Люди, які живуть у цій країні, самі про себе кажуть: ми знизу і під (downunder). Така їхня локація на глобусі. Австралія — країна, до якої літаком добиратися майже добу. І водночас через Інтернет можна зв’язатися за мить. Саме так, завдяки сучасним технологіям, «Голос України» зміг у режимі онлайн поспілкуватися з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Австралії Миколою Куліничем (на знімку). Наша розмова почалася з виборів. 
Не українських. Адже нещодавно в Австралії обирали парламент.

— Наскільки мені відомо, вибори в Австралії були не менш сенсаційні, ніж в Україні.

— Я б сказав, навіть дивні. Прем’єр-міністр Скотт Моррісон, який очолює правлячу ліберальну партію, так і сказав: «Я завжди вірив у дива». Те, що він і його коаліція виграли, стало справжньою несподіванкою. Шанси перемогти в партії влади були незначні. На це вказували результати всіх соцопитувань. Більше того, мені рекомендували прийти до парламенту, зустрітися з керівництвом лейбористів і вже домовлятися про галузі співпраці. І так справді зробили більшість посольств. Навіть екзит-пол після виборів віддав перемогу лейбористам. І коли через декілька годин лідер лейбористів Білл Шортен заявив про поразку і намір піти з політики — це був ефект бомби.

— Виходить, що екзит-пол помилився?

— Так, у межах статистичної похибки. Але мова про те, що в суспільстві було очікування, що при владі опиняться лейбористи, тому результати екзит-полу сприйняли як їхню перемогу.

— Якби в нас екзит-пол помилився, нехай навіть на два відсотки, і віддав перемогу одній політичній силі, а виборчком проголосив переможцем іншу, до того ж партію влади, то, більш ніж упевнена, що в Україні почали б говорити про адмінресурс. В Австралії це сприйняли спокійно?

— Абсолютно. По-перше, австралійці не такі політизовані, як українці. Як на мене, дипкорпус більше стежив за результатами екзит-полу, ніж самі австралійці. Для них, хто переміг — той і переміг. Вони чекають даних виборчкому. В програмах обох партій майже не було згадок про зовнішню політику. Але все, що стосується соціального, медичного страхування, робочих місць, є стрижнем будь-якої політичної програми. Ліберали перехопили програмні речі в лейбористів, тому й перемогли. Під час ухвалення бюджету до нього внесли більше видатків на соціальну сферу, ніж зазвичай. Окрім того, вони скористалися козирною картою лейбористів. Ви знаєте, що лівий рух підтримує кліматичні угоди? Австралія — один із найбільших у світі видобувачів природніх ресурсів, насамперед вугілля. До того ж вивозить його повз Бар’єрний риф, досить екологічно вразливу точку планети. За це Австралію багато критикують. А ліберали зробили крок на випередження і заявили: добре, нехай лейбористи закривають вугільні шахти. Після цього шахтарі Квінсленду, де традиційно був сильний робітничий лейбористський рух, проголосували за лібералів. Бо ніхто не хоче втрачати роботу.

Узагалі чим істотно відрізняються вибори в Австралії від українських? У нас люди переважно вірять у гасла. А тут навпаки — вивчають програми і вибирають, за кого їм вигідніше проголосувати. Також поки що Австралію від України відрізняє те, що не може бути такого: кандидат пообіцяв щось у своїй програмі, а потім переміг — і в кущі. Ось це австралійці контролюють. Вся демократична система країни побудована на правилі: пообіцяв — виконай. Інакше парламент чи виборець легко відправить тебе у відставку. Тут уряди змінюються досить часто, до речі.

Вірус «Петя» пам’ятають досі

— Ви говорите про певну аполітичність пересічних австралійців. Мені здається, європейці більше цікавляться зовнішньою політикою, і не тільки в таких політизованих країнах, як Україна. Можливо, саме тому Росії вдається більш-менш успішно провадити гібридну інформаційну війну в Європі. В Австралії «гібридних» загроз немає?

