Перші та ювілейний випуски «Ямгорова».
Фото автора.
Історія швидко забувається. Молодим людям, народженим в Українській державі, важко уявити, як то жили на зламі епох три десятиліття тому. Як на руїнах Союзу творили нову країну. Революції в класичному розумінні не було. Барикадою служило слово. Ця могутня зброя будила націю, піднімала з колін. На Івано-Франківщині одним із таких провісників Незалежності став літературно-краєзнавчий альманах «Ямгорів».
Ювілейний випуск альманаху «Ямгорів»
Нещодавно в Городенківській районній бібліотеці відбулася велика мистецька імпреза. З нагоди 30-го випуску альманаху «Ямгорів» до містечка прибули академік та письменник Володимир Качкан, професор Василь Шендеровський, доценти Микола Васильчук та Роман Лучицький, лауреат журналістської премії «Золоте перо» Володимир Приймак, заступник голови Івано-Франківської обласної організації НСПУ Василь Бабій, історики, краєзнавці, знані митці та юні таланти, представники духовенства й місцевої влади.
Ювілейний випуск присвячений 160-річчю відомого краєзнавця Володимира Шухевича. Також в альманаху вперше друкуються світлини із сімейного архіву Миколи Козловського, який був пов’язаний із родиною Шухевичів. У розділі «Краєзнавство» є розвідка про три мости, на яких стояла Городенка, археологію часів Трипілля. Широко представлена мистецька палітра краю. Традиційно відведено місце презентації літературних новинок.
Пересилити страх
Перший випуск «Ямгорова» вийшов за два роки до проголошення Незалежності. Його незмінний редактор — відомий краєзнавець Володимир Никифорук (на знімку).
Довідка
Володимир Никифорук — почесний член всеукраїнського Товариства охорони пам’яток історії та культури, лауреат краєзнавчої премії імені Івана Вагилевича, премій імені адмірала Ярослава Окуневського Військово-Морського флоту України та премії імені Леся Мартовича (2011 р.). Президент ВІП-Ліги «Що? Де? Коли?». За його участю знято двосерійний документальний фільм про Городенківщину «Стежками Покуття» (УТ-1, 1993 р.) та «Подорож у Трипілля» (2009 р.). Автор двох поетичних збірок: «Літографії», «Листокрил», монографії «ОУН-УПА: дорога з ночі». Редактор-упорядник альманаху «Вертеп», пісенного збірника Володимира Парфенюка «У терновий вінок героям», співавтор збірників «Старожитності Городенківщини», «Геральдика України».
Ініціатор створення культурно-наукового товариства «Ґердан».
У співавторстві з Романом Смеречанським та Олександром Кагляном видані книжки «Городенка: перегук віків», «Городенківщина — стежками століть», «Костел Непорочного Зачаття Діви Марії» та серії фотолистівок із краєвидами Городенки.
Співавтор проекту герба міста Городенки та герба Городенківського району.
Засновник газети «Три мости». Має звання почесного громадянина міста Городенка.
Ідея створення альманаху виникла після знайомства із в’язнями совісті колишнього Союзу Ігорем та Іриною Калинцями.
«Мій колишній викладач із Львівської політехніки познайомив мене зі Стефанією Шабатурою, котра після заслання отримала дозвіл повернутися до України і мешкала у Львові. Це вона піднімала перший синьо-жовтий прапор на львівській Ратуші. Калинці видавали альманах «Євшан-зілля». Знали багато про культурні пам’ятки Івано-Франківщини, а зокрема Городенки. Поза тим, етнографічний регіон Покуття майже не був досліджений. Тоді подумалося: чому б не видавати свій часопис?» — розповідає Володимир Никифорук.
У першому числі написали про Дем’янів Лаз — розкопане того року місце розстрілів сотень в’язнів із радянської тюрми НКВС у 1941-му. Страшну правду світу відкрили місцеві активісти всесвітнього правозахисного товариства «Меморіал», до якого входив і Никифорук.
