Фото надано авторами.

Такої весни, з дощами й холодними ночами, та ще й руйнівною повінню, не було, кажуть, уже сорок літ. Небо застелене від сонця ковдрою хмар, щоденні дощі переповнили вологою повітря і землю. «Так буде аж до п’ятого червня», — передбачає досвідчений агроном Василь Яцканич. Чоловік добре знається на народних прикметах.

На полях втрати, а на ринках?

Найдужче потерпають від надмірної вологи полуниці, в них розвивається небезпечна хвороба — сіра гниль. Особливо уражені ягоди, що найнижче до землі. Як наслідок, втрати врожаю становлять від 30 до 80 відсотків — залежно від догляду та інших факторів. А на ринках панує повна анархія цін. В одному місці великі червоні ягоди продаються по 20 гривень за кілограм, в іншому — середнього розміру коштують 40—45 гривень. Але в першому випадку ягоди «наттякнуті», тобто мають плями сірого кольору, в другому — цілком здорові. Попри несприятливу погоду й значні втрати, ягід достатньо. Причина — великі площі, відведені під них. Полуничні плантації щороку розширюються, з’являються практично в усіх низинних селах краю. Навіть там, де раніше не вирощувались. На думку агронома-консультанта Василя Яцканича, ця площа за останні роки зросла відсотків на 50 і може сягати чотирьох тисяч гектарів. Якщо перші плоди коштували 150 гривень, то в піковий період збору врожаю ціну прогнозували таки в межах 20 гривень, а то й менше. Так воно і є.

Ласло Оцил та інші

Полуниця на Закарпатті є потужною складовою фінансового обігу в краї. Як сказав один садівник (про нього ще буде мова), в кращі для полуничників роки за сезон людина могла заробити собі на будинок. На Закарпатті масове вирощування ягід почалося наприкінці 1940-х років. Хоча окультурена суниця існує у Виноградові ще з початку ХХ століття. На думку дослідника краю Івана Біланчука, ця культура не могла не привернути увагу відомого педагога й дослідника Ласла Оцила. Крім того, що він зробив значний внесок у розвиток шкільної освіти, Ласло Оцил цікавився садівництвом та городництвом, передусім сортами, що ще були не адаптовані на Закарпатті. Його щирим послідовником став викладач торговельної школи у Виноградові-Севлюші (Севлюш — так до радянських часів називався Виноградів) Віктор Зовілла. Він активно займався садівництвом, селекціонуванням, педагогікою. З приходом радянської влади включився у садівничі роботи на Чорній горі, кажуть, вирощував нетипові рослини — чайні культури, полуниці. Невдовзі його виключили з колгоспу як «куркуля». Та полунична справа почала поширюватися у виноградівських господарствах і в інших низовинних районах. Тоді консервні заводи приймали сировину необмежено й вагонами відправляли замовникам. У 1960-х роках, відколи колгоспники почали працювати не за трудодні, а за гроші, на вирощування ягід перейшло й населення. На початку 1970-х років це стало популярно в селах Широке, Хижа, Черна, Клинова Гора. Головні ринки збуту — великі міста. Цей промисел дозволяв за місяць заробити щонайменше річну зарплату.

Ягода витіснила солом’яні стріхи

За словами Івана Біланчука, полуниця поставила на ноги багато сіл Виноградівського району, зокрема й Широке. На початку 1960-х Широке було бідним селом, де половина хат стояла під соломою. Тим часом тамтешній радгосп почав вирощувати полуницю, а люди взялися висаджувати ягоди на своїх городах. Спершу для себе, потім на продаж за межами Закарпаття. Коли Іван Біланчук повернувся з армії, то не впізнав село — тут не лишилося жодної солом’яної хати, натомість стояли новенькі цегляні «коцки»-квадратні будинки.

У ті часи «фанатом» полуниці був нинішній аграрний «магнат», генеральний директор фермерського господарства «Коник» Василь Мелеш. Він змалку вирощував ягоди, при тому сам, а не з батьками, возив поїздом продавати. Василь Мелеш продовжив цю роботу й тоді, коли став прокурором. Через це мав проблеми на держслужбі. Тож відмовився від прокурорської посади та став відомим і заможним аграрієм.

