Олена (ім’я змінено) їхала за кордон працювати офіціанткою за викликом подруги дитинства. Насправді 20-річну дівчину продали в сексуальне рабство. З його тенет вінничанку визволяли українські дипломати і поліція.

Цю історію розповіла Любов Никодим — головний спеціаліст відділу сім’ї, гендерної політики та протидії торгівлі людьми департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької ОДА. Вона безпосередньо спілкується з кожним, хто побував у схожій ситуації і звернувся по допомогу. І хоча професійна етика забороняє називати прізвища постраждалих, на думку пані Никодим, ця історія може стати пересторогою для інших, особливо для тих, хто шукає роботу за кордоном.

Обіцяла роботу офіціанткою

Подруга довго спокушала Олену приїхати до неї. Говорила, що боятися нема чого, бо в мусульманській країні дуже суворі закони, особливо щодо сімейної зради. Що почувається тут у сто разів краще, ніж удома, бо за місяць отримує більше двох тисяч доларів плюс чайові. І таку само платню обіцяла Олені. Але дівчина їхати не поспішала.

Тож подруга виявила категоричність: «Або ти їдеш (саме є вільне місце!), або я пропоную його іншій людині». Така постановка питання підштовхнула Олену зібратися в дорогу.

В аеропорту чужої країни вінничанка почувалася, як на сьомому небі. Все навколо було залито сонцем, багато чужих людей. Але ж її міцно обіймала подруга: «Яка я рада тебе бачити! Нарешті ми знову разом, як колись!» Вони й справді росли разом, навчалися в одній школі, ходили на дискотеки. А потім подруга поїхала на заробітки. Хіба могла Олена бодай на хвилину припустити, що її вже… продали.

З аеропорту їх доставили автомобілем до окремого будинку. «Тут тимчасово перебуватимеш, поки не оформлю документи. Закони у них надто суворі, без документів на вулицю — ні ногою, — наголошувала подруга. — Потрапиш у руки поліції — одразу депортують назад додому. Тут жінку можуть камінням забити! Тож краще лишайся в будинку, поки не владнаю все з документами. Давай паспорт…»

«Якщо не врятуєш мене — живою не побачиш»

Навідалася подруга і наступного дня. Принесла трохи харчів. Обнадіяла, що документи вже передала в роботу. Треба чекати. «Не хвилюйся, зі мною не пропадеш, — заспокоювала гостю. — Самій не нудно?»

Остання фраза і лукава посмішка подруги трохи насторожили Олену.

Увечері вона почула, як хтось відчиняє двері. На порозі з’явилося двоє чоловіків. Дівчина злякалася. Вони щось говорили до неї, піднімаючи вгору великий палець. Вона нічого не розуміла. Тільки раз-по-раз повторювала їм ім’я подруги. Сподівалася, що та прийшла разом з ними і зараз теж з’явиться. Але не так сталося.

Що вона могла вдіяти проти двох чоловіків? Благала не чіпати її. Ті лише усміхалися у відповідь. Тільки під ранок залишили її. Вони пішли, а Олена гіркими слізьми вмивалася у ванній кімнаті. В цей час вхідні двері будинку знову відчинилися.

«Олено, ти де? — почула голос подруги. — Ти плачеш? Ото біда велика — з чоловіками переспала. А жити ж за щось треба. Хіба я знаю, скільки ще чекати тих документів — місяць чи два. Та й роблять їх не безплатно. Ти гроші маєш? Так що, подруго, не розпускай нюні. Молода, красива, нічого з тобою не станеться».

Увечері ситуація повторилася. Тільки вже прийшов інший чоловік. Не часто випадало їй залишатися вночі самій. Дівчина зрозуміла, в яку халепу втрапила.

Подруга теж постійно з’являлася. Якось Олена запитала її про гроші. Та відповіла, що витрачає їх на харчі, на шампуні, збирає, щоб заплатити за документи. «Для чого вони тобі, все одно ж навіть за поріг не виходиш».

