Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Стійке й постійне підвищення цін на послуги підприємств житлово-комунального господарства можна вважати єдиним наслідком державної макроекономічної політики, яку проводять держава та її органи влади протягом останніх п’яти років.

Відсутність будь-якої обґрунтованості постійного підвищення комунальних тарифів (цін на комунальні послуги), перевищення загальної суми комунальних послуг над рівнем плато-
спроможності населення в рази, маніпулювання та зловживання інформацією щодо діяльності виробників комунальних послуг, обрій геометричної пропорції зростання бідності та заборгованості населення внаслідок таких процесів обумовлюють кризовий та безнадійний стан економіки України.

Ціни на комунальні послуги здійснюють безпосередній вплив на розвиток економіки України: що більше відбувається зростання цін на енергоносії та на інші комунальні послуги — то менше грошей залишається в населення для придбання товарів першої необхідності, не кажучи вже про коштовні речі. Так, чергове підвищення цін на комунальні послуги спотворює бюджетну лінію споживача, формуючи хибні пріоритети споживання за недоступними цінами. Сьогодні витрати на комунальні послуги для більшості громадян України займають перше місце за витратами, особливо в опалювальний період для осіб, що мають централізоване опалення. Харчування та придбання одягу в більшості населення в сучасних умовах відбувається за залишковим принципом.

Нагадаємо, що за останні роки тарифи в середньому зросли на 745 відсотків, ціни на газ — на 1080, на опалення — на 1220 відсотків з 1 січня 2014 року. Заборгованість по тарифах з 2013 року збільшилась в 5,2 разу і становить 2,3 мільярда доларів США. Зазначимо, що такого підвищення цін на стратегічно важливі товари ніколи не відчувала жодна країна в світі, що не була обтяжена гіперінфляцією. Зрозуміло, що таке зростання руйнує економіку і з боку споживання (мінімізація витрат і вільних грошей в економіці), і з боку виробництва (збитковість та знищення підприємств і галузей, що використовують як головні ресурси газ та електроенергію).

За завісою викривлених фактів

Якщо переглянути наукові публікації з цієї проблематики з початку 2000-х років, то з’ясується: насамперед там ідеться про підвищення витрат виробництва та низьку платіжну дисципліну населення. Нині представники відповідних міністерств, галузей та інші лобісти житлово-комунальних надприбутків уже не кажуть про структуру витрат послуг, що надаються населенню, повністю нехтуючи вимогами суспільства та здорового глузду. Необхідність підвищення цін на житлово-комунальні послуги (далі — ЖКП) пояснюють якимись віртуальними величинами, тенденціями і процесами, які в більшості випадків є викривленням фактів або їх маніпуляцією.

Заробітна плата працівників, що так чи інакше задіяні у створенні ЖКП, не дає змоги не те що відтворювати робочу силу, а навіть сплачувати за ці самі послуги. Парадоксальна ситуація — наявність заборгованості із заробітної плати шахтарям, які є од-нією з ланок, що забезпечує створення електроенергії, ціна якої завищена.

Водночас структура витрат виробництва і надання ЖКП перебуває у стані постійної трансформації, збагачуючись «новаціями». Останнім часом до складових тарифів, крім сумнівних боргів, узаконених штрафів, пені, витрат на соціально-культурні заходи, відносять ще три групи елементів.

По-перше, це витрати природних ресурсів на тимчасово окупованих територіях і в Криму, отримувати плату за які немає жодних можливостей.

По-друге, компенсація за системні прориви й аварії застарілої інфраструктури, яка не амортизується й не оновлюється.

І по-третє, за сучасних умов та активного застосування інформаційних важелів головними стають витрати на формування суспільної думки щодо ціни, цінності та споживання цього товару населенням. До суб’єктів такої діяльності належать: представники відповідних міністерств, національних комісій, відомств, служб і структур, депутати різних рівнів, громадські активісти, «експертне» середовище, журналісти, прес-секретарі, речники тощо. Це робиться для стримування суспільного невдоволення, «промивання мізків» і повного спустошення кишень.

