Фото з архіву родини Линченків.
У житті трапляється нагода зустрітися зі справжніми людьми, мудрими і талановитими, щедрими на добро і любов. Такою людиною запам’ятався мені Марко Пилипович Линченко (на знімку), який лише кілька років не дожив до свого 95-річчя.
Його батько, Пилип Єпіфанович, рано пішов із життя, залишивши на руках дружини, Ярини Павлівни, чотирьох малолітніх синів — Дмитра, Марка, Івана та Петра. Проте турботливі ненька з бабусею вберегли дітей від страшного Голодомору 1932—1933 років і вивели на широкі життєві шляхи.
«У школі я навчався добре. Перевагу з-поміж інших предметів віддавав точним і природничим наукам, однак із задоволенням читав художні твори українських та російських авторів, — згадував Марко Пилипович під час нашої зустрічі. — А ще цікавився питаннями санітарної і протихімічної оборони. За успішне складання навчальних нормативів мене нагородили значками «ГТО», «Ворошиловський стрілок», «БГТО» «ГСО». Займався спортом. У стрілецькому тирі вправлявся влучно стріляти з малокаліберної гвинтівки. Не сидів склавши руки і під час літніх канікул: возив хліборобам у поле воду, сапав міжряддя соняшнику й кукурудзи, працював помічником тракториста...»
Атестат Марко Линченко отримав за два дні до початку Другої світової війни, а вже в січні сорок другого вчорашній школяр став партизанським зв’язковим. Потім воював у діючій армії, був тяжко поранений. Війну закінчив у Східній Прусії. Нагороджений багатьма державними бойовими орденами і медалями.
Після війни та демобілізації повернувся до рідного села. Набувши певного практичного досвіду роботи в мобілізаційному відділі Аджамського райвиконкому, обіймав керівні посади в Кіровоградському, Новоархангельському, Ульяновському (нині Благовіщенському) та Вільшанському районах. Водночас навчався в Одеському юридичному та Уманському сільськогосподарському інститутах, у Вищій партійній школі. Працював першим заступником голови Кіровоградського райвиконкому, в обласному управлінні сільського господарства. Неодноразово обирався депутатом Кіровоградської районної та обласної рад.
У минулих сімдесятих, коли Марко Линченко працював на посаді першого заступника голови Кіровоградського райвиконкому, йому вдалося «пробити» на високих рівнях важливе питання будівництва двоповерхової школи в рідному селі Аджамка. Ветеран мав велику радість від того, що прислужився своїм землякам у такій важливій і потрібній справі. За найменшої нагоди вибирався «на село» на гостини до своїх шкільних друзів, ділився спогадами про бойові будні та про старшого брата, який загинув у боротьбі з фашистами, — партизана Дмитра Линченка, ім’ям якого названа одна з вулиць Аджамки.
Родом із Аджамки була і дружина ветерана, Галина Яківна, з якою в злагоді й любові вони прожили 60 років. Щасливилося подружжя гарним надбанням: двома дітьми. Син Дмитро закінчив Київський медичний інститут імені О. Богомольця, працює лікарем у Кропивницькому. Рід Линченків продовжує онук Максим — викладач Центральноукраїнського технічного університету, кандидат філософських наук.
Донька, Надія Марківна Гаєвська, — заслужений працівник освіти України, доктор філологічних наук, професор кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського державного університету імені Тараса Шевченка, автор понад 350 наукових та науково-методичних праць. Шляхом матері пішли дві онуки героя — Олена й Галина, які вже захистили кандидатські дисертації.
«Життя продовжується. А ми ніколи не забуваємо про наших рідних татуся і матусю, — каже Надія Гаєвська. — Вони виховували мене і брата Дмитра чемними, чесними, порядними і працелюбними. Батько завжди благословляв нас, своїх дітей, на все добре. І ми виконуємо заповіт батька...»
Кіровоградська область.