— Хто казав, що вона не намагається робити це й тут? За останні чотири роки я спостерігав шалені спроби РФ прорватися на медійний простір Австралії, організувати кібердиверсії чи хакерські атаки. Запустили сюди вірус «Петя», який в Австралії досі згадують. Австралійці, до речі, до кібератак дуже нервово ставляться. Країна — одна з найвіддаленіших у світі. Оця віддаленість робить їх ніби непричетними до великих глобальних загроз, і тому вони завжди почувалися захищеними. А виявилося, що Австралія — найуразливіша перед кількістю хакерських атак. Тут дуже серйозно цим займаються: є член кабміну, уповноважений з питань кібербезпеки, є спеціальний посол з кібербезпеки в МЗС. Щороку відбуваються великі спеціалізовані конференції, в яких беруть участь і наші фахівці. Причому Україну в цій галузі дуже цінують.

Тим часом Росія фактично безперешкодно користується в Австралії телеканалом «Спутник». Russia Today можна побачити у більшості великих готелів. І політика цих каналів просто нахабна, спрямована на підрив авторитету інших країн. РФ намагається просувати фейки в надії, що австралійці не перевірятимуть ці новини. Австралію це не може не бентежити, тому нещодавно тут ухвалили закон про так званих агентів впливу.

— Чому у РФ такий інтерес до Австралії?

— Тому що Австралія є одним з найбільш активних членів санкційної коаліції, яка намагається запобігти агресивним діям РФ. Та хоч як старається Росія, після трагедії МН17 практично ні в кого в Австралії не виникає сумнівів, хто саме винен у трагічних подіях, які відбуваються в Україні. І ніхто не сумнівається, що саме російські військові збили літак, на якому летіли громадяни Австралії. Це вже не тільки зовнішня політика. Росія зазіхнула на цінності, які обстоюють австралійці. Заради яких громадяни цієї далекої країни пішли воювати в Європу і на Першу світову війну, і на Другу. Австралійці — дуже волелюбні. Інколи в мене тут виникає відчуття, що я говорю з козаками Запорізької Січі. Оце життя на величезному острові дає внутрішню розкутість. А все, що перешкоджає, є викликом для них. І світогляд Російської Федерації австралійців не влаштовує. Вони не сприймають цінності, які намагається їм нав’язати російська пропаганда.

А Україна в їхньому баченні протистоїть агресії, відстоює своє місце в Європі. І це австралійцям дуже імпонує. Оця ідея справедливості: Україна — відносно мала у порівнянні з Росією країна, але тримається. Не дає себе розірвати і паплюжити свої ідеали. Я відчуваю цю симпатію щодня.

Зростанню популярності сприяє діаспора

— Ви можете сказати, що інтерес до України зріс? Чи позначилося це, наприклад, на кількості бажаючих відвідати Україну. Адже австралійці люблять мандрувати. Ми вже входимо в зону їхніх туристичних інтересів?

— Популярність зростає, і з багатьох причин. По-перше, цьому дуже сприяє українська діаспора, яку в країні вважають однією знайуспішніших з точки зору впливу на розвиток суспільства. Питання імміграції, міграції взагалі болюче для Австралії. У цієї країни зараз найжорсткіша у світі візова політика. У мене були випадки, коли вже делегація має летіти, а ще не всі її члени отримали візу.

— Можна зрозуміти причини такої жорсткості. Австралія потерпає від напливу мігрантів з азіатських країн.

— Так. Тут є багато проблем. Зокрема, з ісламським фундаменталізмом, расизмом, націоналізмом, котрий зростає як наслідок збільшення кількості мігрантів. Пам’ятаєте цю жахливу трагедію в Новій Зеландії? Терорист був громадянином Австралії. Зараз неформально пояснюють, що він був такий роздратований ісламським фундаменталізмом у своїй країні, що влаштував цей людожерський теракт проти мусульман в іншій країні. Тобто іммігрантське питання для них непросте.

