На знімку: щодня тричі доїти отару — справа нелегка.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
Допитливому городянину найдоступніше пояснити значення верховинського слова «мішаня» можна хіба що так: вівчарське свято. Насправді ж це — напрочуд колоритний народний звичай, чи то пак сільськогосподарський ритуал, що має давнє коріння. Зазвичай відбувається саме в день святого Юрія, коли ґаздівські міні-стада овець та кіз після зимового утримання худобини у себе на обійстях зливаються в єдину велику громадську отару і вже йдуть на полонини літувати.
Колись така традиція існувала у кожному гірському селі, а то й присілку, а тепер, на жаль, дещо потьмяніла, бо поголів’я мекаючих і бекаючих явно скоротилося... І все-таки є фанати сироваріння, що яскраво засвідчило мішаня на Чорній Ріці. Злука отар відбувалася з двох сусідніх сіл — Синевира та Синевирської Поляни.
Підготувалися тут до дійства за старим звичаєм. Навіть не забули за трембіту, хоч на заміну їй нині використовують мобільні телефони... В ролі головних організаторів дійства виступили друзі Іван Куруц та Михайло Кричфалушій. Саме вони мають найбільший спільний табун, що нараховує 120 особин. Досі не уявляють себе без худобини поважного віку газди Федір Калинич, Іван Кецук, Юрій Кут, які за плечима мають не лише лісорубський, лісівницький та шоферський, а й вівчарський стаж. Тож знову пригнали на зелену пашу кіз та овець. Останньому з господарів, який має прізвисько Михась, уже виповнився 81 рік. Їхній досвід стане у пригоді іншим у чабанському ремеслі.
...Мов гірські струмки-потічки, з грунь зливаються-єднаються в кошарі сито підгодовані тварини. Неочікувано рекордною виявилася їх кількість цього разу, що перевалила за 400.
Помітна ще одна прикмета — ритуал відбувався без жінок. Але за їх відсутності не було нудьги. Учасників-чоловіків мішаня веселили віртуозні троїсті музики!
Одноголосно всі висловилися за милосердний жест: реалізувавши сир з дебютного удою, виручені кошти переказати у благодійний фонд на допомогу у лікуванні онкохворих дітей.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, Василь НИТКА.
