Фото надане автором.

Співголовою робочої групи з питань відновлення та розширення діяльності спеціальної (вільної) економічної зони призначено Сергія Гриневецького — голову Одеської облдержадміністрації в 1998-2005 роках, народного депутата України 3-го, 6-го й 7-го скликань. Він ділиться роздумами про відродження в Одесі вільної економічної зони.

Трохи історії

П’ять років тому, в 2014 році, Комітет Верховної Ради з питань промислової та інвестиційної політики одностайно схвалив законопроект про відновлення вільної економічної зони «Порто-франко» в Одеському порту. Крім того, схвалено законопроекти про пільгове оподаткування та митні пільги на території ВЕЗ. Проте протягом п’яти років ВЕЗ в Одесі так і не запрацювала на повну потужність, а на місто біля моря не пролився водоспад іноземних інвестицій.

Ідея відродження «Порто-франко» в Одесі витала в повітрі протягом уже ста років, і п’ятирічної давності законопроект — це вже п’ятий варіант. За словами історика Тараса Гончарука, «Порто-франко» XIX століття пропонували відновити в 1914 році — не встигли через Першу світову, втретє вільну гавань пропонували створити за гетьмана Скоропадського — і знову не встигли через зміну влади.

Удалося реалізувати ідею лише 2000 року.

«Вона проіснувала всього кілька років, але за цей час були заведені мільйони інвестицій, створені робочі місця, побудовані підприємства. Ті інвестори, які встигли завести капітал у порт і побудувати щось, — ті працюють досі. Щоправда, шкода, що багато хто передумав починати нові проекти після закриття зони — не захотіли працювати», — розповідає тодішній директор Одеського порту Герой України Микола Павлюк.

За кілька років в Одесі були створені такі найбільші підприємства в порту, як «Пріста-Ойл» болгарських інвесторів з переробки і перевалки масел, а в Рені — підприємства з перевалки зерна, з переробки сої та лісу. При цьому Павлюк уважає, що ВЕЗ можна створювати й на кілька років: «Це принада для інвесторів. Вони зайдуть у порт, побудують підприємства, а потім не заберуть же вони із собою, приміром, крани. Це все залишиться та працюватиме, як працює й зараз, майже через 10 років».

Шоста спроба

— Сергію Рафаїловичу, не будемо приховувати, в ідеї відродження ВЕЗ є й ті, хто бачить у ній «м’яку» форму» сепаратизму, мовляв, створення ВЕЗ спричинить те, що частина території України стане непідконтрольною законам країни...

— Негативне ставлення до ідеї створення вільних економічних зон в Україні сформувалося ще 2014 року. А ще за рік до цього проект відродження ВЕЗ «Порто-франко» обговорювався в Одеському морському торговельному порту. Підкреслю, йшлося про відродження, а не про створення ВЕЗ.

Мабуть, для когось це буде відкриттям, але «Порто-франко» існує. Юридично, фактично ж вона не функціонує, оскільки передбачені для неї пільги були скасовані ще 2005 року. До речі, існує юридично й інша ВЕЗ «Рені» в однойменному порту й, наскільки мені відомо, там теж обговорюється питання про її відродження.

Причому ми створили ВЕЗ «Порто-франко» ще 2000 року. Мало того, її створення було легалізовано окремим законом, який ухвалила Верховна Рада. Він так і називався «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту». Це була найменша ВЕЗ в Україні — під організацію виробництв відводилося вільної площі не більш як чотири гектари. І водночас при цьому в неї вдалося залучити інвестицій на суму майже 60 мільйонів доларів.

2005 року, як я вже сказав, преференції були скасовані. Законом «Про Державний бюджет України на 2004 рік» запроваджувався мораторій на розгляд і затвердження нових інвестпроектів. Отож преференційний режим у ВЕЗ, гарантований Україною інвесторам мінімум на 25 років, проіснував усього три роки. Закон «Про Державний бюджет на 2005 рік» взагалі ліквідував пільги.

Тому 2013 року, будучи народним депутатом України, за підсумками круглого столу я підготував звернення до Прем’єр-міністра Миколи Азарова про відродження ВЕЗ «Порто-франко» в Одеському морському торговельному порту, а також відповідний законопроект, яким, серед іншого, пропонувалося розширення території ВЕЗ за рахунок «полів фільтрації». Законопроект, зазначу, отримав схвалення всіх профільних комітетів і був рекомендований до розгляду у Верховній Раді. Однак ідея відродження «Порто-франко» зустріла опір саме з боку уряду регіоналів, якому, судячи з усього, зовсім не подобалася ідея існування ВЕЗ, вільної від регулювання.

