Фото автора.

Нинішній рік для тваринницької галузі Хмельниччини розпочався доволі оптимістично. Принаймні так стверджує статистика. У січні індекс продукції тваринництва, порівняно з відповідним періодом 2018-го, становив 101,6 відсотка. І от що цікаво: у сільгосппідприємствах цей показник підскочив аж до 104,6 відсотка. Зате у господарствах населення знизився на відсоток. З одного боку, начебто, і хороший знак, бо набирає силу товарне виробництво. З іншого — тривожить, що селяни втрачають інтерес до справи. Хоча саме домашні господарства завжди виробляли левову частку, приміром, молочної продукції. Тож які тенденції панують на селі?

Про роботу на фермі тільки мріють

За цифрами важко побачити реальне життя. Тим паче що і вони швидко змінюються. За місяць згадані показники ще зросли на кілька відсотків. Але суть у тому, що йдеться насамперед про реалізовану продукцію — м’ясо, молоко, яйця. А от щодо кількості худоби (а це якраз і є основне джерело продукції), то тут картина інша. Ще на початок лютого в краї значилося 230,9 тисячі голів великої рогатої худоби. Корів налічувалося 130 тисяч — на два з половиною відсотки менше, ніж було на цей час роком раніше. А через два місяці їх стало ще на триста голів менше. Тобто логіка підказує, що ситуація доволі дивна: кількість корів скорочується, а обсяги реалізованої молочної продукції при цьому зростають. Як таке може бути?

Насправді може, якщо мова про розвиток інтенсивного господарювання, коли корова дає не по 10—15 літрів молока за день, а по 25—30. Але досягти таких результатів у дядьківському хліві непросто. Це під силу хіба що господарствам із сучасними технологіями. Таких в області небагато: навіть не в кожному районі є хоча б по одній потужній фермі. А щоб у кожному селі — це фантазії... минулих років.

СТОВ «Промінь» із Летичівського району — одне із небагатьох, що відроджує молочне скотарство. Саме відроджує. Бо свого часу тамтешній колгосп славився своїми здобутками у цій галузі. Потім все занепало. Ферми, колишній будинок тваринника перетворилися на пустки. Але добре, що збереглися. Бо тепер, коли господарство увійшло до ТОВ «Агрохолдинг 2012», тут знову взялися за розведення ВРХ.

Поновити колишнє кількатисячне стадо ще не змогли. Але тепер у «Промені» вже є тисяча голів великої рогатої худоби, зокрема, майже 500 корів.

— Якщо порівняти сьогоднішні ферми з тими, що були п’ять років тому, різниця разюча, — каже директор господарства Олег Гаврищук. — В усьому помітні позитивні зміни. Насамперед приміщення відремонтували та прибрали. Потім механізували всі процеси обслуговування худоби. Роздача кормів, прибирання гною, доїння — все це переклали з людських рук на механізми. Водночас подбали і про якість молока. Щоб сировина залишалась максимально чистою, два роки тому встановили молокопроводи у двох приміщеннях, а торік — ще в одному.

— Не один рік я працюю тут дояркою, — розповіла Олена Коновальська (на знімку). — Теперішні умови не зрівняти з колишніми. Скільки тонн надоєного молока ми переносили у відрах та бідонах, навіть не перелічити. Тепер працювати стало набагато легше і зручніше.

На фермі загалом трудиться до шістдесяти працівників. Умовно на кожного припадає до восьми корів, і це значно більше, ніж утримує господар-одинак. А головне — продуктивність такої роботи набагато вища. У 2018-му в господарстві надоїли від кожної корови майже 6,7 тисячі кілограмів молока, збільшивши за рік цей показник на півтори тисячі кілограмів. А нинішнього року планують вийти на 7,2 тисячі кілограмів від кожної корови. І це завдання вважають цілком реальним.

— Я бачу, як доярки уболівають за своїх корів, — поділився спостереженнями спеціаліст зі штучного осіменіння Володимир Загоруйко. — Дивляться, щоб худоба була доглянута, добре нагодована, своєчасно і якісно пройшла всі належні процедури.

І така зацікавленість не випадкова. Зарплата тваринників сягає 12—15 тисяч гривень. Таких заробітків у селі не знайти. Та й на молоці від власної худоби, котре скуповують заготовачі, стільки не заробити.

Але, на жаль, подібні великі ферми — швидше винятки, ніж правило сучасного села. Про роботу на них багато хто лише мріє. І мрія ця поки що нездійсненна.

Хтось береться за кооперативи

Те, що молочне виробництво потребує змін, не викликає сумніву. І не тільки тому, що домашнє господарство значно програє фермі у продуктивності праці. А ще й через те, що наближення до європейських стандартів ставить нові вимоги до сировини, котра йде на виробництво молочної продукції. Високий ґатунок — це вже не тільки вища ціна, а й вимога переробників.

