У кінологічній службі військової частини 3055 Нацгвардії України служить талановитий чоловік — Віктор Батючок (на знімку — під час виступу) із Львівщини. Із двадцяти двох років свого життя сімнадцять він віддав танцям, виступав на регіональних і всеукраїнських змаганнях, а також за кордоном. А ще має досвід постановки весільного танцю для людей із обмеженням слуху.

«Ми займалися в колективі «Мрія», загалом — сім пар. Вивчали вальс, ча-ча-ча, джайв, румбу, самбу, рок-н-рол, квік-степ, фокстрот та багато інших. Виступали парами індивідуально та в повному складі на регіональних змаганнях і всеукраїнських, здобуваючи призові місця. Нас запрошували до Туреччини та Польщі. Колективу пізніше присвоїли звання зразкової хореографічної студії».

Віктор Батючок каже, що йому подобаються всі види танців, проте найбільше — спортивна латина. На його думку, ці танці не нудні і за рахунок пластичних рухів та пристрасної динаміки дають можливість краще розкрити свій потенціал.

Юнак — не тільки танцюрист, а й постановник танцю. Причому першими його учнями стала пара закоханих із обмеженням слуху.

«Зізнаюся, що це було викликом для мене. По-перше, я ніколи до цього не ставив ні для кого танець. По-друге, ці учні — особливі, вони не могли чути мелодії. Мене вразив процес їхньої підготовки. Вони потрапляли в ритм краще, ніж ті, хто чують. Мабуть, за рахунок звукових вібрацій чи, можливо, якогось шостого чуття, яке притаманне тільки людям із обмеженими можливостями. Спершу ми тренувалися без мелодії, та коли увімкнули музику, танець у них вийшов чи не з першого разу. Він був фантастичний. Я залишився задоволений. Ми з нашим колективом привітали цих молодят також трьома весільними танцями».

22-річний танцюрист по завершенні школи вступив на спеціальність «Комп’ютерні системи» до Національного університету ім. Івана Франка у Львові на державну форму навчання. Пізніше був призваний на строкову службу до лав Нацгвардії і нині є кінологом військової частини 3055 в Рівному. Проте своє майбутнє хоче пов’язати саме з танцями.

«Я присвятив танцям своє життя, — пояснює Віктор. — Поки хлопці рвали сухожилля, займаючись футболом, я рвав їх, сідаючи на шпагат. Вони отримували травми хребта, стрибаючи з пагорба у воду, я — опановуючи пластику латини. Я з поламаними ребрами тікав зі шпиталю, щоб не пропускати тренування. Я не уявляю себе без танців. Моя мрія — відкрити у власному місті школу танцю, а також професійно танцювати у парі зі своєю дівчиною. По завершенні служби постараюся втілити її в життя».

Рівне.

Фото надано автором.