А що стосується негативного ставлення до ВЕЗ, то воно викликане передусім як надмірною активністю деяких депутатів, які виступили із пропозицією перетворення на «Порто-франко» території всієї Одеської області, так і діяльністю руху «Одеса — за «Порто-франко», яка мала сумнівний характер. Своє критичне ставлення до політизації ідеї ВЕЗ я висловив ще 2014 року в статті для газети «Дзеркало тижня». Вона називається «Пристрасті за «Порто-франко», і кожний бажаючий може ознайомитися з нею.

— Чи існує алгоритм впровадження вільної економічної зони? Чи повернуться до проекту ВЕЗ в Одеському порту? Яким буде механізм запровадження режиму вільної економічної зони?

— Ще раз хочу наголосити, що питання вільної економічної зони — це питання економіки та інвестиційного режиму. У розпорядженні міського голови Одеси не йдеться про «Порто-франко». Я гадаю, що це не тільки через негативний політичний контекст, який пов’язаний із цією назвою, а й тому, що розглядатиметься щось нове. З того моменту, коли мною був поданий законопроект з відродження ВЕЗ, минув певний період. Завдяки процесу децентралізації місцевим радам передані не тільки серйозні фінансові ресурси, а й певні повноваження, яких раніше не було, зокрема й у сфері оподаткування. Тому залучення інвестицій, найімовірніше, здійснюватиметься за рахунок гнучкої тарифної й податкової політики.

Цілком зрозуміло, що це буде точкова ВЕЗ, тобто вона охоплюватиме обмежену територію, на якій створюватимуться нові виробництва. Мені, приміром, бачиться привабливою промзона на півночі Одеси, там уже підведені необхідні комунікації і є інфраструктура. Можливо, будуть під ВЕЗ відведені поля фільтрації. У будь-якому разі, всі ці питання обговорюватимуться із залученням експертів, фахівців. І, вважаю, що вся інформація про проект буде публічною, у тому числі, щоб уникнути якихось політичних інсинуацій.

На мою думку, треба уважно вивчити роботу ВЕЗ в інших країнах, насамперед у країнах Європейського Союзу. У Литві діють дві вільні економічні зони — у Клайпеді та Каунасі, у Польщі — 14 ВЕЗ. Є такі зони й у Румунії. Це в масі своїй точкові зони, що їх створено на обмеженій площі. До речі, за підсумками 2017 року в п’ятірці лідерів — вільна економічна зона в Катовіце.

Крім того, важливе значення має й законодавча база. У нас дотепер діє Закон «Про загальні початки створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», ухвалений ще в жовтні 1992 року. Тоді, в умовах переходу від планової до ринкової економіки, ідея створення ВЕЗ була дуже популярною. Зрозуміло, що зараз умови змінилися, в Україні встановилася ринкова економіка, хоча й далеко не ліберальна. Тому, можливо, потрібний новий закон і загалом ревізія всієї нормативно-законодавчої бази, що регулює принципи створення та функціонування ВЕЗ. І тут, до речі, теж може допомогти європейський досвід.

— ВЕЗ, що існували, стали заручниками політичних змін. Чи не вважаєте ви, що є ризик того, що й новий проект спіткає та само доля?

— Я все-таки оптиміст по натурі. Думаю, що у вільних економічних зон в Україні велике майбутнє. Можу нагадати, наскільки сильним був опір у попередні роки на центральному рівні ідеям децентралізації та передачі повноважень і фінансових ресурсів на місця. І до цього все-таки дійшли. І децентралізацію, при всій її недосконалості, визнано однією з успішних реформ. Те ж чекатиме й ВЕЗ.

Сьогодні Україна вступила в період політичної турбулентності та невизначеності. Але я не думаю, що в децентралізації нас чекає відкат. Так, ця політика потребує корекції, узгодження з іншими реформами — судовою, поліцейською, медичною. Але не повернення до колишніх умов.

До речі, якщо подивитися під іншим кутом, то вільні економічні зони можуть бути ще й антикорупційним інструментом. Що менше регуляції, то менше корупції. Це логічно. Враховуючи наші традиції, ми ще довго позбуватимемося бажання за допомогою державних важелів регулювати більшість економічних питань. І ВЕЗ можуть бути в цих умовах своєрідними острівцями економічної свободи. Тим більше, що в нас поки що немає інших механізмів залучити інвестиції як у створення високотехнологічних виробництв, так і в логістичні проекти. А Україні сьогодні як повітря необхідний технологічний прорив.