Фото Івана КОРЗУНА.
Перша хата, що трапиться на шляху, якщо повернути з об’їзної навколо Кропивницького на село Червоний Кут Високобайрацької сільради — оселя Бадаловичів. Стоїть вона на чималенькій, орендованій нинішніми господарями садибі. Внизу — ставок, гребля, через який потонула в маслиновому й бузиновому цвіту (якщо забули, як цвіте й пахне медом маслина — зупиніться й влаштуйте собі сеанс ароматерапії просто неба). Нагору від ставу тягнуться балки-байраки. Тому й головне село сільської ради зветься Високі Байраки.
Цю місцевість можна порівняти з гористою Гуцульщиною, а кози і корови, що ходять на вільному випасі, вкриваючи схили темними й світлими рухливими цятками, лише додають схожості. Отака вона, жива сцена, до якої докладаються щоденною працею роботящі руки, і на якій відбувається те, що найбільше хвилює Бадаловичів — росте маленька Ніна (на знімку), множиться і розвивається домашнє господарство...
А воно чималеньке. На дві пари працьовитих рук у господарстві припадає тридцять голів ВРХ (серед них — сім дійних корів і шість «декретниць») та двадцять сім кіз. А про гусей, качок і курей годі й казати. Зрозуміло, що корови та кози самостійно не дояться, корми не заготовляють, сезонні щеплення не роблять... Та й птиця догляду потребує.
«Щодня переробляю 150—170 літрів коров’ячого і козячого молока, — шокує розповіддю про працю, що здається надлюдською, і дивує арифметикою сімейної економіки Анна Бадалович. — Не кожному по силах потягати влітку ці бідони з молоком. Так само не кожен здужає і в дощ, і в сніг походити господарством із двадцятилітровими відрами, повними каші. До того ж я ще й худобу сама пасу — 13—15 корів. Не повірите, але найняти сьогодні працівника, щоб пас за тебе череду, непросто. Ніхто не хоче так трудитися. Хоч і пропоную 200 гривень на день за роботу, збираю «в поле» гарненький тормозок із їжею, і не менший — щоб винагородити наприкінці дня».
Чоловік Анни, Віталій, до спілкування з журналістами не охочий. Мовляв, навіщо йому це. Байдужий і до того, що це безплатна реклама. Йому більше в голові ремонт техніки. Ремонтує разом із спеціально запрошеними механіками. А техніка — що трактор, що автомобіль, який курсує між садибою і ринком у Кропивницькому, далеко не нова. Ні в хлівах же, ні на городі, засіяному городиною і баштаном, помічників немає. Додатково корм для тварин на зиму купують Бадаловичі у фермерів — без якихось там знижок-поблажок.
«Не знаю, як іншим вдається швидко стати на ноги, — дивується господиня скоробагатькам. — Я продаю птицю, бринзу, молоко, яйця, овочі та фрукти. А торгую вже десять літ і маю сталу клієнтську базу. Кручуся з ранку до ночі, а часу не те що на відпустку — на спілкування з дочкою немає. Тому вона й росте в Кропивницькому біля бабусі. Там же і до садочка ходить...
Сподівалися з чоловіком, що держава цього року допоможе з дотаціями на дійних корів. Та щось у них далі обіцянок не пішло. А ми ж усі паспорти на корів поробили — і це ж недешево. І кози у нас, до речі, також «з прописками», щеплені. Екологічний порядок — це дуже важливо. Я категорично проти стихійних ринків і продажу молочних продуктів з-під людських ніг»...
Замість реклами. Продукти від Анни Бадалович, якими вона торгує на муніципальному ринку Кропивницького по середах і суботах, справді якісні, смачні й недорогі. Ось бринза — 80 гривень за кіло. Перед святами можна замовити м’ясо птиці по 100 гривень за кілограм.
Селяни традиційно найшвидше покладаються на власні сили та працьовиті руки, ніж на владу, чи державу. Та в цьому їхньому прагненні жити по-людськи результатом тяжкої праці ще б трішки допомоги, підтримки та розуміння.
