Сучасний письменник із Дніпра Наіль Ісмайлов (на знімку) — нетипове явище для української літератури. Автор романів «Мелодія осені» та «По небу вниз», у жилах якого течуть три східні крові, народився та живе у Дніпрі, а в своїх романах поєднує цінності Сходу та щирість української душі.

— Наілю, коли ви вперше відчули потребу у вираженні себе через письмо?

— Скільки себе пам’ятаю, я намагався виражати свої думки та відчуття більш розгорнуто, ніж інші діти. Часом мені не вистачало кількох речень, щоб розповісти про найважливіше, про бунт почуттів та вулкани емоцій всередині. У мені поєдналися три східні крові, тому емоційність, боротьбу за справедливість і турботу закладено в мені з дитинства, це частини моєї ДНК, і я намагаюся розмовляти з незнайомими мені людьми та допомагати їм. Іноді мені не вистачало звичайного спілкування, і я писав вірші для близьких та коротенькі побажання на клаптиках паперу. Ставши дорослим, зрозумів, що мені хочеться розповідати людям справжні історії, де герой не відступає і не дозволяє іншим опуститися на дно. Бажання розповідати складні історії привело мене на шлях романіста, і я вже не можу уявити своє життя без письма та письменництва.

— Чи потрібна філологічна підготовка для письменника? Це дар чи майстерність, яка досягається працею?

— Звичайно, філологічна підготовка важлива, але граматика — це ще не література. Це як би ви мали новорічну ялинку і не мали прикрас. Головне для письменника — це душа і бажання дарувати світло та тепло через свої рядки. Хтось виражає свої думки чітко та зрозуміло, використовуючи просту мову, а хтось шукає витончені й виразні форми, які можуть оцінити лише професійні лінгвісти. І знаєте, кожен із цих письменників знайде свого читача та однодумців, адже вони намагаються достукатися до сердець публіки, просто різними способами. Я не вірю в те, що бути письменником — це дар, це, скоріше, добре відточена майстерність, за якою — роки наполегливої праці. Можна мати великий талант, але письменництво — це насамперед вміння відчувати, приймати, переживати та передавати свої думки, почуття й саму сутність своєї душі.

— Наілю, ви — український автор східного походження. Наскільки українська ментальність співвідноситься зі Сходом?

— Завжди кажу, що я — український письменник, і пишаюся цим. Згадуючи відомий вислів про те, що Схід — штука тонка, я б сказав, що Україна — це глибина. Ментальність східних народів різниться залежно від регіону, але література нашої країни сповнена страждань та болю народу, що не може залишити читача байдужим. Суворі випробування століть зміцнили дух українців, подарувавши віру в те, що добро перемагає та за справедливість варто боротися. Спільним між Сходом та Україною можна вважати любов до рідної землі, боротьбу за її добробут, бажання припинити війни та допомагати тим, хто цього потребує. Ну і як не згадати про легендарну гостинність, притаманну і народам Сходу, і українцям.

— Героїв своїх романів «Мелодія осені» та «По небу вниз» ви поселили в екзотичних країнах — Іспанії, Португалії, Колумбії, Туреччині. Один із розділів роману «По небу вниз» присвячений вашому рідному місту — Дніпру. Впливає образ міста на характер героїв чи стає красивою декорацією для розповіді?

— Екзотичними ці країни є лише для тих, чия душа не прагне пізнати весь світ. Я пишу про ці країни для того, щоб кожен читач, який зараз не має можливості їх відвідати, після прочитання роману зміг би заплющити очі й відчути красу тих міст, де живуть його улюблені герої. І багато читачів, залишаючи відгуки, мені говорять про те, що вони ніби самі ходять тими вулицями, де відбуваються події. На характер героїв країни не впливають, адже набагато важливішими є їхні вчинки. Я використовую слова не для опису будинків та міст, а намагаюся розкрити душу та красу внутрішнього світу героя, його бажання змінити Всесвіт.

— До любовних романів існує певне упереджене ставлення...

