У лісовому господарстві дедалі більшої ваги набуває поняття гендерної рівності. Чоловікам і досі важко уявити жінку з бензопилою в руках як, наприклад, у Швеції чи Норвегії, де на лісових ділянках, під час заготівлі деревини, побачити жінку — явище буденне. А, можливо, й самі жінки занадто скромні, аби бачити себе в ролі лісорубів, майстрів лісу чи лісників. Наразі найбільше жінок у лісогосподарських підприємствах займають посади економісток, бухгалтерок, кадровичок чи юристок. Є й помічниці лісничих. Водночас питома вага жіночої праці — це лісокультурниці й робітниці, працю яких можна сміливо зарахувати до однієї з найважчих. Бо її певною мірою можна протиставити професії лісоруба. Адже, незважаючи на погодні умови, ці жінки плекають майбутні ліси, починаючи з доглядів за сіянцями, працюючи на лісових розсадниках, у теплицях. Сьогодні наша розповідь — про одну з таких лісівничок.
Бучацьке лісництво — це структурний підрозділ державного підприємства «Бучацьке лісове господарство». Нині тут працюють 12 трудівниць, серед яких одна жінка — робітниця Олександра Слівінська (на знімку).
— У нас не так багато жінок у лісгоспі, особливо у підрозділах, — каже директор державного підприємства «Бучацьке лісове господарство» Ігор Романишин. — Але кожна працівниця варта доброго слова й слів вдячності за сумлінну працю.
Варто додати, що ділянка роботи Олександри Михайлівни в лісництві доволі велика — дві теплиці, розсадник площею один гектар, а ще — майже 50 соток прилеглої території, яку займають складські приміщення, контора лісництва, сад і квітник.
— Я нічого особливого не зробила, не потрібно мене хвалити, просто виконую свою роботу, — каже Олександра Михайлівна, відмовляючись від чергової подяки лісничого чи колег за сумлінно виконане завдання. Разом із тим, пані Олександра завжди працює на випередження, знаючи короткі строки живцювання, висадження укорінених живців у шкільні відділення чи закладення насіння в розсадник. Крім того, в усій окрузі її знають як фахівця з техніки, бо вона чи не з закритими очима може розібрати чи зібрати будь-який механізм, полагодивши його буквально в польових умовах, маючи елементарний набір усім відомих інструментів.
Олександра Михайлівна не вважає інші професії кращими, не заздрить вищим посадам, не жаліється на роботу, бо відчуває себе комфортно саме на своєму місці. Хоча в шкільні роки, як і більшість ровесників, мріяла про виш, студентське життя й велике місто.
Олександра Слівінська народилася в селі Жизномир Бучацького району. Й обрала роботу з вирощування лісу не випадково. Адже її батько — Михайло Михайлович — працював понад 30 років у лісгоспі. Спочатку технічним працівником, потім — сторожем у конторі підприємства. Сумлінним був у роботі, відповідальним за зроблене, а ще за дружину, дітей, бо підростали чотири доньки й син, які потребували батьківської турботи та опіки. Мама Олександри, Галина Петрівна, теж працювала в лісгоспі — техпрацівницею в ремонтно-механічній майстерні.
Зі всієї професійної діяльності Олександри Михайлівни стаж у лісовому господарстві становить майже чверть століття. Без одного місяця.
Тернопільська область.
Фото з сайту Тернопільського обласного управління лісового і мисливського господарства.