Разом зі співредактором науковцем із Городенки Богданом Якимовичем в одній зі львівських друкарень видали альманах накладом 100 примірників. Були то ще радянські часи, тож робили з осторогою. І не дарма тривожилися: через три дні після виходу в світ «Ямгорова» Володимира Никифорука викликав тодішній прокурор та попередив про заборону самвидаву. Сказав, що той уже під пильним наглядом.
«Це тепер усі герої. А тоді було страшно. Якось підходимо до будинку Калинців, а на лавках біля під’їзду — два суворі чоловіки з гострим поглядом упритул. Я відчув внутрішнє гальмо, вже подумки шукав шляхи втечі, але зважився пересилити себе.
Переступив той поріг. Тоді Стефанія Шабатура ще подарувала мені оберіг — вишитий у засланні вимпел із портретом Тараса Шевченка», — пригадує мій співрозмовник.
У 1990 році разом із городенківським активістом Степаном Павчаком Володимир Никифорук поїхав до Львова на зустріч із бранцем Кремля Юрієм Шухевичем. Син командарма УПА, він десятки літ провів у радянських тюрмах і засланні та якраз отримав дозвіл, повністю осліплий, повернутися в Україну. Городенківці презентували кремлівському заручникові «Ямгорів» та перший номер обласної демократичної газети «Галичина», де також розповідалося про Дем’янів Лаз.
До проголошення Незалежності залишався рік. Городенківські активісти організовували мітинги, друкували революційні публікації в місцевій газеті «Край», а також у Ямгорові. Володимир Никифорук — у авангарді.
Треба сказати, що його прадід був головою «Просвіти» в приміському Монкуті, дідусь — секретарем і скарбником, будували Народний дім. Мама Марія Дмитрівна, вчителька української мови та літератури, від початку 90-х минулого століття і досі очолює міське просвітянське товариство.
Відкрити для світу Покуття та його знаменитостей
На початку ХХ століття Городенка була третім за величиною містом Прикарпаття, після тодішнього Станіслава та Коломиї. Приміром, Калуш на той час мав десь до трьох тисяч населення. Це вже згодом він став промисловим гігантом.
Із Городенківського повіту походить віце-президент ЗУНР Лев Бачинський, тут працювали брати Теофіл та Ярослав Окуневські, котрі заснували українську гімназію, яка єдина в окрузі діяла під час І світової війни. Її свого часу очолював Антін Крушельницький, розстріляний згодом на Соловках.
Володимир Никифорук залучав активістів, а зокрема Олександра Кагляна, Романа Смеречанського, науковців, істориків. Вивчали мало досліджений на той час етнографічний регіон Покуття. До нього, крім Городенківського району, входить майже весь Тлумацький, більшість Снятинського, половина Коломийського та частина Тисменицького.
Вишукували в архівах, знаходили історичні паралелі, описували легенди Покуття. Налагодили зв’язок із діаспорою, а зокрема вихідцем із Городенки, тодішнім директором Інституту Маркіяна Шашкевича, головою всесвітньої спілки політв’язнів Михайлом Марунчаком. На перших порах то була матеріальна підтримка, а головне — міст між діаспорою та редколегією, допомога з дослідженнями. На сторінках «Ямгорова» регулярно відображали державотворчі процеси. Тут уперше презентували свої твори нині відомі поети й письменники.
«Городенка наче подає імпульси. Все, що генерується тут, пульсує на всю країну. Місто, приміром, відмінне від інших галицьких тим, що тут у XVIII столітті мешкали переважно українці. Та й багато особливого є на Покутті. Тут, у межиріччі Дністра, Прута і Ворони, багато знахідок трипільської культури, які нині є надбанням музеїв Відня — столиці колишньої Австро-Угорської імперії. Археологічні розвідки, вивчення культурного надбання краю стало важливим елементом у створенні єдиного ланцюга — Української держави», — підсумовує Володимир Никифорук.
Івано-Франківська область.
Фото автора.