А де тут ринок?

Одним із способів інформаційного зловживання тарифною політикою є аргументація на кшталт: треба підняти тарифи до «рівня ринкових» або встановити «ринкові ціни». Зазначимо, що ринкова ціна формується внаслідок взаємодії попиту і пропозиції, через взаємоузгодження інтересів споживача і продавця. Ринкова система характеризується свободою економічних дій усіх економічних суб’єктів і великою кількістю незалежних один від одного продавців і покупців. Тому монополізація для ринкової системи небажана навіть у сфері надання комунальних послуг. Тим часом наш споживач у системі ціноутворення ЖКП жодної участі не бере, оскільки галузь є тотально монополізованою. Отож будь-які розповіді про те, що тарифи на комунальні послуги є ринковими, — це абсурд і брехня, оскільки ці послуги надають природні монополії, які не можуть бути ринковими за своєю економічною природою.

Також ринкові ціни не може встановлювати державний контролюючий орган, в нашому випадку це — НКРЕКП, Кабмін, місцеві ради та їх виконавчі органи. Якщо має місце зовнішнє, урядове втручання — ціна є адміністративною і ніяк не ринковою. Відтак вона встановлюється необ’єктивно, без урахування реальних витрат виробництва (в цьому разі маємо їх істотне завищення), потреб і платоспроможності споживача.

Основною причиною виникнення і збереження природних монополій є наявність у певних галузях винятково високої віддачі, обумовленої масштабами виробництва й унаслідок технологічних особливостей. Тобто для суспільства буде вигіднішим (дешевшим) виробництво продукції однією великою компанією, ніж декількома чи багатьма дрібними фірмами. Таким галузям зазвичай надають державні преференції. Але в обмін на це виключне право (постачати електрику, воду або послуги автобусів) уряд зберігає за собою право регулювати дії таких монополій, щоб не допускати зловживання. Натомість ми спостерігаємо постійне підвищення цін усупереч світовим тенденціям, здоровому глузду та деклараціям уряду. Починаючи з 2005 року індекс споживчих цін на послуги опалювання і гарячого водопостачання в середньому щороку зростає на понад 26 відсотків!

Удавана конкуренція

Також інформаційне зловживання відбувається шляхом застосування риторики щодо необхідності сплати за природні ресурси України за цінами європейського ринку, маніпулюючи назвами таких міст, як Роттердам, Дюссельдорф тощо. Насправді специфіка функціонування світового ринку в тому, що він орієнтується на найвищий рівень розвитку продуктивних сил, отож світова ціна, як правило, є вищою або нижчою, ніж рівень цін усередині країни або на локальному міжнародному ринку. Країни з адекватною державною економічною політикою, виробляючи товари і послуги, у створенні яких вони мають абсолютні чи порівняльні переваги, збільшують експорт такої продукції, нагромаджують валютні надходження, стабілізують платіжний баланс і валютний курс. Новітня історія України свідчить про нестримне бажання правлячого класу отримувати надприбутки саме за рахунок продажу громадянам внутрішньої продукції за зовнішніми цінами.

Незважаючи на монопольну сутність «ринку» ЖКП, постачальники обов’язкового товару не припиняють спроб переконати населення в наявності конкуренції в цих галузях. Так, в Україні відбулась уявна зміна постачальника газу (на зміну облгазам нібито прийшов «Нафтогаз»), однак єдине, до чого це призвело, — це чергове приниження населення, пов’язане з переоформленням, переукладанням договорів, вистоюванням у чергах, зняттям залишків на рахунках тощо. На підвищення якості послуг годі сподіватися, на зменшення ціни — теж. Начебто сталася конкурентна зміна, яка, по-перше, відбулась без будь-якого урахування думки споживачів, по-друге, не привела до жодних позитивних зрушень у сфері надання послуг.

