профілем, грає на бандурі. Василина, Іван, Степан і Йосиф — ще школярі. Ілля та Вікторія — дошкільнята. Ну, й Анничка — наймолодша. Хороша така сім’я, позитивна.

Навіть якби не священство — жили б так само

Глава сімейства — священик у селі Задністрянське Галицького району, за 30 км від Тисмениці. Бабусь-дідусів поруч нема. Разом із їмостю Галиною отець Василь є тим джерелом тепла, добра, світла і любові, що живить велике сімейство. А ще пораються по господарству. Є невеличкий город, тримають кіз. Є молоко та сир. Самі випікають, заготовляють трави на чай — дешево й корисно.

Подружжя родом із Гути Богородчанського району. Разом вони 21 рік. Глава сім’ї розповідає, що колись давно відвідали священичу родину в Тячеві. Там було одинадцятеро дітей. Але о. Василь із їмостю тоді й уявлення не мали, що самі переженуть друзів.

«Звісно, християнські засади відіграють свою роль — приймаєш усе, що дає Господь. Але якби навіть інше життя було, то чинили б так само. Тобто народжували б усіх», — розповідає о. Василь.

Досвід проти забаганок

Досвід — велика штука в сімейному житті. Вже вироблений певний підхід до виховання дітей, навчання, пояснення їм тих чи інших речей. Позитив і сімейні цінності перейняли від своїх батьків, хоч ті й не були багатодітними. Зате бабуся пані Галини народила 13 дітей, а бабуся о. Василя — восьмеро.

Кожна дитина Яремчуків — зі своїм характером. Дуже важливо вловити той момент, коли треба перестати сюсюкати з малечею. Криза настає десь у трирічному віці, коли малюк хоче взяти гору над дорослими. Уявляє себе центром Всесвіту.

У багатодітній сім’ї то легше регулювати. Важче, коли одна дитина. Священик розповідає, що служив на кількох парафіях, має чималий досвід моральної допомоги кризовим подружжям. Якщо одинака опікують не лише батьки, а й по двоє дідусів-бабусь обдаровують подарунками — складно добитися дитячої самостійності. Якщо вдома їх кличуть не інакше як «наша принцеса» чи «наш красунчик», а в дитсадку та школі зібралося із двадцятеро таких «коронованих» осіб — то як із ними мають дати раду вихователі й учителі? Тож рецепт від Яремчуків один — виховати в дітей послух. Не все так гладко. До кожного — свій підхід, залежно від характеру, темпераменту. Але треба наполягати на своєму, не попускати якихось примх. Малеча має слухатися, а в старшому віці це стає нормою. Не вимагати в батьків, а допомагати. Мамі — на кухні, з прасуванням, прибиранням тощо. Батькові — в майструванні, на городі.

Дитячі прохання треба виконувати, але з розумом. Щоб якісь забаганки не стали нормою. Бо якщо у дитинстві отак усе дають, то дитина не виросте готовою до складного дорослого життя. Потрібна насамперед батьківська увага, безпосередня участь у їхньому дозвіллі. Допомагають настільні ігри.

У багатодітній сім’ї є своє самоврядування. Хоч-не-хоч — малеча слухається старших. Як не встигає мама обійти менших чи приготувати обід — допомагають. Пані Галина каже, що за відсутності батьків навіть краще із якимись завданнями справляються — відчувають обов’язки, мобілізуються, виявляють ініціативу.

Павліна — вправна рукодільниця. Марійка вишиває бісером. Сорочки-вишиванки в них та мами — їх роботи. До батьків усі звертаються на «ви».

Діти в Яремчуків — у постійному русі. Старші мають свої інтереси, заняття, відвідують музичну школу. Василина грає на бандурі, Іван — на цимбалах, Степан — на акордеоні. Мають удома інструменти, хоч і старенькі. Треба сказати, що діти дуже здібні. Тож якщо би хто подарував обнови — сприйняли б із подякою.

Із Божою допомогою все вдасться

Живуть Яремчуки скромно. Фінансово непросто. Дванадцять років мешкали в церковних будинках, складали гроші на власне житло. Придбали двоповерхову хату в Тисмениці. Роботи біля неї ще багато. Поступово замінюють вікна, провадять сякі-такі ремонти. Є державна допомога на дітей, благодійні організації підсобляють одягом, продуктами, канцтоварами. Мальтійська служба допомоги, «Карітас», що діє при греко-католицькій церкві, також не оминає увагою. Десь на свята й представники влади приходять із подарунками.

Яремчуки дуже мріють про мікроавтобус. Купити самотужки наразі — непосильно. Уявіть: у їхні старенькі «Жигулі» навіть половина сім’ї не вміститься. Та головне — діти дорослішають, вимоги і потреби зростають. Ідеться не про гаджети, хоч і цього в сучасному світі не можна цуратися. А про найнеобхідніші речі.

Якщо хто може підтримати Яремчуків, ось номер рахунку в ПриватБанку:

5168 7551 0691 7970.

— Господь каже: «По тому пізнають, що ви Мої учні, як будете мати любов між собою». Дякую всім за молитви, побажання, моральну і матеріальну підтримку. Бажаю, щоб слова Ісуса: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, і візьміть Царство, уготоване Вам від створення світу!» були прийняті кожним. І нашими дітьми — також, — підсумовує о. Василь.

Івано-Франківська область.