Фото зі сторінки Miroslava Martsienko у Фейсбуці.
Дванадцять художніх портретів матерів воїнів та історії їхніх загиблих у російсько-українській війні синів представлено на фотовиставці «Сильні духом. Мами», що відкрилася у Музеї історії міста Києва. На світлинах красиві, святково вбрані жінки — у вишиванках, намистах, дизайнерських головних уборах, а в очах невимовний біль матері, котра втратила найдорожче — свою дитину. Ініціатор виставки, майор у відставці, працівниця Департаменту військового капеланства Української греко-католицької церкви Наталія Дубчак, син якої теж поліг на Донбасі, каже, що учасниці проекту з різних куточків країни — Києва і Київщини, Рівного, Козятина Вінницької області, Мени, що на Чернігівщині, Хмільника, Дніпра, з села Добровеличківка Кіровоградської області. І називає їхні імена — Наталія Харченко, Інна Наумова, Наталія Борисенко, Любов Жеребило, Алла Муравська, Олена Панасенко, Любов Полєва, Вікторія Костюк, Вікторія Яремчук, Тетяна Тороповська та Тетяна Перетятько.
Син Олени Панасенко Василь загинув 19 грудня 2016 року на Світлодарській дузі. Похований на Алеї героїв в Ірпіні.
Фото автора.
— Кожна мама — особистість, вони не могли іншими виховати своїх синів, — каже Наталія Дубчак. — І хоч перед кожною щодня постають питання: як жити далі, де брати сили, вони не зламалися — хтось, втративши єдиного сина, народив дітей, хтось пішов у місцеві органи влади і докладає всіх зусиль, щоб допомагати бійцям і членам їхніх родин, хтось став волонтером.
Під час відкриття виставки Тетяна Перетятько нагадала, що тисячі синів України віддали своє життя за незалежність держави, тисячі матерів і дітей осиротіли, тисячі жінок стали вдовами. Сотні бійців зникли безвісти.
— Тепер сенс нашого життя — нести пам’ять про загиблих героїв, які не ховалися, а пішли на передову, бо країна опинилася у біді, — каже, не приховуючи сліз, Тетяна Перетятько. — Фотограф показує, що світ має змінитися, адже ми народжуємо синів не для війни.
Під час відкриття виставки до присутніх звернулася кандидат історичних наук, доцент Тетяна Тороповська, яка нагадала: війна зовсім поруч, і якщо у вашій хаті тепло і затишно, а за вікном не лунають вибухи, то це лише завдяки солдатам, які полягли і які нині на лінії фронту. У вересні 2014-го загинув її єдиний вісімнадцятирічний син Георгій Тороповський із позивним «Hunter». Він був розвідником, воював у підрозділі «Правого сектору». До війни навчався у Національному авіаційному університеті. На стенді, поруч із портером Тетяни Тороповської, фотографії Георгія, дитячі та шкільні, листівки і лист, написаний солдатом, який потайки від мами пішов на фронт. На листку з блокнота, пояснюючи, чому йде на передову, він написав: «Я не можу залишити друзів у біді. Їм дуже потрібна моя допомога. Зрозумій і пробач». Оте «пробач» воїн повторив багато разів — він дуже любив свою маму, але Україну, за яку віддав життя, ще більше. За голову Георгія, нагородженого орденом «За мужність», вороги призначали «премію». Коли він загинув, на сайті сепаратистів «Трибунал» з’явилося повідомлення: «Каратєль. Ліквідірован».
Кожна історія бійця, представлена у виставковій залі музею, — символ незламності духу воїнів і їхніх матерів. А ще незагойна рана, яка болить всій Україні.
Наталія Дубчак наголошує, що учасниці проекту, який відбувся за підтримки Всеукраїнської громадської організації «Ветеранське братерство», стали як рідні.
— Ми активно спілкуємося, листуємося, разом проводимо різні патріотичні заходи і навіть разом їздимо в Європу, — каже вона. — В маленьких селах чи містечках є родини загиблих, які залишаються один на один із бідою. Їм особливо потрібна підтримка суспільства. Головне, що може кожен із нас зробити для таких родин, — подарувати увагу їхнім синам.
Із подячним проникливим словом до мам загиблих воїнів звернувся глава УГКЦ, Блаженніший Святослав (Шевчук).
Блаженніший Святослав (Шевчук) з учасницями проекту.
Фото автора.
— Ці матері віддали на вівтар України синів, інколи єдиного, — зазначає архієрей. — У їхніх фото побачив Діву Марію.
Він подякував жінкам за їхніх синів і за мужність «взяти участь у проекті, зафарбувати сивину й усміхнутися» та вручив їм відзнаки церкви — медалі «Матері Божої Неустанної Помочі».
