На знімку: майстер лісу Олег Яценко.

Фото Івана КОРЗУНА.

ДП «Чорноліський лісгосп» відоме на Кіровоградщині тим, що місцеві фахівці вирощують у теплицях... банани, апельсини та інші екзотичні фрукти.

На знімку: у теплиці підприємства — інженер із лісових культур Олена Кирпа.

У передовиках підприємство і за показниками економічної успішності. Однак у лісі торік можна було помітити величезну кількість похилених і розпластаних долі дерев, які вже загинули і які чомусь ніхто не прибирає (на знімку).

Невже підприємство не хоче зробити ліс гарним? Як виявилось, тут мають місце проблеми, властиві не лише для окремого господарства, а й для всієї лісової галузі України.

«Ліс, як і людина, протягом життя постійно змінюється. Молоді насадження, подібно малим дітям, потребують постійної уваги, догляду та охорони. Потім, якщо продовжити аналогію, дерева дорослішають, набуваючи в своєму середовищі ворогів у вигляді шкідників та хвороб, які значно погіршують їхній імунітет. Украй ослаблені дерева відмирають. Причому гинуть вони і під брутальним натиском короїдів, і під впливом різних природно-кліматичних явищ, — пояснює директор підприємства Олександр Зуєв. — Найбільша інтенсивність падіння дерев спостерігається після рясних дощів, снігів та вітрів, а також навесні — коли сходять талі води. Грунт стає пухким, дерева з пошкодженим корінням під власною вагою вивертаються і падають. Тому після зими спостерігається масове скупчення дерев, що лежать на землі або повисли, зачепившись за гілки здорових сусідів. Безперечно, естетичний вигляд лісу від цього на краще не змінюється».

На жаль, найбільш незадовільний стан лісових насаджень — саме в природно-заповідному фонді. Щоб було зрозуміло, майже вся територія Богданівського лісництва, а саме — урочище Чорний ліс, є заказником загальнодержавного значення, на території якого діють спеціальні нормативно-правові акти. Ними забороняється, насамперед, проведення будь-якої господарської діяльності без погодження з низкою структур. І це коло завершується в Міністерстві екології України. Щоб прибрати загиблі дерева в заказнику чи вздовж дороги державного значення, лісгосп має отримати комплект дозвільної документації. Спочатку насадження обстежують спеціалісти-лісопатологи, а науковці дають обґрунтування доцільності проведення оздоровчих заходів. Потім уся ця документація кружляє лабіринтами владних кабінетів, кабінетів екологів та інших фахівців. На що, зрозуміло, витрачається безцінний час. Іноді від моменту подання пакета документів до отримання лімітів на проведення в заказнику заходів санітарно-оздоровчого характеру минає від шести місяців до кількох років. Тому не дивуйтеся, коли, прямуючи трасою зі Знам’янки до Олександрівки, спостерігатимете за вікном автомобіля не чудові лісові краєвиди, а сумну картину, по суті — цвинтар відмерлих дерев. Це не тому, що лісівники — погані господарі, а через те, що законодавча база не дає змоги вчасно привести ці насадження до належного санітарного стану.

«Поза межами природно-заповідного фонду справи трохи кращі, бо там діють менш радикальні правила лісокористування. Базовими для господарської діяльності є директиви щодо лісовпорядкування, проект організації та розвитку підприємства, затверджений Міністерством екології України, в якому чітко вказані дані про всі наші лісові масиви і запаси деревини. Не є таємницею, скільки деревини щорічно приростає і скільки ми можемо заготовити, не завдаючи шкоди природному середовищу загалом і лісу зокрема. Тобто весь ліс у нас облікований. Маємо чітке уявлення, як його виростити із сіянцю і доглянути до стану стиглості. Звісно ж, ми не можемо, наприклад, заїхати в ліс, подивитись угору на дерева і вирішити, що завтра схопимо пилку і почнемо тут різати все підряд... Це як посадити картоплю на городі й через два тижні взяти лопату, щоб уже викопати її. Так не буває, — зауважує директор лісгоспу. — Треба просапати, підгорнути, захистити від хвороб і шкідників, дочекатись, коли бульба матиме технічну або природну стиглість. І лише тоді можна розраховувати на врожай. У випадку з лісом справа набагато серйозніша, бо його вирощування — не річний цикл. Тут ідеться про десятиліття, а то й сторіччя копіткої, відповідальної, фахової роботи лісоводів. Ведення лісового господарства не дає права на помилку, бо виправляти її доведеться не одному поколінню. І кожен лісівник думає не про кубометри деревини, а про те, що ростиме тут через 50—100 років, чи збережеться вже існуюча екосистема, які дерева відновляться самостійно після заготівлі деревини, а які треба обов’язково висадити заново та докласти зусиль із догляду за ними протягом усього їхнього життя.

Санітарний стан насаджень постійно перебуває під пильним наглядом лісової охорони. Коли дерева хворіють, обстеження визначених масивів проводять спеціалісти-лісопатологи державної служби «Херсонлісозахист» та фахівці обласного управління лісового та мисливського господарства. Вони надають фахові рекомендації щодо проведення тих чи інших оздоровчих заходів. Висновки роблять з урахуванням рекомендацій матеріалів лісовпорядкування. Усі зібрані дані проходять ретельний аналіз. Лише після цього ми організовуємо заходи з оздоровлення. Нині лісові масиви Чорного лісу вже досягли віку стиглості й потребують поступової заміни на молоді — врожай деревини потрібно збирати вчасно. Хіба добрий господар не збиратиме на полі стиглу пшеницю з налитими сонцем повними колосками, а чекатиме, коли зерно впаде й зіпріє? Так і деревина. Тоді вона і цінна, і якісна, а коло її використання безмежне. Це й меблі, і будматеріали, і тара»...

