Зліва направо: головний агроном Микола Курінний, бригадир тракторної бригади Олексій Матієнко, комбайнер Олександр Туз і його помічник Олексій Бортнік.
У сільгосппідприємстві імені Калашника, що поблизу Полтави, ми побували, коли збирання ранніх зернових і зернобобових культур там уже вийшло, так би мовити, на фінішну пряму. На ту годину непочатим залишався тільки «клаптик» ячменю. Натомість на великому полі озимої пшениці, яке вгніздилося буквально під боком центральної садиби господарства, поруч із селом Калашники та тракторною бригадою, кипіла напружена робота. Шість потужних комбайнів «стригли» його з вражаючою швидкістю!
Чиста, незабур'янена й рівна площа та достатньо визріле, без надмірної вологи зерно дозволяли застосовувати пряме комбайнування. Тож пшеничка зі скошених дорідних колосків одразу сиплеться в бункери комбайнів, до яких за першими сигналами світлових і звукових маячків мчать автомобілі. Короткі зупинки – й за лічені хвилини золоті потоки зерна по вінця наповнюють кузови вантажівок.
На знімку: в кузов автомобіля струменіє добірне зерно.
Їхні господарі відвозять той безцінний для справжнього хлібороба скарб на приймальний пункт біля току та складів господарства й мерщій повертаються назад. Чекати машини для розвантаження "кораблям степу" практично не доводиться.
Водночас розумієш, що такий чіткий ритм жнивування задають люди. Адже збирають хліб в одному з найкращих господарств не лише Полтавського району, яке ось уже майже два десятиліття очолює заслужений працівник сільського господарства України Іван Степаненко. Починав він працювати в тракторній бригаді тамтешнього колгоспу. І разом з однодумцями, соратниками таки вберіг цей потужний осередок (тепер уже, звісно, реформований) землеробства та тваринництва від руйнівних буревіїв часу. Хоча охочих "проковтнути" його з числа новоспечених скоробагатьків вистачає й сьогодні...
Та, попри все, завдяки вмілому й сумлінному господарюванню в Калашниках і довколишніх селах отримують належну віддачу з майже чотирьох тисяч гектарів орної землі. Могли б отримувати зі своїх родючих чорноземів іще більше, якби, за прикладом багатьох колег, повністю відмовилися від тваринництва. Однак саме ця трудомістка, вельми затратна й нині майже неприбуткова галузь дає змогу уникати масового скорочення працівників, яких у господарстві налічується майже три сотні. Хоча левова частка коштів, необхідних і на зарплату, й на розрахунки з пайовиками-орендодавцями землі та на підтримку важливих соціальних проектів громади, "проростає" саме на цих чорноземах.
І від сьогоднішньої врожайності зернових та технічних культур залежить завтрашнє благополуччя надто багатьох людей. Зрештою, при їх вирощуванні та збиранні людський фактор у господарстві вже давно працює тільки на плюси. А от із "небесною канцелярією" домовитися поки що не вдається... Досить згадати, що минулоріч після неймовірно посушливих тижнів "убивчий" не лише для зернових культур град за якісь 20 хвилин "злизав" надії калашниківських хліборобів на пристойний урожай озимини. А заодно й понад 6 мільйонів гривень очікуваних прибутків. Причому найбільше постраждала тоді саме озима пшениця. Її з понад 600-гектарної площі зібрали всього лиш по 23,8 центнера з гектара. Такі втрати разом із добитим градом ріпаком відмінусували зі скарбниці підприємства майже 10 мільйонів гривень...
