Поголів’я становило майже 10 млн. Рентабельність галузі підтримувалась за рахунок відносно високих цін на вовну, її потреб для виробництва в легкій промисловості.

Найбільша концентрація поголів’я припадала на гірські райони Прикарпаття і Закарпаття, в яких наявність важкодоступних для ВРХ кормових ресурсів особливо велика. Вівці ж випасаються на крутих схилах, де висота над рівнем моря понад 800 метрів.

З переходом на ринкові умови в АПК поголів’я овець скоротилося у дев’ять разів. Колись великотоварна галузь перетворилася на дрібнотоварну і налічує 1 млн 100 тисяч голів. У господарствах з поголів’ям більш як 500 голів нині утримується їх 172,5 тисячі. Це зумовлено низкою чинників. Передусім за роки незалежності знизились ціни на вовну, а ткацький комбінат у Чернігівській області припинив приймати цю сировину. Вести рентабельно вівчарство можна б і за рахунок покращення годівлі молодняку на м’ясо. Тут посприяли б бюджетні дотації на корми.

Розвиток вівчарства стримує і віддаленість гірських пасовищ від населених пунктів, незадовільні умови праці вівчарів упродовж періоду їх перебування на полонинах, труднощі з використанням техніки для доставки виробленої продукції до місця реалізації... І хоча це давні проблеми для галузі, все-таки Україна рухається до об’єднаної Європи, люди бачать ставлення до вівчарської справи в інших країнах, і закривати очі на ці питання з боку влади на всіх рівнях далі не можна.

Вівчарство в зоні Карпат розвивається століттями. Тут є справді чудові люди, котрі знають і вміють професійно вести цю галузь. Що надихає їх майже півроку проводити на випасанні отар, далеко від сім’ї, терпіти несприятливі погодні умови з майже ненормованим робочим днем. Традиції горян, їх високий від діда-прадіда фаховий рівень у цій справі ще зберігають вівчарство як галузь у тваринницькому товарному виробництві. Вони, хай і в незначних обсягах, продовжують забезпечувати зростаючий з кожним роком попит на бринзю, сир, масло і вурду.

Не можна стверджувати, що держава сповна відвернулася від галузі. Певна фінансова допомога надавалася. За збереження молодняку фізичним особам на Закарпатті до 2015-го виплачувалось до 100 грн за голову. Відтак у наступні роки бюджет припинив цю допомогу. Але в головному кошторисі області на 2019 рік передбачено цій галузі всього 500 тисяч грн юридичним особам, які утримують овець. Це надто мізерні кошти. Й навряд чи стануть поштовхом до відродження. Невирішені питання у галузі гальмують процес покращення структури породистості овець, збільшення їх чисельності м’ясо-вовняного та м’ясного напрямів. Без державного втручання складно підтримувати позитивну рентабельність вівчарства — через надмірну вартість кормів і низькі ціни реалізації виробленої продукції. Вирішення цих проблем призвело б до зростання поголів’я овець і, відповідно, створення робочих місць у депресивних гірських районах, а також до наповнення місцевих бюджетів. Щоб привернути увагу до розвитку вівчарства, загалом до піднесення галузі, регіональні організації Аграрного союзу України звернулися до Асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати-Україна», в яку входять Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області. Щоб через депутатів Верховної Ради від цих регіонів порушити відповідні питання в парламенті, прийняти закон про розвиток вівчарства в гірських районах Карпат. Долучитися до підготовки матеріалів для проекту законодавчого акта змогли б департаменти з агропромислової політики цих областей, які знають ситуацію у вівчарстві. За підтримки фахівців галузевих інститутів та провідних учених у тваринництві.