Зробити це вдалося завдяки двом чинникам. По-перше, тому що Німеччина — федеральна держава із 16 землями, які самостійно визначають політику у справах освіти та культури. По-друге, система німецької вищої освіти, котра складається із 379 ВНЗ, у яких навчаються 2,4 млн студентів — це державна система, і вона фінансується державою.

Щоправда, в ФРН є також незначна кількість приватних освітніх закладів: у них навчаються трохи менше як 5% від загальної кількості студентів.

Пошуки прийнятних варіантів

Спроби зробити вищу освіту безплатною робилися не один раз. Так, до 1970—1971 року студенти вишів Західної Німеччини повинні були платити за семестр 120—150 німецьких марок. Для малозабезпечених робилися винятки, але загалом освіта була платною для всіх.

Коли в 1960-х роках минулого століття до влади прийшла Соціал-демократична партія Німеччини, то почалося реформування вищої освіти, зокрема, було розширено доступ до неї різних груп населення. У тому числі, й завдяки гнучкій системі матеріальної допомоги студентам. А 1976-го плату за навчання було скасовано законодавчо.

За кілька років потому, коли соціал-демократів змінила ліберально-консервативна коаліція, питання оплати за навчання знову стало актуальним. А коли рухнув Берлінський мур, Німеччина об’єдналася й уряду довелося змінювати всю систему освіти, то знову розпочалися дискусії про запровадження плати за навчання. Коштів на «безплатно» бракувало.

Вплинула реформа

Із кінця 1990-х і до 2006 року прихильники безплатної освіти та їхні опоненти намагалися знайти прийнятні варіанти, щоб полегшити фінансове навантаження на студентів. Була запроваджена, зокрема, часткова плата для так званих довгострокових студентів, котрі не вкладалися у відведені для навчання терміни. А 2002 року землі, де керували консервативні уряди, звернулися до суду з вимогою визнати нечинним закон, котрий забороняв стягувати плату за вищу освіту, оскільки втручання у внутрішні освітні справи землі було незаконним. Суди тривали до 2005 року, аж допоки федеральний Конституційний суд не задовольнив позов. Одразу після цього в семи землях навчання у вузах стало платним. 2006-го цей закон було скасовано в процесі державної реформи у ФРН: у деяких землях вартість навчання становила вже понад 500 євро за семестр. Щоправда, Берлін і східні землі відмовилися запроваджувати плату.

Але все-таки в рамках цієї реформи землі оголосили про свою повну самостійність у питаннях вищої освіти. Це призвело до того, що федеральне міністерство освіти та наукових досліджень відмовилося брати участь у програмах спільного фінансування ВНЗ.

Що дало й плюси, й мінуси. З одного боку, відомство на вивільнені кошти запровадило програму «Перевага в науці», яка запропонувала групі університетів гранти на конкурсній основі, котрі посприяли виведенню вишів на ринок світової освіти. Але також це спричинило проблеми з фінансуванням вузів у бідніших східних землях.

Зрештою до влади знову прийшли соціал-демократи у коаліції із «зеленими», й плату за навчання здебільшого почали скасовувати, або вона була частковою.

Усі задоволені

Нині всі заклади вищої освіти одержують кошти від відповідного міністерства своєї землі за розробленою системою. Існують також програми додаткового фінансування, у яких беруть участь не тільки землі, а й федеральні міністерства. Проте грошей, які отримують вузи на забезпечення навчального процесу, ніколи, на їхню думку, не буває забагато. Втім, порівняно з іншими європейськими державами, уряд Німеччини щедрий до своїх вишів: він сплачує 80% їхніх потреб. До того ж існують різні джерела зовнішнього фінансування.

Німецьке суспільство підтримує цей підхід: якщо вища освіта — це державна система, то вона й має фінансуватися державою. Але раціональні голови дедалі частіше переймаються думкою: «Так, зараз держава платить, але чи надовго її вистачить?» Тож дискусії і суперечки стосовно необхідності плати за навчання, призупинені нині, можуть відновитися в майбутньому. Адже в поверненні плати — з різних причин — зацікавлені і уряд, і вузи.

Поки що суспільство не підтримує такий варіант, але все ще може змінитися, як це було вже не один раз. Принаймні відповідні консультативні органи та науково-дослідницькі центри працюють над цією темою.

Берлін.