– Минулого року воістину рятівною для нас виявилася кукурудза, якої "взяли" по 96 центнерів із гектара, – пригадує в розмові з власкором "Голосу України" просто біля жнивного поля директор і співзасновник сільгосппідприємства імені Калашника Іван Степаненко. – Саме після продажу качанистої розраховувалися з орендодавцями землі та кредиторами, "закривали" інші платежі. Тепер, дякувати Богові й нашим трудівникам, ранні зернові культури вродили набагато щедріше. Хоча внаслідок тривалої спеки після затяжних дощів вони таки "підгоріли". Та від того найбільше постраждав ячмінь. А традиційний головний хліб нашого краю – озима пшениця – дає від 59 до 62 центнерів із гектара. Поле, біля якого зараз стоїмо, жниварі впорають менш як за годину й більше пшенички в колосках у нас не залишиться. Самі бачите, на такий урожай гріх скаржитися. Думаю, середня врожайність озимої пшениці по господарству становитиме не менше 60 центрів на круг. А якби період визрівання та переджнив'я видався не таким посушливим, певно, досягли б і 70-центнерного ужинку. Інша справа, що й закупівельна ціна тонни такої добірної пшениці минулого року була на дві тисячі гривень вищою за нинішню...
Біля поля, що "тануло" буквально на очах, зустрічаємо й безпосередніх "диригентів" комплексу жнивних робіт у господарстві – головного агронома Миколу Курінного та бригадира тракторної бригади Олексія Матієнка.
На знімку: головний агроном сільгосппідприємства імені Калашника Микола Курінний.
Для Миколи Курінного, як, власне, й для очолюваної ним агрономічної служби, кожні жнива були й залишаються головним екзаменом року. Свої хліборобські іспити вони витримують з честю. Найдосвідченіший серед присутніх хлібороб із діда-прадіда Олексій Матієнко добре пам'ятає ті колгоспні часи, коли за комбайнами в поле тягнулася ціла валка ремонтників із "технічками" та запчастинами. Та й самим комбайнерам, механізаторам тоді нерідко доводилося довше лагодити свою техніку, ніж працювати на ній...
Сьогодні вона справді надійна й у роботі практично безвідмовна. Та головне – надійні, перевірені не одними жнивами й кваліфіковані трударі, котрі готують усе те до найвідповідальнішого сезону й керують комбайнами, тракторами, автомобілями. Ось "корабель степу" наближається до кінця загінки. З нього виходять комбайнер Олександр Туз і його помічник Олексій Бортнік. Своїх керівників вони розуміють, як то кажуть, із півслова. Тим паче, що зауважень до роботи хліборобів немає. Тож лише міцні потиски рук, кількахвилинний перепочинок для нашої "польової фотосесії" – і звичний маневр технікою перед новою загінкою...
На знімку: комбайн косить і молотить...
Що буде зі звільненою площею майже відразу після того, як звідти виїдуть комбайни, ми на якусь годину раніше побачили на іншому полі, розташованому біля села Малі Козуби. Там довжелезні стрічки залишеної комбайнами соломи підбирали, спресовували й намотували у такі собі круглі "мотки" та залишали на полі трактори зі спеціальними пристосуваннями. Водночас інші трактори пронизували ті "кругляки" величезними "голками" й вантажили їх на кузови потужних автомобілів із причепами. Останнім залишалося тільки відвезти солому на територію молочнотоварної ферми, де для її зберігання збудовані сучасні навісні споруди.
На знімку: механізатори вантажать підібрану після комбайнів солому.
Швидка, злагоджена і просто красива робота!
Прикро, та керівники господарства навіть у жнива змушені думати не лише про справи хліборобські. Бо, скажімо, директор підприємства Іван Степаненко вже наступного дня мав їхати в обласний центр на "побачення" з правоохоронцями. Зустріч з ними – то своєрідне відлуння досить "гучної" спроби рейдерського захоплення частини землі господарства за традиційною для нашого сьогодення схемою передачі нібито "вільних" площ учасникам бойових дій. Ту зухвалу атаку знахабнілих "тіньових" ділків представники господарства, зрештою, таки відбили в суді апеляційної інстанції. Та чи надовго? І чи не виникне в таких діячів спокуса до нових атак? Але це вже інша історія, що потребує окремої розмови. А сьогодні, у гарячу літню пору, хліборобам сільгосппідприємства імені Калашника не до розлогих балачок.
Фото автора.
Полтавська область.
