Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
У тіні віковічних дерев розташувався історико-культурний заповідник «Качанівка».
Ось рядки із пісні Глінки, Маркевича та Штернберга, написаної на честь господарів маєтку Качанівка, що нині належить до Ічнянського району на Чернігівщині, в яких відчувається бездоганна гармонія із побаченим тут і почутим. Це місце справді схоже на Рай, принаймні, на рай земний. Чи один із його куточків:
Хай Качанівка золотая
І твій тінистий, літній сад
Буяють, як куточок раю,
Було в них стільки нам відрад...
Качанівка — типовий маєток кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст.
Із історичної довідки дізнаємось, що будівлю самого палацу в Качанівці заклав граф Румянцев-Задунайський. При ньому було розбито парк, зведено паркові споруди. Відтоді маєток багаторазово перебудовувався і нині має зовсім інший вигляд. Ним володіли поміщик Г. Почека, а також три покоління українських аристократів і меценатів Тарновських. Григорій Тарновський — тонкий знавець і поціновувач мистецтва — значно розширив палац, побудував церкву, впорядкував береги озер. Саме він започаткував колекцію картин, чимало з яких привозив із-за кордону. Маєток поступово перетворився на справжній осередок духовного життя. У різні часи його відвідували Шевченко і Гоголь, Глінка і Рєпін, художник Василь Штернберг, письменники Марко Вовчок, Віктор Забіла, Семен Гулак-Артемовський та багато інших.
Син Григорія Тарновського — Василь, етнограф та історик, започаткував колекцію українських старожитностей. Спілкувався з відомими вченими, живописцями, дружив із П. Кулішем та М. Максимовичем.
Справою свого життя вважав колекціонування і Василь Тарновський-молодший (1838—1899). Він також був великим меценатом. На жаль, 1897 року був змушений продати родове гніздо відомому цукрозаводчику, землевласнику і філантропу Павлові Харитоненку, якого зацікавила цукроварня в сусідній Парафіївці. Щоправда, той теж чимало зробив для розширення та впорядкування маєтку в Качанівці. По його смерті він відійшов дочці Олені, якій після революції довелося емігрувати.
Як бачимо, усі власники маєтку щиро опікувалися ним, доглядали, примножували мистецьку колекцію. За радянської доби його доля, на жаль, складалася переважно трагічно. І лише 1981 року після отримання статусу Державного історико-культурного заповідника тут почалися відновлювальні роботи.
Нині маєток зберігає риси класицизму з елементами бароко. Навесні та влітку на тлі буяння первозданної зелені просто вражаючий вигляд має біло-зелений комплекс споруд. Повірте, тут легко без будь-якої магії подолати століття і побачити картину неквапливого і водночас такого наповненого життя господарів. Уявіть: ось вони неспішно виходять зустрічати гостей, і всі разом рушають головною алеєю до храму. Від Георгіївської церкви відкривається мальовнича перспектива липової алеї, що веде до палацу. Коли після прогулянки прекрасним парком родина Тарновських із гостями поверталася до будинку, з портретів на стінах величезної зали їх зустрічали очі великих знаменитостей: ось Мазепа, Кочубей, Галаган, а ось Полуботок і Розумиха... Якою ж старовиною віє від цих картин!
Багато уваги приділяли господарі маєтку створенню затишного інтер’єру. Вони тримали в Качанівці великі майстерні з вишивки тканих виробів. Там вишивали шовком і бісером скатертини, подушки, одяг, чохли для меблів. Усе це зі смаком доповнювало вишуканий інтер’єр. Господарі любили створювати навколо себе Красу. Вона тішила їх і їхніх численних гостей. Тут свою оперу «Руслан і Людмила» писав М. Глінка. І саме тут уперше в присутності автора уривки з неї грав домашній оркестр.
В одній із кімнат із ласкавою назвою «ліхтарик» кілька літніх канікул провів художник В. Штернберг. Саме він познайомив Г. Тарновського із Тарасом Шевченком, і це знайомство згодом переросло в багаторічну дружбу. Кобзар завжди дуже тепло згадував Качанівку.
Збираючи навколо себе людей освічених і талановитих, господарі й самі творили. Творили свій будинок, сад, парк, усіляко прикрашали помешкання, навчали селян, самі писали і ставили вистави. Можливо, аура цього благодатного місця ще утримує в собі ту творчу атмосферу. Певно, тому й нині тут так приємно гуляти, дихати, думати, прислухатися до шелесту століть...
