Майор Андрій із позивним «Юрист» — заступник командира батальйону 24-ї бригади. Мобілізований у травні 2014-го. Контракт продовжує щопівроку. «Продовжуватиму до перемоги», — усміхається Андрій. Починав воювати старшим лейтенантом, заступником командира роти.

«А взагалі-то я ваш колега. Моя перша професія — військовий журналіст», — каже майор. Після закінчення військового факультету Львівської політехніки служив у Полтаві у військовому училищі. Потім повернувся туди, де починав, — у Львів, на свій факультет, курсовим офіцером.

«Здобув іще одну вищу освіту на факультеті правознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, звідти маю і позивний «Юрист», — розповідає майор.

Фото автора.

...Від початку російської агресії на сході України за даними на 18 березня 2019 року загинуло 2955 українських воїнів. Війна — це люди. На фронті й на мирній території, яка залишається мирною тільки завдяки воїнам. Вони різні — молоді й старші, чоловіки й жінки, офіцери, сержанти, солдати; в окопах, бліндажах, танках... Різні людські долі й життєві шляхи. Але всім потрібна тільки Перемога! Отже — колективний портерт воїнів, які нас захищають від російської агресії.

«Дизель», 24-річний лейтенант, закінчив львівську Академію сухопутних військ торік, нині на передовій уже командує ротою. Командування 24-ї бригади імені Короля Данила довіряє молодим: «Умієш — роби». Розповідає, що тут є бійці, які вже були на цих позиціях минулої ротації. Вони мають досвід, і до них корисно прислухатись. У 2014 році, коли почалася війна, «Дизель» вступив на перший курс академії. Це було виважене, але певною мірою спонтанне рішення, адже в Україні війна. Каже, що йому подобається служити в ЗСУ.

Ігор «Махно» — заступник командира роти, повоював уже в 20-му батальйоні територіальної оборони. Нині тут, у 24-й бригаді. Згадали разом із ним спільних знайомих. Про позивний розповідати не хоче, але позивний звучний.

Діма «Середа» у ЗСУ вже більше п’яти років — з 2014-го. Каже, що трохи втомився, час іти у мирне життя. Підписав контракт іще в період Майдану. Служив у частині зв’язку, звідки через півтора року перевівся в 30-ту бригаду. «Найпам’ятніший рік 2016-й — тоді я вже був в АТО і підписав свій другий контракт. «Тридцятка» мені подобається, хороше ставлення до людей», — каже «Середа».

Руслан «Рижик», 25 років, розповідає, що зранку працював ворожий снайпер із якогось великого калібру. В ЗСУ, в 93-й бригаді, недавно, до цього чотири роки служив у Національній гвардії — рік строкової служби і три контракту. «Закінчився контракт, місяць відпочив, місяць попрацював на рибозаводі — кільку, шпроти закатував, — розповідає він. — Зрозумів, що це не моє, бо я вже звик до армії. І уклав контракт із ЗСУ на півроку, думаю, ще продовжуватиму. З Нацгвардії пішов старшим сержантом і зараз старший сержант, командир відділення. Сам із Нікополя, вдома мати й батько, чекає дівчина».

Ігор, звання — солдат, 93-я бригада, на передовій півтора місяця, із Запорізької області. В 2014—2015 роках служив на лінії розмежування на Херсонщині. «Батьки мої теж військові. Батько — командир дивізіону важкої артилерії, підполковник, уже на пенсії. Мама — прапорщик. Отже, виходить, що я продовжую сімейну традицію — бути захисником України», — каже Ігор.