До наших іммігрантів зовсім інше ставлення. Українські післявоєнні іммігранти фактично розбудовували тодішню Австралію. Ці люди приїхали, починаючи з 1947 року. Вони працьовиті, були зацікавлені піднятися на новому місці, добре організовані, дисципліновані. Тому до нашої діаспори ставляться з повагою. Імідж України взагалі дуже позитивний. Національний одяг, вінки, писанки — всі ці атрибути незмінно викликають інтерес у суспільстві. Днями ми провели в Канберрі, в Національній галереї Австралії, презентацію українського одягу з колекції українців Австралії, з усіх регіонів. Це був фурор. Прийшов дипломатичний корпус, було дуже багато відвідувачів. Планується випустити спеціальний календар.

А як діаспора допомагає Україні! Ніколи не забуду, як вони зустріли наших ветеранів АТО на Іграх нескорених. Ледве не на руках носили. В хлопців сльози були на очах. Бо для австралійських українців вони — герої України. Не ті, часів Другої світової війни, про яких пісні співають. А ті, що живуть зараз, поруч. Красиві, молоді, з великою жагою до життя. Була хвиля такого підйому, такої популярності України тут. Просто пишаюся. Так формується імідж. Посольство теж до цього долучається. Це так звані заходи публічної дипломатії, які насправді роблять дуже багато для популяризації країни.

Успішною є співпраця і з вашим виданням. Те, що місцеві ЗМІ, зокрема таке видання, як «Вільна думка», публікують на своїх шпальтах матеріали «Голосу України», також сприяє більшій обізнаності наших співвітчизників і загалом австралійського суспільства з тим, що сьогодні відбувається в Україні. Особливий інтерес викликала виставка вашого фотокореспондента Олександра Клименка «Невідома війна в центрі Європи». Через зроблені ним знімки можна на власні очі побачити, якою є ця війна, що забрала вже понад 13 тисяч життів українців.

На весь континент — три дипломати

Як можемо ми долучаємося до такої співпраці. Адже в нас маленьке посольство. На великий континент — два дипломати. Зі мною — три: перший секретар з усіх питань, перший секретар з консульських питань і посол України. Втрьох і працюємо. Якщо зважити, що консул працює зранку до ночі, бо люди їдуть звідусіль, бо оформлюють візи, нові паспорти тощо, то роботи — непочатий край.

— Але Австралія увійшла до переліку країн, де можна оформити візу в Україну онлайн. Це не полегшило роботу?

— Увійшла, але справ не поменшало. Гостро постало питання громадянства. Більшість українців з нашої діаспори вже є громадянами Австралії, і водночас громадянами України. У багатьох немає сучасних українських паспортів. Вони звертаються щодо оформлення віз і отримують відмови, оскільки є громадянами України і мають в’їжджати на територію України виключно за українськими паспортними документами.

Ви питали, чи зріс туристичний потік? Це дуже цікаве запитання. Коли австралійці їдуть до Європи, скажімо, у Британію до родичів, вони вирушають не на три дні, бо летіти далеко й дорого. Щонайменше затримаються на кілька тижнів, а то й на місяць.

Тому зазвичай австралійці відвідують кілька країн. І ми намагаємося скористатися цим і весь час пропагуємо: їдете в Європу — не забудьте заїхати в Україну. Але уявіть, як важко просувати цю ідею. Скільки дипломатів працює в Австралії, я вже сказав. А до того ж тут немає жодного представництва наших авіаліній, туристичних організацій, торговельних представництв. На всі прохання до Києва, що треба якось розширювати свою присутність в Австралії, чуємо: ви надто далеко. Прикро. Це фантастичний континент. Країна входить у двадцятку найрозвиненіших країн світу. Тут живуть заможні, розкуті люди…

