1 березня 1855 р. у селі Кущинці Гайсинського району знайшлася кріпачка Євдокія Микитівна Сивак, по-вуличному Явдоха Зуїха. Матуся рано лишила дівчинку сиротою. Тому дитя зазнало, що «нестатки вигонять із рідної хатки», а там — служи «хоч в ката, аби плата». І дітей чужих доглядала, і худобу пасла маленька заробітчанка. А вже дівчиною ходила на заробітки у Бессарабію, Херсонську губернію, служила в поміщиків.

Поки працювала у пана Равського «від льоду до льоду», вивчила польську мову, і пісень, і приказок польських. Жодної буквочки Явдоха не знала, але феноменальну пам’ять мала. Гаруючи на хазяїв, ніколи не скаржилася — в неї був гарний голос, то свої жалі виливала у пісні. А знала вона їх стільки, що «на трьох волових шкурах не спишеш». Весела співуча дівчина була в центрі уваги на колодках. Запрошували Явдоху на весілля, хрестини чи просто на гостини. Інколи журилася, що одяг дуже латаний (щоправда, не хватаний), тоді подружки позичали їй вбрання.

Дав Бог Явдосі коханого, але його батьки не благословили шлюб із біднячкою.

22 роки прожила Явдоха в Кущинцях, а потім вийшла заміж за бідного Василя Олійника із сусіднього села Гнатівки і там лишилася жити. Чоловік її був похмурим, небалакучим, жив із лихою матір’ю. Взяли вони «ну прямо голісіньку» невістку, щоб мати здорові, роботящі руки. Чотирьох дітей народила. Щороку Василь ходив на заробітки, довго був у Зуєвім (під Москвою), за що називали його сусіди Зуєм, а її кликали Зуїхою. І так чоловік був неласкавим, а в Московщині призвичаївся горілку пити, жінку бити.

Про своє життя Явдоха розказувала: «Прожила у біді, як камінь у воді. А проте як і дівкою, так і жінкою ходила на весілля, молодшою, то й танці водила... Особливо тяжке було одне літо. Був недорід, хліба свого нема, купити ні за що. А тут ще борги... Без кришки хліба за баньочкою води жила весь день... Зогрію окріп, посолю, похльобаю з дітьми й лягаю спати. Ой, який то страшний голод. Від голоду й сон не бере... Тоді ж моя маленька Явдоня померла...»

Прожила Явдоха у Гнатівці 33 роки. «Пройшли літа, як маків цвіт». На 51-му році життя овдовіла Явдоха Микитівна Олійник. Діти виросли. Дочка вийшла заміж, а син Петро привів до хати невістку, з якою сварився, бився. Пиячив і навіть до матері кидався з кулаками, коли та захищала невістку.

От і довелося Явдосі знову продаватися в заміжжя. Пішла за 73-річного глухого вдівця діда Демедя Жука. Дід мав хворого сина Онуфрія, тому потребував у хаті дешевої робочої сили.

Забрала Явдоха свого сина Явдокима та й подалася у сусіднє село Зятківці та стала Явдохою Жук, Демедихою. І знову — важка праця, скупий чоловік. Жінка мовчки плакала, іноді співала. Тільки в 65 вона стала сама собі хазяйка.

У 1918 р. звела доля Явдоху із 17-літнім учителем Гнатом Танцюрою. Він записував від старих людей пісні (слова та ноти), а слів однієї пісні ніхто не пам’ятав. От і послали його до Явдохи Зуїхи. «До мене, сину, по пісні, до мене. На трьох волових шкурах не спишеш. Я весь вік провела в біді, у злиднях і в піснях», — з такими словами зустріла його старенька.

Зо два тижні вони складали список пісень, які знала Явдоха. Гнат Танцюра згадував: «Ми скоро заприятелювали. Це була міцна і щира дружба, яка може бути в онука зі старенькою самотньою бабусею. Стара Демедиха рада була, що має кому розказати, має перед ким виспіватись. А я радів, що натрапив на золоту жилу». Відтоді впродовж 12 років Гнат Танцюра щоденно записував пісні.

1008 народних пісень, 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, 45 загадок і велику кількість детальних описів обрядів записав зі слів Явдохи Микитівни.

Не побачила книги своїх пісень бабуся. Стара і самотня, у великих злиднях пережила Голодомор. До останніх днів заробляла кусень хліба: пряла кужіль, скубла вовну.

19 січня 1935-го зранку Явдоха Зуїха відвідала хвору сусідку, протопила в печі й тихо спочила назавжди. Прожила вона майже 80 літ. На її могилі і досі зеленіє посаджений Г. Танцюрою барвінок.

Не стало вже й Гната Танцюри, якому доля відміряла 61 рік. І вже вдова вчителя поїхала в Київ до Максима Рильського. Дала поетові зошит пісень.

«Яка щедра природа, скільки таланту втілила вона у цій жінці. Запам’ятати тисячі пісень — їх слова, мелодії!» — дивувався Максим Тадейович. У 1965 р. «Пісні Явдохи Зуїхи» було видано.

Запоріжжя.