Відсутність адекватної амортизаційної та інвестиційно-модернізаційної політики житлово-комунальних підприємств може використовуватись для приховування корупції у сфері державних закупівель. Приклад: покладання асфальту за завищеною вартістю і розрив трубопроводу, ремонт якого вимагає зняття цього асфальту та призводить до унеможливлення встановлення факту зловживання у сфері суспільних фінансів.

Усупереч закону попиту

Закон попиту свідчить про зменшення обсягів споживання в разі підвищення ціни на товар/послугу. Він містить чотири обґрунтування, розглянемо два з них.

Перше. Ефект заміщення, прагнення замінити дорогий товар дешевшим. Ураховуючи, що слід обирати між різними групами енергоносіїв, право на постачання яких в Україні належить виключно олігархам, така справа може привести до поліпшення економічного стану певного домогосподарства та перерозподілу між окремими олігархічними угрупованнями. Для економіки загалом перехід від централізованого опалення до індивідуального користі не принесе. Зменшенню надприбутків непродуктивного олігархічного прошарку може сприяти лише загальна відмова від ЖКП і перехід до реальних природних ресурсів (наприклад, опалювання дровами).

Друге. Ефект доходу. Зниження ціни товару збільшує реальну купівельну спроможність доходу споживача, що дає змогу купити більше цього товару, ніж раніше. Проте у сфері комунальних послуг діє олігархічно-адміністративний храповик, який не-спроможний рухатись у напрямі зменшення внаслідок азійської моделі формування необмежених матеріальних потреб в усіх осіб, що причетні до можливості отримання надприбутків.

Ураховуючи низьку еластичність попиту на ЖКП (чутливість споживачів до зміни цін, що виражається у зменшенні обсягів придбання товару в разі зростання його ціни), споживач, відповідно до закону попиту, в разі підвищення ціни на ці послуги не може скорочувати обсяги придбання. Ми, споживачі, не можемо відмовитися від цього товару, що й формує та збільшує заборгованість.

Постійні стрибки у цінах на комунальні послуги призводять до неспроможності створення заощаджень і викачування вільних коштів і заощаджень населення через цей «пилосос» підвищення тарифів. Це істотно скорочує сукупний попит і гальмує розвиток малого приватного бізнесу. Втрачається і частка інвестицій, на які могла б бути перетворена певна частка заощаджень населення, відтак гальмується економічне зростання.

Підвищення ціни на опалення (до якого причетні органи місцевої влади) робить неможливим утримання більш ніж двокімнатних квартир. Трикімнатні стають недозволеною розкішшю. Про це свідчить надмірна пропозиція багатоквартирного (понад три кімнати) житла на ринку нерухомості з відповідним падінням ціни. Якщо така тенденція зберігатиметься й надалі, то три- та багатокімнатні квартири зрівняються за ціною з одно- та двокімнатними або стануть навіть дешевші — через надмірну вартість їх утримання.

У цьому міститься безпосередній демографічний аспект. Згідно з медичними дослідженнями, здоров’я населення не погіршується, якщо забезпеченість житлом становить не менш як 28,5 кв. м загальної площі на особу. Отже, або здоровий, або бідний (жебрак).

І... про субсидії

Як відомо, підвищення цін на товари, що обов’язкові до сплати, в разі зниження купівельної спроможності населення (в першу чергу внаслідок девальвації гривні) вимагають покриття різниці. Загальна сума субсидій, призначена для компенсації витрат сімей на оплату ЖКП, у січні-лютому 2019 року становила 518 мільйонів гривень, що на 47,1 відсотка, або на 156,9 мільйона гривень, більше за такий само показник минулого року. З початку поточного року субсидії призначено 549,1 тисячі сімей, що становить 118 відсотків від тих, хто звернувся по них, і в 1,7 разу вище за показник минулого року. Середній розмір компенсації витрат на комунальні послуги на одне домогосподарство протягом року зменшився на 0,7 відсотка і становить 998,6 гривні. І це тоді, як ціни зросли.

