У нашій п’ятиповерхівці є продовольчий магазин. Напевно, тому несумлінні люди часто підкидають у двір маленьких кошенят і щенят. Вони приживаються або зникають, а у мешканців залишається неприємний осад від тих, хто кидає домашніх тварин напризволяще...
Свою кішечку я підібрала разом з коробочкою (30х30 см), у якій її залишили в грудні. Що дивно, вона від цієї коробочки не відходила. Очевидно, чекала на господарів, сподівалася, що про неї згадають.
Спочатку я хотіла підселити кошеня в підвал до наших двірських вихованців, але вона поверталася у свою коробочку, скручувалася клубочком і лише сумно дивилася на оточуючих. Певний час я приходила й підгодовувала її, а потім забрала до себе.
У квартирі вона забралася в куточок, потягнулася й почала чепуритися. І тільки після цього прийшла до мене на коліна...
Мурашечка, так я назвала свою кішечку, живе в мене вже три роки. Тепер вона стала незвичайно красивою й дуже лагідна. І я жодного разу не пошкодувала, що підібрала її й впустила у свій дім.
А цього літа з’явилося в нашому дворі нове незвичайне кошеня. Воно бігло до дверей, що відкривалися, кидалося під ноги людей, дивилося в очі й нявкало, як би вмовляючи: «Візьміть мене, я таке гарне...»
Але його ніхто не брав. Так минуло кілька днів. Де кошеня спало, ми не знаємо. Але вранці багато хто бачив, як воно, втрачаючи сили, бігло до мешканців і просило притулку.
Ми дивувалися наполегливості цієї маленької істоти, яка, мабуть, жила у гарних умовах.
Нарешті одна сусідка забрала пухнастого героя до себе. Тепер він перетворюється на кота-красеня. Кличку йому дали відповідну — Педро.
Історії Мурашечки та Педро закінчилися благополучно. Але, на жаль, не всім підкидькам так щастить. Важко описати ті митарства, які випадають на долі покинутих тварин. Часто вони, маленькі, беззахисні, гинуть від голоду та холоду...
Людмила ОПРОНЕНКО-КЛОПОВА,
почесний ветеран України.
Одеса.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