— Мабуть, таке ставлення у тих, хто ніколи в житті не переживав справжніх почуттів та не знає істинного значення любові. Адже той, хто одного разу зміг доторкнутися до кохання, все життя шукатиме його знову й знову. Люди часто зустрічають підробку і, не маючи змоги відрізнити її від оригіналу, впускають це тимчасове явище до свого тендітного світу, а потім, розчарувавшись, шкодують та опускають руки. Книжки допомагають нам черпати мудрість і підказки, як діяти у цьому часом жорстокому світі.

Романтизм близький мені саме через боротьбу світлої людини з обставинами та перешкодами. Романтизм спілкується з нами найкрасивішою та універсальною мовою — кохання та добра. Щоб читач зацікавився книгою, він має в героях впізнати самого себе, вчитися долати перешкоди, вміти відрізнити справжнє почуття від підробки.

— Наілю, над чим ви нині працюєте? Чи плануєте написати щось зовсім відмінне від «Мелодії осені» та «По небу вниз»?

— Нині я завершую роботу над третім романом і планую його видати найближчим часом. Це книжка про кохання дівчини-інваліда, яка до аварії була балериною в театрі та виступала на сцені. З роками, зневірившись і впустивши в серце холод, вона зустрічає янгола з розбитим серцем та обрізаними крилами, молодого хлопця-сироту із жахливою травмою дитинства. Роман вийшов сповненим почуттів і водночас — філософським.

Скоро почну працювати над четвертою книжкою, де глибокий реалізм поєднуватиметься з трагедією. Як кожен письменник, я прагну рости та розвиватися, пізнаючи нове й експериментуючи. Час покаже, яка життєва дорога правильна. Але в будь-якому разі я готовий до нових випробувань, до перемог і поразок. Незважаючи на те, що іноді світ жорстокий, життя все одно прекрасне.

— Хочу процитувати Юрія Андруховича: «Світ цей занадто брутальний, аби можна було його змінити на краще за допомогою слів, але й занадто ніжний, аби щось у ньому змінити за допомогою куль». Що сьогодні сильніше й актуальніше — слово чи зброя?

— Вчинок. Ані слова, ані зброя не здатні що-небудь змінити в людях та зупинити війни. За часів Шейха Шаміля на Кавказі якщо жінка знімала хустку з голови, то припинялися суперечки та будь-яка війна. При цьому жінка-мати не казала жодного слова, вона просто ставала між тими, хто сварився, та знімала хустку, показуючи цим жестом увесь біль і сором за дії інших людей. Цей вчинок був сильнішим за тисячі слів і вражав, як мільйони куль. Я по-іншому вихований, тому іноді краще промовчати та зробити один добрий вчинок, який говоритиме замість тебе та стане світлом на темному шляху інших людей.

— Як молодому письменнику в Україні привернути до себе увагу? Ви просуваєте свої книжки більшою мірою он-лайн чи берете участь у «живих» заходах?

— Звісно, якщо ім’я автора на слуху, то і його книжки читатимуть та купуватимуть, навіть якщо текст не дуже якісний. Але я схиляюся до думки, що хороший роман завжди знайде свого читача. Завдяки своїй першій книжці «Мелодія осені» я познайомився зі своїм літературним агентом Діаною Руденко, яка допомагає мені з просуванням. Користуючись нагодою, хочу їй подякувати. Також допомагають соціальні мережі: Фейсбук, Інстаграм, канал Телеграм і сторінка на українській Вікіпедії. Щоб бути ближчим до читачів і знайомитися з публікою, її потребами й смаками, я виступаю на різноманітних літературних заходах. Приміром, на початку лютого відбувся мій великий творчий вечір у Києві, в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого, де були присутні відомі видавці, перекладачі та літератори, і я дуже задоволений щирою увагою присутніх до моїх книжок, а також схвальними відгуками тих, хто вже встиг їх прочитати. А зовсім нещодавно брав участь у спільних літературних читаннях у Дніпрі.

Тільки коли ти близький до читачів, ти можеш по-справжньому поринути в світ подій і переживань.

Розмовляла Яна Побігай.
Фото автора.