Фото Вадима ЧУПРИНИ.
В Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України відбулася презентація монографії доктора юридичних наук, член-кореспондента Міжнародної академії порівняльного права Олексія Кресіна (на знімку) «Становлення теоретичних засад порівняльно-правових досліджень у другій половині XVIII — першій третині ХІХ століття».
Автор очолює Центр порівняльного правознавства цього академічного Інституту. Протягом останніх двох років його книга витримала три видання: спочатку побачила світ українська, згодом — російська, а у 2019 році — англомовна версія (в одному з найпрестижніших лондонських юридичних видавництв).
У монографії на основі переосмислення відомих і введення до наукового обігу багатьох невідомих джерел уперше комплексно розглянуто передумови, контекст появи і генезу теоретичних засад порівняльно-правових досліджень, а також їх ранньої інституціоналізації.
Під час презентації Олексій Кресін розповів про роботу над книгою і відповів на ключове запитання, щодо якого немає єдності серед українських та зарубіжних правознавців: компаративістика — це наука чи метод досліджень? З огляду на її інституалізацію та інші чинники — окрема наука, зазначає він, проте вказує, що порівняльно-правові дослідження можуть і мають розвиватися також у межах інших наук.
— Я дивувався, наскільки багатим був світ юридичної науки в той період, яким я займався, — друга половина XVIII — перша третина ХІХ століття. Здивований високим рівнем дискусії і кількістю профільних спеціалізованих журналів, наявністю низки спеціалізованих кафедр з дисциплін, які ми вважаємо неіснуючими в той час. А також кількістю талановитих українських учених, про ідеї та праці яких ми нічого не знаємо. Тому звернення до джерел і самоаналіз юридичної науки залишаються дуже важливими, — переконує Олексій Кресін. — Адже саме порівняльно-правові дослідження розкривають ідентичність і своєрідність будь-якої національної правової системи і відкривають її до діалогу з іншими з метою переосмислення чужого досвіду і самовдосконалення.
Директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, академік Юрій Шемшученко нагадав, що порівняльно-правові дослідження було започатковано в Інституті з моменту його створення 1949 року. Така структура з’явилася з ініціативи відомого українського вченого — фахівця з міжнародного права, судді Міжнародного Суду ООН Володимира Корецького. «Корецький вважав, що саме розвиток порівняльних досліджень є важливим напрямом його діяльності», — зазначив Юрій Шемшученко. У 1961 році в Інституті було утворено науково-галузеву групу з державного права зарубіжних країн, а в 1965-му — відділ проблем міжнародно-правової діяльності УРСР і порівняльного державознавства. Цими днями Інститут відсвяткував своє 70-річчя.
Центр порівняльного права в Інституті було створено 2001 року. «Ми запустили механізм розширення порівняльно-правових досліджень, — наголосив Юрій Шемшученко. — Відповідні дослідження Інституту помітили і на міжнародному рівні. Мене і Олексія Кресіна обрали членами Міжнародної академії порівняльного права».
Монографію О. Кресіна з порівняльного правознавства видано в Лондоні з ініціативи та за безпосередньої участі іноземного члена НАН України професора Уїльяма Батлера (США). Власне, саме він був редактором і перекладачем англомовної версії. «Наше листування щодо нюансів наукового перекладу, яке тривало понад рік, має теоретичне й практичне значення, його варто було б видати окремо», — зауважив Олексій Кресін.
«Його книжка важлива не тільки для України. Це революційна книга, яка змінює історію порівняльного правознавства, — зазначив під час презентації Уїльям Батлер. — Автор довів, що історія порівняльного правознавства на 100 років давніша, ніж вважалося раніше. Для нас це внесок у світову компаративістику». На його думку, автор книги «численними публікаціями та зусиллями з підготовки довідкових робіт, бібліографій, колективних та індивідуальних монографій зробив більше, ніж будь-хто для того, щоб розташувати українські порівняльно-правові дослідження «на карті» і перетворити Україну на лідера серед усіх пострадянських країн у галузі порівняльного правознавства».
До обговорення рукопису книги свого часу долучилися одразу три відділи Інституту держави і права, тож під час презентації Олексій Кресін подякував колегам за співпрацю.
Михайло Костицький, суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України назвав монографію «подією не тільки у вітчизняній компаративістиці», адже «фундаментальних досліджень загалом з історії порівняльного правознавства, з періоду зародження саме теоретичних засад цієї науки досі не було». Існували окремі статті й нариси, проте таких монографій за обсягом і змістовною насиченістю не мали.
Олексій Кресін розповів, що за радянських часів московські чиновники вимагали, аби українська юридична наука обмежувалася вивченням насамперед колгоспного права. Мовляв, про решту досліджень подбають у Білокам’яній. «Про цей епізод згадував професор Володимир Корецький. Він категорично відкидав таку провінційну роль нашої науки, адже УРСР була однією із засновниць ООН, володіла відповідними інтелектуальними ресурсами, тому цілком могла і мала розвивати дослідження з міжнародного права та інших галузей юридичної науки, — каже Олексій Кресін. — Моє дослідження довело — інколи саме українські вчені були піонерами в становленні тієї чи іншої ідеї».
«Історія української юридичної думки часом перебуває в пошуках «правильних» українців, тому, наприклад, українсько-польські або українсько-російські автори практично ігноруються, а є ще українсько-білоруські чи українсько-литовські», — додає він. Під час роботи над монографією Олексій Кресін використав понад 700 джерел багатьма мовами (на які зроблено більш як 3 000 посилань). 42 з них автор переклав і опублікував, вперше запровадивши в обіг української юридичної науки. «Довелося практично створювати джерельну базу — шукати, перекладати тексти з німецької, французької, англійської, італійської, польської. Безмежно вдячний колегам з багатьох країн, які своїми порадами долучилися до створення книги».