Новий полуничний етап почався із запровадженням нових технологій і вирощуванням нових гібридних сортів, які з’явилися уже в XXI столітті. Нові сорти й гібриди виявилися дуже зручними для транспортування, їх можна перевозити на далекі відстані, мають привабливі форми і яскравий колір. Старі сорти Зенга Зенгана, Ананаска явно програвали в комерційному відношенні — швидко пускали сік, не витримували далекої дороги. Але ж мали яскраві смакові якості. Недарма відомий фермер на Чорній горі Дмитро Боднарюк вирощує тільки давні сорти. Урожай невеликий, а попит — просто шалений.

Ягідники в пошуках більших площ і кращих кліматичних умов почали брати в оренду землі інших регіонів. Там, де ще п’ять років тому стояли забур’янені поля, з’явилися рівненькі ряди, встелені агроволокном і зеленими кущами ягід. Сьогодні географія вирощування ягід різко змінилася — полуничні плантації можна зустріти в Рокосові Хустського, Оросієві Берегівського, Олешнику, Пийтерфолво, Дюлі Виноградівського районів, тобто скрізь. Завдяки масовому культивуванню на прилавках її вдосталь попри серйозні втрати урожаю. Полуницю поспішають продати, поки можна. І продають не лише ягоди, а й... ягідні плантації.

Чому Аттіла розлучається з Альбою?

Отут переходимо до цікавої історії 25-річного представника справді нового покоління з новими життєвими пріоритетами.

Аттіла Собод за 25 літ устиг набути важливого досвіду, працював і вдома, і за кордоном. Понад усе хотів займатися бізнесом, це була його мрія і мета. Уже з 12 років вирощував садовину, яку возив продавати, потім вирощував курчат, а продавав у районі або в Хусті. Через оті клопоти цілком втратив інтерес до навчання. Вчився «на двійки», як жартує тепер Аттіла. За наполяганням батька пішов здобувати освіту енергетика в університет. Та тільки-но випала нагода, подався на заробітки за кордон. В Угорщині швидко опанував навички верхової їзди і став тренером на одній з тамтешніх стаєнь, працював у Німеччині, де швидко став керівником будівництва. Попри всі принади європейського життя, Аттіла повернувся додому, щоб розпочати власну справу. Вирішив спробувати себе одразу на кількох напрямках. Сьогодні він береться за численні ідеї, зокрема має один масштабний лісогосподарський проект. Для його здійснення «двієчник» Аттіла Собод сам пішов на навчання у Національний лісотехнічний університет. Проект має бути масштабний, хоча деталі Аттіла поки що не відкриває.

А от вирощування полуниці він вважає для себе вже пройденим етапом. Саме напередодні збирання врожаю він вирішив продати 1,3 гектара ягідної плантації за 90 тисяч гривень. Один з найпопулярніших італійських сортів Альба якраз починає дозрівати на його ділянці. Земля ця — на околиці Виноградова, ґрунт тут гравійно-піщаний, а отже, надмір дощу не такий страшний для ягід. Для тих, хто може мати серйозні наміри щодо Альби, пропозиція вигідна, каже Аттіла. Адже в розпорядженні власника буде півтора десятки тонн урожаю. Продавши його оптовикам, можна одержати чистий прибуток — щонайменше 200 тисяч гривень.

Своє рішення продати ягоди Атілла пояснює тим, що фізично не може впоратися з усіма запланованими справами. Він займається і бджолами, а це нині вигідніше, ніж полуниці. На його пасіці 60 сімей і понад 200 бджоломаток, які треба підготувати до реалізації. Роботяща й миролюбна карпатська бджола популярна далеко за межами краю.

«Полуниця є і буде прибутковою справою», — каже Аттіла, Але не настільки, як це було кілька років тому, коли він починав. Тоді збирачеві ягід він платив 10 гривень за годину, а здати перший урожай можна було за 50 і більше гривень. За один сезон, умовно кажучи, можна було заробити гроші на власний будинок. Зараз година працівника обходиться у 35 гривень, а оптовики намагаються скупити ягоди за 30 гривень. А якісних працівників знайти дедалі важче — всі хочуть заробляти за кордоном.

«При всіх труднощах, — продовжує Аттіла Собод, — ягідництво в Україні має перспективи, бо в Європі попит на полуницю дедалі зростає. Але для цього мають запрацювати переробка й заморожування плодів, мають бути взаємокоординація фермерів і підтримка з боку держави. Поки що умови для реалізації ягід не дуже сприятливі. А тут іще й дощить безперестанку…»

Аттіла Собод — представник молодого покоління з чіткими життєвими пріоритетами.

Та все ж, коли хмари розійдуться, то вигляне радісне сонечко.

Василь ГОРВАТ, Василь НИТКА.

Виноградівський район Закарпатської області.