Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами: Марія (Садовська-Барілотті), Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий), Микола (Садовський) і наймолодший — Панас (Саксаганський) (на знімку).
Коли брати Тобілевичі із трупою Кропивницького виступали в Петербурзі, преса зауважила, що це «люди из интеллигентного слоя», що не було типовим для тодішніх акторів. На спектаклі «Назар Стодоля» й «Наталка Полтавка» ходив цар Олександр ІІІ і навіть дав аудієнцію артистам. Через те британські газети писали, що цар запобігає перед українцями. Це не так, але успіх таки був грандіозний. З газет: «Хохлы и хохлушки решительно и по праву завоевали внимание Петербурга». Про Саксаганського: «Счастливая внешность, выразительное лицо, прекрасный голос и бесспорный талант».
Його здатність до перевтілень — легендарна. У першому акті «Суєти» Карпенка-Карого грав романтичного молодого Івана, а у другому — старого п’янюгу Тарабанова. І ніхто його не впізнавав. Умів грати все — від високої трагедії до фарсу. Якось його у ролі старого маразматика Пеньонжки в «Мартині Борулі» побачив професор-психолог і сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію із психопатології. А ця роль усім акторам здавалася дрібною, й її викидали із п’єси.
Саксаганський зіграв майже сто ролей, серед яких, кажуть, не було найкращої, бо всі — найкращі. У комедії «За двома зайцями» Саксаганський став співавтором ролі Голохвастова. Саме він придумав монолог «Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні...».
В Одесі Саксаганського шанував навіть грубіян-градоначальник Зелений. Казав:
— Моя жена, дура, шастает к вам в театр каждый вечер!
Часом через пані Зелену випрошували дозвіл грати спектакль, бо тоді український театр не дуже пускали до українських міст. Тож мандрували по Росії. Там українців приймали, а євреїв ні. А весь оркестр трупи Саксаганського — євреї. Він наймав місцевих росіян. Ті дуже пиячили. Симбірський поліцмейстер спитав, чому оркестр погано грає. Саксаганський пояснив.
— Наступного разу привозьте хоч вагон євреїв, я дозволяю! — сказав поліцмейстер.
Брат Саксаганського, великий артист Микола Садовський, був ревнивим і нерідко сварився з Панасом. Коли театральні колективи Садовського й Саксаганського опинялися в одному місті, публіка розривалася, бо любила обох. Тож вони домовлялися, хто де гратиме. Микола телеграфував братові: «Грай, не бійся, не приїду!»
Остаточно Панас і Микола помирилися аж у 1920-х. Але більшовики не давали їм відкрити свій театр — боялися, що покладуть на лопатки всі «правильні» нові радянські театри. І брати виступали по клубах.
Він мріяв про Отелло. Але замолоду не міг, бо тоді український театр не мав дозволу грати перекладні п’єси. А потім стало пізно. Виставу він таки поставив — сам. Та Отелло там грав уже інший актор.