— Я мамі обіцяла подзвонити, — сказала Олена.

— На, дзвони, — подала телефон. — Тільки слухай мене уважно. Маєш сказати одне: «У мене все добре». Спробуєш говорити інше — приб’ю.

Била не подруга. Руки розпускали деякі з клієнтів. Знущалися. Тягали за волосся. Силою заливали в горло спиртне.

Однієї ночі незваний гість трохи перебрав алкоголю і заснув. На тумбочці лежав його телефон. Олена зрозуміла, що це її чи не єдиний шанс зателефонувати мамі. Код знала, номер теж. Два рази перед тим дзвонила з телефону подруги.

…На другому кінці довго не відповідали. Олена, сховавшись у ванній, тремтіла з переляку. Незнайомець міг прокинутися будь-якої миті. Нарешті почула голос мами.

«Якщо ти мене не врятуєш, живою не побачиш! Ти чуєш, мамо?» Від таких слів її мама, мабуть, посивіла. Жінка знала місто, в яке поїхала донька. Знала прізвище подруги. Одразу пішла в поліцію.

Поліцейські виламали двері

У нашій поліції маму Олени чекало велике розчарування. Чи то її неправильно зрозуміли, чи з інших причин, але справою займатися не стали. Та коли жінка виходила з кабінету, побачила на стенді номер телефону довіри, за яким пропонували звертатися з питань торгівлі людьми.

— Після дзвінка схвильованої жінки ми одразу запросили її до себе, — каже Любов Никодим. — Вислухали. Сказали написати заяву з проханням визволити дочку і повернути додому. Електронною поштою відправили в консульство нашої країни у місті, де утримували вінничанку.

Любов Никодим наголошує, що дуже ефективно спрацював консул. Він звернувся в тамтешню поліцію. За його зверненням порушили кримінальну справу.

— Вінничанку визволили через три дні після того, як ми надіслали заяву, — розповідає пані Любов. — Це дуже короткий час. Поліцейські зуміли розшукати будинок, у якому утримували нашу землячку.

Пізніше дівчина розповідала, що пережила ще один стрес. За її словами, поліцейські виламали двері й увірвалися у будинок зі зброєю.

Тих, хто утримував її, судили. Весь цей час, поки тривало розслідування, судові засідання, Олена залишалася в чужій країні. Так минуло ще понад півроку.

— Там свої закони, — каже Любов Никодим. — Тому вінничанку не відпускали на батьківщину. Весь цей час вона перебувала в одному з соціальних гуртожитків.

Після повернення до Вінниці дівчина пройшла реабілітацію. Отримала статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Держава надала їй матеріальну допомогу. Коли чує, що хтось їде за кордон працювати офіціанткою, її наздоганяють жахливі спогади й страх.

Запам’ятайте телефон лінії довіри

Телефон довіри — 0800-75-04-75.

За ним можна повідомляти не тільки про випадки торгівлі людьми та їх примусового утримання, а й про домашнє насильство. «За цим номером можна також проконсультуватися перед поїздкою за кордон, — радить Любов Никодим. — Вам нададуть поради, як уберегтися від складних ситуацій».

Христина Орлова, виконавча директорка ГО «Джерело надії», застерігає:

«Послуги з працевлаштування за межами держави пропонують немало компаній, однак тільки 10% з них працюють офіційно. Договір на роботу укладайте тут, в Україні, і не лише англійською, а й державною мовою.

У жодному разі нікому не віддавайте свій паспорт! В окремому місці тримайте його копію. Обов’язково запишіть, а краще запам’ятайте номер телефону посольства чи консульства країни, в яку їдете. Українське МЗС запровадило програму під назвою «Друг». Вона дає можливість зареєструватися у посольстві чи консульстві кожному, хто перебуває у чужій країні. До таких людей час від часу телефонують, цікавляться їхніми справами».