Останні антивоєнні пікети в Москві.
Фото Анатолія БАРМІНА.
Британський та канадський політолог Тарас Кузьо ретельно дослідив причини та витоки російської агресії проти незалежної України. І вивів чотири міфи про війну Росії проти України. Вони стосуються мови, релігії, українського націоналізму та національної приналежності. Найбільший міф — мовний. Хоча насправді, приміром, лише один відсоток українців назвав статус російської мови серед актуальних проблем. Ба більше, серед військових, які захищали Україну від танкістів і шахтарів Путіна, у певний час більш як половина були російськомовними. А ось останній — міф національної ідентичності і уявлень про «один братній народ» — вщент розбивають самі росіяни.
Кирило ШРАЙБЕР (із Санкт-Петербурга, мешкає в Санто-Домінго, системний аналітик):
— Імперські прагнення нинішньої Росії — це спроба воскресити «континентальну велич», накладена на старообрядницькі комплекси населення РФ. Путін справді висловлює глибинні прагнення 86% населення Росії. І причина цього — генетика.
Той фашистський режим, який ми сьогодні бачимо в Росії, є єдино можливим способом управління росіянами. Спроба запровадити «демократію» у тому вигляді, як це заведено на Заході, закінчилася провалом і приходом до влади відвертих бандитів на кшталт Путіна. Нагадаю, Гітлер і Муссоліні також прийшли до влади демократичним шляхом.
Єдина мета банди Путіна — залишитися при владі назавжди, за будь-яку ціну. А для цього не потрібне процвітання Росії і її громадян, для цього потрібна лише маніпуляція свідомістю населення, чим успішно займаються ЗМІ.
Уся «боротьба за міжнародний вплив» — спроба збереження влади всередині країни, і заради цього затіваються військові авантюри — Сирія, Україна, Венесуела, Грузія тощо. Частково це спроба відродити імперію. Але що загинуло — те загинуло.
Росія нічого позитивного не може запропонувати світу. І якось впливати на світові процеси новими технологіями й продуктами, захоплювати нові ринки не вдається через технологічну відсталість. Тому Росія під управлінням банди Путіна була, є й буде чинником дестабілізації скрізь.
Політика Росії полягає в тому, щоб війни й конфлікти розпалювати і підтримувати. Тому дорогими гостями в Росії є керівники терористичних структур — наприклад, Хамас, ООП тощо.
Повертаючись до політичних подій, пов’язаних з Україною.
Згадайте 2008 рік.
Серпень, грузинська війна, розв’язана Росією. Яка була мета? Невже Росії чи хоча б комусь із олігархів була так потрібна ця депресивна територія? Звичайно, ні. Вові і його зграї треба було випробувати «м’язи», які вони наростили за час високих цін на нафту. Перевірити, як «світове співтовариство» відреагує на пряме військове вторгнення Росії.
Вдалося! Тому що у всього світу були дещо інші справи — вирувала криза.
І тут — увага! Восени того ж 2008 року в публікаціях впливової американської і європейської преси з’являються цікаві тези: про те, що Росія «має право на Крим, це історично російська територія». Також з’являються ідеї об’єднання України й Росії та інша єресь. І не в підвальних листівках, а в топових виданнях. Кремль сприйняв це як карт-бланш — хоча насправді це була грандіозна американсько-китайська мишоловка, до якої потрапив Вова Путін з усією своєю зграєю, а разом з ним — і Росія.
Кінцевою метою цієї пастки було витіснення Росії із усіх привабливих ринків. Китай, ймовірно, шляхом ослаблення Росії хоче отримати території Далекого Сходу і Сибіру. Паралельно Китай веде неоголошену хімічну війну з Росією — наркофабрики в Шенжені працюють і до сьогодні у три зміни. На тлі всього цього Кремль, осатанівши від захвату й «підтримки Заходу», починає планувати приєднання всієї або хоча б частини України до Росії, начхавши на Будапештський меморандум та інші «сумнівні» з погляду Кремля «папірці».
Що відбувається. До влади в результаті президентських виборів в Україні приводять Януковича — кримінальника й очевидну креатуру Кремля. План був простий — повзуча анексія України.
Але раптом облом — Януковича викинули на мороз. Чи потрібні були Росії Крим і Донбас? Очевидно — ні, сценарій довелося змінювати на ходу, коли стало зрозуміло, що весь південний схід України хапнути не вдасться — Харків, Одеса й Маріуполь виявилися Кремлю не по зубах. Залишилися з тим, що вдалося урвати — зі збитковим Кримом і «гібридною війною» на Донбасі.
Прикро й боляче, що Україна виявилася заручником.
Коли це скінчиться? Коли викинуть Росію з ринку — тоді і скінчиться.
Зараз це неможливо просто через те, що ще не збудовано достатні потужності з приймання й транспортування СПГ із США.
У Росії немає реально дієвих політичних сил, які здатні і прагнуть повернути Крим Україні, зупинити війну на Донбасі, і головне — немає жодних причин це робити.