До складу лісгоспу входять шість структурних підрозділів, у яких майже 200 працівників: лісова охорона, лісоруби, робітники цехів переробки деревини, водії, слюсарі. Об’єми виконуваних робіт великі. Підприємство також вирощує і реалізує другорядні лісові ресурси. Кілька років поспіль має гарні показники з реалізації декоративного садивного матеріалу. Чималі надходження і від продажу новорічних ялинок. Торік на власних плантаціях збирали і реалізовували ягоди полуниці та малини. Цьогоріч знову посадили в теплиці огірки. Заклали плантацію горіхоплідних, тож невдовзі матимуть урожай фундука... Але будемо відвертими — за рахунок згаданих надходжень підприємство неспроможне здійснювати всі покладені на нього функції саме як лісогосподарського підприємства. І не лише в цьому проблема...

Чорноліський лісгосп обслуговує понад 19 тисяч гектарів лісових земель. За цією площею наглядає цілий штат лісової охорони — майже 50 спеціалістів. Утримується охорона за рахунок власних коштів підприємства, яке не фінансується державою взагалі вже майже десять років. Вносять свої корективи в діяльність підприємства й минулорічні законодавчі нововведення. За ними з 2019-го всі лісові землі підлягають оподаткуванню, як і сільськогосподарські. Але різниця в тому, що фермер, зібравши щорічний урожай сільгоспкультур, має якісь кошти для сплати земельного податку, бо він отримав прибуток з вирощеної на землі продукції, у лісі ж усе зовсім інакше. «Ми маємо платити за землю, з якої не отримуємо жодного прибутку. Наприклад, узяли в постійне користування сільгоспугіддя від сільської ради. Власним коштом зібрали лісове насіння, виростили його в розсаднику, своїми ж силами залісили ці землі, щоб далі яри не розмивались, не сповзав родючий шар ґрунту та новий ліс захищав поля від природних катаклізмів. Потім упродовж десятиріччя маємо вести догляд за цими культурами, щоб рослини прижились на новому місці. Нібито корисна справа, ніби й «спасибі» варто сказати, але за цей шматок землі мусимо ще сплатити податок. Хоча й без того сплачуємо орендну плату за використання природних ресурсів, — зауважує О. Зуєв. — Словом, повинні платити, бо так вирішили. На підприємство лягає тягар подвійного оподаткування...

Є й екологічні аспекти. Ліси Чорноліського лісгоспу розташовані на межі лісостепу і степу. Практично всі вони — рукотворні. Їх посадили дбайливими руками наші діди-лісівники. Культивувалися передусім дуб та ясен. У наших природно-кліматичних умовах самостійно відновитись такі цінні породи неспроможні. За своєю природою жолудь, який проріс під наметом лісу, здатний прожити два роки. Далі через нестачу світла сіянець гине. Добре ростуть другорядні супутні породи — такі як клен, липа. Площі заростають чагарниковими рослинами: бузиною, терном та ін. Із часом відбувається заміщення цінних порід дерев на малоцінні. Тому, якщо не проводити заготівлю деревини і не доглядати за насадженнями на зрубах, ми можемо втратити цінні лісові насадження. Натомість отримати зовсім інший ліс, який не влаштовуватиме нікого — ні з економічної, ні з екологічної точки зору. Відтак у лісовій галузі існує система догляду в молодняках та низка заходів з формування та оздоровлення лісів. Завдяки таким заходам Чорний ліс існує саме як «чорний ліс», перевагу в якому надають дубу і ясену, а не бересту і бузині. Це ціла наука, яку знає кожен лісівник»...

У 2018-му підприємство працювало в штатному режимі. Майже наприкінці року Чорноліський лісгосп таки отримав довгоочікуваний дозвіл, а з ним і можливість привести до належного стану частину заповідника в межах 500 метрів уздовж дороги, що веде на Богданівку. Прибрали опалі та сухостійні дерева, вирізали чагарники (відмінність між станом насаджень на доглянутій ділянці та іншими — колосальна). Вся заготовлена під час санітарно-очисних робіт деревина не мала особливої цінності, тому була реалізована населенню району.

Заготівлю певної кількості деревини підприємство проводить щорічно під час догляду за лісовими масивами. Проте для подальшої переробки придатні до 28 відсотків, решта — низькосортна деревина, що йде на дрова. Першочергово ними забезпечують учасників бойових дій на сході країни та інше населення, бюджетні організації району й міста. Останніми роками тут навчились переробляти частину заготовленої деревини на власних дільницях. Весь неліквід перетворюють на тріску для опалення власних котелень... Отже, господарюють відповідально. Ще б держава цьому сприяла.

Довідково

Чорноліський лісгосп — основне бюджетоутворююче підприємство Знам’янського району. До зведеного бюджету та фондів у 2018 році ним сплачено 27,6 мільйона гривень податків, зборів та обов’язкових платежів, із них 7,7 мільйона — єдиний соціальний внесок.

Підготував власний кореспондент «Голосу України» Петро МЕЛЬНИК.