Літак для  них, як рейсовий автобус для нас

— А якщо говорити про співпрацю. Ви вже розповіли про ІТ…

— Так. Це те, що з’явилося нещодавно і розвивається дуже ефективно. Але є й інші цікаві напрямки. Іноді перспективи відкриваються несподівано. Наприклад, коли в 2014—2015 роках Австралія запровадила санкції проти РФ, то в «чорний список» потрапили поставки урану в Росію. А видобуток урану тут — одна з найбільших статей надходжень від експорту. Ми, в свою чергу, хочемо позбутися уранової залежності від Росії. І виникла ситуація, коли інтереси збіглися. Ми підписали угоду про мирне використання ядерної енергії, яка дала можливість приватним видобувним компаніям Австралії постачати нам паливо для атомних станцій. Натомість австралійці знайшли новий ринок на заміну російському і можуть компенсувати втрати. Зараз готуються контракти на поставку ядерного палива для наших АЕС. Не знаю подробиць, оскільки це приватний бізнес. Але те, що проект курирує МЗС Австралії, викликає велику довіру і свідчить про перспективність.

Наступний напрямок — авіаційний. Австралія — авіаційна країна. Із зовнішнім світом вони зв’язуються авіацією. Та й усередині країни немає залізничного транспорту…

— Узагалі?

— Ну ось наведу приклад: за розкладом із Канберри в Сідней, який знаходиться майже за 300 кілометрів, є один потяг на добу. До Перта їхати майже чотири дні. Тут масштаби зовсім інші. Залізничним транспортом користуються хіба для перевезення вантажів. В Австралії традиційно не розвивали залізничні дороги, а одразу будували якісні шосейні. Проте й на автомобілі три тисячі кілометрів подолати важко. Тож для австралійців літак, як для нас рейсовий районний автобус. Тому все, що пов’язано з авіацією, якимись новинками, тут викликає цікавість. Коли у Перт прилетіла наша «Мрія», це викликало справжній фурор. Я був на зустрічі. В аеропорт приїхало 15 тисяч глядачів просто подивитися, як приземлятиметься найбільший у світі літак. Люди залазили на дахи своїх автомобілів, щоб зняти це приземлення. Подію висвітлювали в новинах, обговорювали в соціальних мережах… Лінійка Антонова зацікавила. Тож тут є велика перспектива для співпраці. 

Ще один напрям екзотичний — Антарктика. Причому австралійці вже зауважили, що після того, як Україна змінила стандарти співпраці, відійшла від старих радянських, співробітництво почало розвиватися успішніше.

Хотілося б це сказати і про космічну галузь. Але тут є певні проблеми. Після того, як Україна втратила можливість користуватися Байконуром, постало питання нового стартового майданчика. Частково проблему вирішував проект «Морський старт». Але географічне положення Австралії таке, що вона могла би бути стартовим космічним майданчиком для всього світу. Зокрема, і для нас. Кілька років тому Державне космічне агентство звернулося до посольства з проханням допомогти налагодити таку співпрацю. Я провів бесіди в кількох міністерствах. Там справді зацікавилися. Але на цьому все й завершилося. Австралійці мене час від часу смикають, а відповісти їм нічого. А коли в одному з інтерв’ю я про це розповів, з ДКАУ прийшов лист, де мені написали, що говорити про таку співпрацю передчасно. Ну то ви там спочатку розберіться, що вам насправді треба…

А взагалі, звичайно, одна з проблем у просуванні нашого бізнесу в Австралії — це відсутність торговельно-економічного представника. Нібито мене нарешті почули і через місяць нам пришлють дипломата з економічних питань. Але навіть цього замало для такої великої країни. Я взагалі пропонував МЗС: от як існує інститут почесних консулів, за таким саме прикладом започаткувати інституцію почесних торгпредів (Trade Commissioner). Це може бути поважний бізнесмен, громадянин цієї країни, який стане своєрідним навігатором для українських підприємців. Їм треба допомогти на самому початку. А далі бізнесмени вже рухатимуться самі. До речі, така практика у світі вже існує. І на додачу — ще торговельний представник у посольстві. Ось тоді можна буде говорити про початок економічної експансії.

Економіка України та Австралії дзеркальні: й тут, й у нас розвиваються сільське господарство, видобувна галузь, машинобудівна… Але ми можемо не тільки конкурувати, а й співпрацювати, зокрема й на третіх ринках.

Розмову вела Наталя ФІЛІПЧУК.

Фото зі сторінки посла в Фейсбуці.