У лютому Кабмін затвердив монетизацію субсидій (з березня 2019 року). За перший день монетизовано (видано готівкою) 350 мільйонів гривень. Украй цинічним способом перекласти відповідальність за підвищення тарифів, зокрема на газ (за явного погіршення його якості), є інформування населення про те, що це, мовляв, вимоги МВФ, який нібито без цього не надаватиме позики. Це також маніпуляція, оскільки підвищення ціни на газ вимагає збільшення субсидій, а отже, державних витрат, а відтак — і чергового розбалансування державного бюджету. Крім того, існує багато вірогідніших способів зменшення бюджетного дефіциту й отримання податкових надходжень до бюджету. Насамперед це введення прогресивного оподаткування та ліквідація «дірок» у сфері митного контролю й контрабанди.

Навіщо нам кредити МВФ?

Через те, що погано працює економіка, зменшується платоспроможний попит... унаслідок зростання цін на ЖКП. Давайте розглянемо проблему з боку пропозиції. Її закон свідчить про таке: між ціною на товар і обсягами його виробництва є пряма залежність — збільшення ціни викликає збільшення обсягів виробництва і навпаки. Чи приводить постійне збільшення цін на послуги до збільшення обсягів пропозиції у сфері ЖКГ? Аж ніяк! Про це свідчить оцінка Прем’єр-міністра діяльності НАК «Нафтогаз України» щодо пасивності у сфері збільшення видобутку власного газу. Якщо мотивація керівництва «Нафтогазу» залишиться незмінною, то ми можемо побачити не те що збільшення, а навіть зменшення видобутку власного газу.

Розглянемо загальні прийоми продажів, що застосовують до населення монополісти. Прийом створення штучного дефіциту: кілька разів були спроби того-таки «Нафтогазу» створювати паніку, кажучи про обмеження постачань газу з РФ, хоча до цього взагалі йшлося про те, що газу з країни-агресора ми не отримуємо.

Другий прийом: «з іншого міста». Він застосовується відповідно до спроби завищення витрат на ЖКП. За оцінками багатьох експертів, формула оплати електроенергії за схемою «Роттердам+» застосовує хибну інформацію щодо закупівлі та транспортування вугілля із Західної Європи для виробництва електроенергії, хоча на-справді відбувається його придбання з тимчасово окупованих територій. Так само відбувається закупівля російського газу через фірми-прокладки, який декларується як газ, придбаний в європейських компаній.

Переважна більшість підприємств, що надають комунальні послуги, є приватними і такими, що належать дуже обмеженому колу осіб. Отже, кожне підвищення комунальних тарифів перерозподіляє доходи від малого бізнесу, який виробляє товари першої необхідності, до кишень олігархів, які є власниками природних монополій у нашій державі. У такий спосіб відбувається руйнування ринкової економіки і формування економічної системи державного монополізму.

Борги населення за наявними цінами є катастрофічними. Абсолютно зрозуміло, що подальше підвищення цін на природний газ цю проблему не врегулює, а лише поглибить і загострить.

Для чого відбувається нагромадження боргів?

Відповідь очевидна: для формування балансового боргу постачальника ЖКП. Цей обсяг боргу можна буде «витягнути» з держбюджету, використовуючи парламент для «рятування» НАК «Нафтогаз України». Хоча це абсолютно непотрібна компанія, що є фактично чорною дірою в бюджеті країни, в якій зникає добробут середньостатистичних громадян.

В окремих містах відбуваються спроби введення абонентської плати за користування газовою мережею з метою збільшення надприбутків в рази, не вклавши жодної копійки в амортизацію, не кажучи вже про модернізацію.