Усе це може відбутися тільки після катастрофічного падіння режиму Путіна...
Віра МАКАРОВА (Москва):
— Стежила за подіями в Україні — від трагічних (загибелі людей у Києві, анексії Криму, війни) було відчуття, що це якийсь важкий поганий сон, що такого не може бути. Був депресивний настрій від неможливості вплинути на ці трагічні події, зупинити їх, від того, що мене роблять причетною до цього проти моєї волі. До того, що люди в Україні такою великою кількістю зібралися на майданах Києва й висловили свою волю, я відчула велику повагу. Водночас мені здалося і здається неправильним втручатися у справи іншої країни, нехай навіть із благими намірами. У нас забагато проблем у власній країні, які потрібно розв’язувати. Я вважаю, що боротьба з неправдою і беззаконням у своїй країні з метою відновлення правди і закону — найкраща підтримка інших країн у світі, зокрема й сусідніх. Я проти агресії. Тому мені важко довіряти інформації з федеральних каналів, особливо, коли починають лунати агресивні ідеї. Тому намагаюся отримувати інформацію з незалежних російських і міжнародних ЗМІ, телевізор взагалі не дивлюся вже понад 10 років, бо вже тоді мені не подобалася певна фальш у роботі дикторів і ведучих. Ось нещодавно прочитала статтю російського юриста-конституціоналіста Олени Лук’янової про те, скільки міжнародних законів і угод було порушено під час проведення так званого кримського референдуму, й зробила однозначні висновки про незаконність усієї цієї ситуації. Мене це шокувало. Я ніколи не могла зрозуміти те, чому старше покоління таке засмучене, що Хрущов передав Крим Україні. Мені здається, почуття захвату спричинила вміла масована пропаганда. За моїми оцінками, відсотків 30—40 з мого оточення все розуміють і тверезо оцінюють ситуацію. На жаль, мало хто готовий озвучувати свої погляди привселюдно, багато хто просто мовчить. На роботі обговорення цих питань у нас нерідко доходить до сварок, настільки непримиренні протилежні погляди двох сторін, але думки розділяються приблизно 50 на 50 і жодна зі сторін не поступається іншій. Я бажаю українцям завжди зберігати гідність і незалежність демократичної й цілісної держави, повного відновлення законів і справедливості у відносинах з Росією і головне — миру й процвітання.
Едуард САКАШ (із Красноярська, правозахисник):
— Уявімо собі на мить, яким могло б бути людство, якби радянську ядерну зброю передали б Україні, а не Росії:
Росія сиділа б тихо у своїх кордонах, не втручалася в регіональні конфлікти;
не було б обох чеченських війн (Чечня була б незалежною державою);
«Курськ» би не затонув, а був би утилізований у рамках договору про роззброєння;
не було б вибухів житлових будинків;
Путін сидів би у в’язниці у сусідній камері з Кумаріним, Сечиним, Медведєвим та іншими членами ОЗГ «Озеро» і Тамбовської ОЗГ;
Росія не напала б на Грузію в 2008-му;
Крим досі був би українським, як і схід України;
Росія не пхалася б у Сирію, де без її підтримки режим Асада впав би, не було б мільйонів сирійських біженців;
не було б проблеми Brexit;
президентом США був би демократ;
у КНДР не було б ядерної зброї, яку йому нишком поставляє режим Путіна;
у Росії регулярно б змінювався президент у результаті вільних виборів;
Курили були б японськими, при цьому Японія допомагала б Росії розвивати економіку;
Росія була б на шляху інтеграції в НАТО, Євросоюз;
Росія була б по-справжньому федеративною, а не унітарною, як сьогодні, державою;
російська економіка зростала б у середньому на 5 відсотків на рік.
Звідси висновок: Росію треба позбавити права мати ядерну зброю й армію.
Антон МИХАЛЬЧУК (Тюмень, історик):
— Моя рідна тітка і її діти мешкають під Дніпром. Після конфлікту нашу родину розділили зоною бойових дій. Я ніколи не розумів, як можна поступатися принципами дружби й гуманізму, якими так легко грають Путін і його оточення. Війну розв’язала Росія.
І я як частина суспільства відчуваю провину й відповідальність за це. На жаль, державна пропаганда робить свою справу, більшість росіян просто не знають, що відбувається. Їхнє сприйняття подій формується тільки через ЗМІ, які підло підтасовують, перебільшують факти й події. При цьому значна частина населення розуміє, якої шкоди війна завдає народам. У моєму оточенні вже не знайти людину, яка думає не так, як я. З 2013 року я не бачив своїх рідних. Дуже сумую за їхнім хутором, за простою сільською їжею і душевним спілкуванням. Добрі наміри сильніші від злих. Жодної хвилини не сумніваюся, що коли настане мир — ми зможемо збудувати відносини, здатні творити, бути корисними одне одному, допомагати удосконалюватися. Час Кремля мине, а народи залишаться. Війна стане історією. Загиблі стануть символом волі українського народу. Моє шанування людям, які знають ціну своєї незалежності й своєї гідності.