Якщо немає сучасної ферми, що гарантувала би якість молока екстракласу, то що може її замінити? На місцях пробують знайти вихід, організовуючи молочні кооперативи. Хоча ця справа усіляко рекламується владою тривалий час, проте просувається вона надто повільно. А тому такі кооперативи у кожному селі — це переважно проекти. Поки що мова здебільшого навіть не про виробничі, котрі мали би свою ферму і переробку, а хоча б про обслуговуючі, в котрі об’єднуються здавачі молока. Насамперед для того, щоб протистояти монополістам-закупівельникам, які усіляко занижують ціни та й просто дурять. Антимонопольники не раз повідомляли про факти, коли заводи-переробники штучно занижували закупівельну вартість. Але подібні розслідування і втручання правоохоронців не змінюють ситуацію загалом. Навіть коли ніхто не краде і не дурить, люди все одно отримують надто низьку ціну за здане молоко.

Кооперативи пробують протистояти цьому і обстоювати свої цінові пропозиції. Декому це вдається. Приміром, у Білогірському районі обслуговуючий кооператив «Перспектива Плюс» був створений ще шість років тому. Потроху він розвивається. Вже закупили кілька холодильників, котрі встановили в різних селах, щоб доставляти на переробку молоко вищої якості. Щодня там заготовляють у п’яти навколишніх селах майже дві тонни. Це немало. І все-таки, що далі, то більше переконуються, що лише на сировині багато не заробиш. Тож готові розвивати спільне доїння худоби просто на пасовищі, організовувати хоча б мінімальну переробку, щоб продавати свій товар у райцентрі. Причому разом із молоком збувати м’ясо і усяку городину, що вирощують члени кооперативу. Тільки такий комплексний підхід дає очікувані результати.

Але такому кооперативу, який слугує зразком і для свого, і для сусідніх районів, не завжди вдається впоратися з ціновим диктатом переробників. Навіть за охолоджене молоко отримували ціну як за другий сорт. Хоча на таке ж із великих ферм у переробників і сортність вища, і ціна більша. У «Перспективі Плюс» зробили ряд аналізів, котрі підтвердили, що їх молоко теж відповідає першому ґатунку, але...

Поза сумнівом, кооперативам легше обстоювати свої інтереси, ніж селянам-одинакам. Але й самих кооперативів поки що не дуже багато, тож і вони нагадують одинаків-першопрохідців, котрі торують шлях до своїх прибутків через чималі труднощі.

Чи довго населення залишатиметься найбільшим виробником

Поки що левова частка молока все ще виробляється у домашніх господарствах. За даними обласного управління статистики, населення утримує понад 70 відсотків загальної кількості великої рогатої худоби, зокрема, майже 79 відсотків корів. Але цифра падає з року в рік. Чимало господарів, особливо люди старшого віку, відмовляється від цієї справи, бо праця важка, а заробітки мізерні.

Часи, коли корова була чи не в кожному дворі, вже давно минули. Тепер спостерігається інша картина: якщо хтось і хоче заробляти на молоці, то розширює своє домашнє господарство.

У селі В’язовець, що у Білогірському районі, люди тримають понад три сотні корів, у сусідньому Ставку — ще півсотні. У когось вже й до десятка голів набереться.

Доглядати за таким господарством родинам непросто. Олексію та Людмилі Бець із села В’язовець пощастило: купили доїльний апарат та ще й не за свої, а за бюджетні гроші. І не тільки вони. На території цієї сільської ради вже понад три десятки таких придбань. А в районі порахували, що шість десятків родин у різних селах утримують п’ять і більше корів. І ось така фінансова підтримка згодилася б кожній.

В області діє програма розвитку агропромислового комплексу на 2017—2021 роки. Документ передбачає щорічну бюджетну допомогу агроформуванням всіх форм власності за десятьма напрямами діяльності. Щось перепадає і молочарям. Позаторік приватним господарям та кооперативам було перераховано 5,6 мільйона гривень на придбання доїльних апаратів та холодильного обладнання. Торік селянам надійшло ще 4,7 мільйона гривень обласних бюджетних коштів.

Потроху долучаються до цієї справи і державні гроші. Приміром, уряд збільшив розмір дотації за утримання корів з 750 до 900 гривень у рік. З’явилася можливість скористатися державною підтримкою за вирощування закупленого молодняку великої рогатої худоби.

Добре, що робляться хоч такі кроки. Але насправді важко сподіватись на те, що кілька сотень можуть когось заохочувати, а головне — спонукати до створення кооперативів чи своїх сімейних ферм. Якщо навіть потужні аграрні компанії, маючи хороший фінансовий ресурс, не поспішають робити ставки на тваринництво, то що вже казати про одноосібника. Той займається молочарством не так заради вигоди, як від безвиході. І як тільки з’явиться шанс знайти роботу з хорошою платнею, він не чіплятиметься за свою корову.

Як це позначиться на ринку молока? І на кожному з нас? Відповідь очевидна. Нарощувати виробництво молока, коли дійна череда постійно скорочується — це фокус, який не триватиме вічно. А баланс у виробництві молока і утриманні корів не на користь останніх.

Хмельницька область.