Підвищення цін ще ніколи не ліквідовувало проблему заборгованості, навпаки — воно призводило до її зростання. Отже, або хтось свідомо намагається збанкрутувати газову сферу, або нічого не розуміє. Швидше за все, йдеться про можливість зловживань в бюджетній сфері, які викликані «необхідністю виділення коштів для порятунку стратегічно важливого підприємства та галузі». Можливо, саме таке формулювання (або схоже до нього) буде за-стосовано для перерозподілу державних коштів у «потрібний» бік.

Отже, що більше населення витрачає грошей на комунальні послуги - то бідніше воно стає, натомість більше збагачуються власники й управлінці житлово-комунальних підприємств.

Цікаво, що цей розрив збільшується не лише за рахунок тіньових доходів, а й офіційних зарплат і премій. Наявне законодавство дає змогу представникам певних компаній встановлювати зарплати та премії за власним бажанням, нічим у цьому себе не обмежуючи. Наслідком цього є уявне зростання середніх показників доходів у галузі та по країні й тотальне реальне збідніння більшості населення. Це призводить до суцільного нівелювання середніх показників.

За завищеними цінами

Власники та управлінці мають звичку на отримані премії та гіперзарплати купувати іноземну валюту й виводити її за кордон. Це призводить до стрибків валютного курсу (зростання попиту на іноземні валютні ресурси за незмінності їх пропозиції), чергової девальвації гривні та погіршення життя населення країни.

Загалом у нашій країні має місце принципово новий тип економічних циклів — гіперкороткі «сезонні комунальні» цикли. Вони визначаються зміною погодних сезонів та інтенсивністю використання різних ЖКП. Передусім ідеться про енергоресурси, що використовуються для опалення. Криза такого циклу припадає на опалювальний сезон, коли витрати громадян дорівнюють їх доходам або навіть перевищують їх, відповідно і кількість грошей в економіці скорочується до мінімуму (вони йдуть до кишень олігархів), а пікова точка такого циклу збігається з періодом мінімального витрачання грошей і, відповідно, спрямування грошей до приватного бізнесу.

Підіб’ємо підсумки

Постійне підвищення тарифів на комунальні послуги призводить до таких негативних наслідків:

— скорочення сукупного попиту, падіння ВВП через зменшення обсягів споживання продукції малого бізнесу, зростання дефіциту бюджету;

— зростання заборгованості у сфері комунальних послуг, яку «гаситимуть» через прямі виплати з держбюджету, що призводитиме до збільшення діри в бюджеті;

— збільшення розриву в доходах найбагатших і найбідніших громадян, спрямування частки доходів українських монополій на фінансування армії агресора (в тому разі, якщо власником компанії є представники Росії);

— руйнування ринкової економіки, підвищення загрози дефолту, постійних стрибків валютного курсу, що пов’язано зі скуповуванням і виведенням валюти за кордон власниками природних монополій.

Єдиним виходом із ситуації, що склалась, є реприватизація підприємств, які надають комунальні послуги, їх зовнішній аудит, створення народних наглядових рад і формування зрозумілих та економічно обґрунтованих цін на послуги ЖКГ. Необхідною є націоналізація майна осіб, що набули гіперстатки за рахунок контролю та/або управління монопольними чи монополізованими галузями та повернення збитків населенню і суб’єктам малого бізнесу, що постраждали внаслідок свавілля у сфері ціноутворення на ЖКП. Це пришвидшить розвиток бізнесу через збільшення можливостей як у виробництві, так і споживанні, приведе до реального поповнення бюджету.

Для посилення суспільного контролю та виявлення реальних, а не прихованих монополій, доцільно підвищувати рівень інформатизації населення та поглиблювати його економічний світо-гляд. Дуже важливими є суспільний контроль за діяльністю Антимонопольного комітету України, його системне звітування.

Роман ЯКОВЕНКО, кандидат економічних наук.

Кропивницький.