Київським Стіксом (за грецькою міфологією це одна з річок підземного царства, якою Харон перевозив душі померлих) дослідники назвали Дніпро і два столичні мости — Русанівський та Євгенії Бош, якими вантажівками НКВС вивозили тіла розстріляних мирних громадян у роки Великого терору для захоронення на спецділянці у Биківнянському лісі. В один день Дніпро став «річкою мертвих» для понад 30 київських греків, про долі яких розповідає виставка «Перетинаючи Київський Стікс», що відкрилася у стінах КМДА.
— «Звичайними» місцями розстрілів «ворогів народу», церковників, «шкідників» у 1937—1941 роках у столиці був Жовтневий палац (нині палац Свободи), клуб Кабміну — там розташовувалася комендатура НКВС, Лук’янівська в’язниця, особняк на вулиці Липській, 16, де нині Інститут національної пам’яті, — там розміщувалося управління НКВС і стратили тисячі людей, — зазначає генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Богдан Біляшівський.
Практика винищення громадян за політичною ознакою була започаткована радянською владою ще з 1918 року, проте наймасовішого характеру ці процеси набули у 1937—1938-х роках, наголошують дослідники.
У роки Великого терору НКВС СРСР було санкціоновано й проведено майже два десятки спецоперацій проти «інонаціонального елементу» — німців, поляків, литовців, фінів, румунів, албанців. Грецьку операцію своєю директивою запровадив 11 грудня 1937-го нарком внутрішніх справ СРСР Єжов. А вже за кілька днів, 15 грудня, по всій країні розпочалися арешти.
Богдан Біляшівський наголошує, що на теренах України, зокрема у Києві, грецька громада мешкала тисячу років, від часів хрещення Київської Русі чи й раніше. Життя цієї громади гуртувалося навколо Будинку народів Сходу, що на Ярославовому Валу — нині там Будинок акторів. У Будинку діяли грецька секція, різні гуртки, дитячий садок, театр, артіль. Сюди сходилися представники різних національностей поспілкуватися із земляками, поговорити рідною мовою.
— Саме цих людей радянська влада сприйняла як «шкідників», — наголошує директор заповідника.
Історики встановили, що тільки у ніч з 15 на 16 грудня 1937-го у Києві було заарештовано 22 особи грецької національності, з них 14 — підданих Греції. За протоколом від 25 лютого 1938-го «чорний воронок» забрав ще 26 греків — більшість з них — прості ремісники, торговці, робітники, яких звинуватили у шпигунстві на користь різних держав та в антирадянській пропаганді.
В експозиції виставки є копія протоколу допиту свідка у справі А. С. Юр’єва, датованого 2 квітня 1958 року — тоді після смерті Сталіна йшов перегляд матеріалів з архівів органів безпеки. Юр’єв зазначає, що в Будинку народів Сходу ніколи не велося жодної пропаганди проти СРСР, там не було жодних буржуазних газет і навіть радянських грецькою мовою. До початку репресій така газета виходила у Маріуполі, де компактно проживали греки. Один із примірників «Колгоспника» (1932, Маріуполь) — теж в експозиції. На першій шпальті — Ленін і Сталін, радянські гасла. Втім, демонстрація лояльності ніяк не допомогла тим, кого НКВС назвало «ворогом народу». Поряд — акт про розстріл цілої групи заарештованих.
На виставці — 23 історії репресованих греків, їхні фотографії.
— Ми намагаємося повернути інформацію про живих людей, — наголошує заступник директора заповідника Тетяна Шептицька. — Важливо, щоб Биківнянські могили промовляли іменами, щоб ми знали, ким були знищені люди, які мали родини.
Майже під кожною фотографією примітка — «засуджений на підставі поштотелеграми НКВС СРСР № 50215 від 11.12.1937 р.» і далі — «реабілітований».
Історики наголошують, що рішенням «органів» для вироку не вимагалося доказів провини, достатньо було зізнання обвинуваченого. Тож людей катували, доки не вибивали зізнання. Розстрільні вироки для греків, наголошують організатори виставки, ухвалювала особлива нарада — «Вища двійка», до якої входили нарком внутрішніх справ Єжов та прокурор СРСР Вишинський. Розчерку їх пера було достатньо, аби позбавити тисячі людей життя.
Серед репресованих — родич доктора наук з державного управління, професора, голови Київського міського товариства греків Миколи Корецького.
— Ми не можемо виходити на акції з портретами своїх дідів, бо їх вбили ще до війни, — каже він.
Член Регіональної комісії з реабілітації у місті Києві Сергій Савицький додає, що «ця трагедія, хоч минуло вже й багато років, досі болить».
Організатори виставки зазначають, що останнім часом у Росії дедалі частіше «батька» жахливих репресій Сталіна називають успішним менеджером, ставлять йому пам’ятники. Є й ностальгія за СРСР, мовляв, там було усе чудово. Тож експозиція має нагадати: тільки в Україні у роки Великого терору було репресовано понад 2 мільйони осіб. Звинувачення, зазвичай, писали під копірку, їх просто штампували. Під час окремих операцій НКВС на 100 арештів було 95 розстрілів.
Фото КМДА у Facebook.
