На початку літа в матеріалі «Дніпро кличе... на допомогу!» було анонсовано екологічну експедицію на човнах по Дніпру. Плановано вивчення екологічного стану центральної водної артерії України.

Вітряного та дощового липня похід стартував.

Дві особи на двох надувних човнах (один з яких вантажний) за чотири доби (з ночівлею) подолали майже 150 кілометрів у межах акваторії Канівського водосховища і досягли проміжного фінішу, яким, згідно з планом експедиції, мало бути місто Канів.

Необхідно зазначити, що вказаний відрізок шляху планувалося пройти лише за дві доби.

Сильний вітер і, як наслідок, високі хвилі, а також зливові дощі змусили учасників експедиції дві доби переховуватися від негоди на території регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Учасники експедиції вивчили стан прибережної частини. Фотографували козацькі хрести, які де-не-де проглядаються серед дерев та хащів.

Похід було продовжено, щойно погодні умови покращилися. Уникаючи пошкодження довгих, майже кілометрових сіток, висипаних рибацькими артілями, мандрівникам доводилося багато маневрувати, переходячи від правого берега Дніпра за лінію фарватера і знову повертатися до цього ж берега. Заливаючи водою човен з екіпажем, обладнаний малопотужним двигуном, вітер та хвилі кидали вантажний човен, що йшов на буксирі за основним, на човен, у якому перебував екіпаж. Біля берега гвинт двигуна часто-густо обмотувався усюдисущими водоростями, що створювало додаткові проблеми для його нормальної експлуатації та подальшого просування до берега. У надзвичайно критичних ситуаціях шансів отримати допомогу з боку, за відсутності стабільного мобільного зв’язку, у мандрівників майже не було.

Третя ніч, яку учасники походу провели на півострові біля самого Канева, видалась дощовою і дуже холодною. Прокинувшись серед ночі у наскрізь просіченому дощем наметі, учасники походу заходилися розпалювати вогонь під величезною кроною прибережного дерева, щоб хоч якось зігрітися та підсушити одяг, що виявилося дуже не простою справою. Але дощ продовжувався, і ніщо не обіцяло покращення погоди у найближчий перспективі.

Три холодні та дощові ночі далися взнаки. Наявний теплий одяг та легкий намет не забезпечували захисту від дощу та холодного вітру, у зв’язку з чим у мандрівників з’явилися ознаки застуди. Ноги мандрівників під час швартування човнів до берега були травмовані колючим водяним горіхом, яким повністю вкриті береги дніпровських водосховищ (і не тільки береги), внаслідок чого на ступнях з’явилися болючі нариви. За такої ситуації було ухвалено спільне рішення про перенесення походу на сприятливіший час. Протягом наступного дня весь мандрівний вантаж та плавзасоби були передані на зберігання знайомій особі у Каневі, а самі учасники походу рейсовими автобусами роз’їхалися по домівках на лікування.

Набутий мандрівниками досвід у їхньому першому поході великою річкою на надувних човнах має стати цінним здобутком для наступних подібних експедицій.

Щодо побаченого та почутого.

«Дніпро вже не реве», «Катастрофа на річці», «Смерть Дніпра», «Дніпро перетворився на канаву», «Екологи б’ють на сполох», «Водорості вбивають Дніпро», «Дніпро на межі зникнення», «Чому гине Дніпро?» — такими та подібними заголовками сьогодні рясніють численні газетні та інтернет-видання. Із року в рік кількість публікацій подібного змісту на шпальтах українських медіа постійно збільшується. Час від часу проблеми Дніпра обговорюються на екранах телевізорів. У державних установах розробляють та затверджують стратегічні програми, наприклад, Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року» від 24 травня 2012 року № 4836-VI. Започатковано Міжнародний день Дніпра тощо.

Які ж результати маємо сьогодні? Із сумом змушені констатувати, що майже жодних. Чому майже? Після чергового галасу у засобах масової інформації не дуже чисельних громадських екологічних організацій в окремих регіонах країни час від часу відбуваються якісь зрушення на кшталт нещодавно презентованої у Запоріжжі програми порятунку Дніпра «Врятуємо Дніпро разом», яка за змістом має локальний характер. Натомість нагального комплексного та системного загальнодержавного підходу до цієї кричущої проблеми поки що не відчувається. Невже для того, щоб у міністерських коридорах усвідомили, що руйнівна індустріальна діяльність людини веде до катастрофічних наслідків, які у певний час можуть стати незворотними, має трапитися щось екстраординарне на зразок Чорнобильської катастрофи?

Пройшовши 150 кілометрів водами Дніпра, маємо засвідчити достовірність інформації, викладеної у вищезгаданих публікаціях.

Дніпро з року в рік дедалі активніше перетворюється на болото.

Берегова лінія уздовж низького лівого берега річки суцільно вкрита очеретяним заростями, а також заростями водяної лілії, яка зазвичай росте в стоячих водоймах та водоймах з повільною течією.

Величезні площі поверхні води у затоках високого правого берега річки (наприклад, нижче Українки) також щільно вкриті заростями водяної лілії. Мандрівники доклали великих зусиль та багато часу, щоб на веслах вибратися з полону цих заростей.

Нижче за течією уздовж високого правого берега — суцільні зарості куширу зануреного, які також тривалий час не давали можливості йти під мотором.

Під впливом високих хвиль, які постійно набігають на високий правий берег, на очах мандрівників відбувалися зсуви глинистого ґрунту. Впродовж усього маршруту, де в більшій, а де в меншій мірі, спостерігалося засилля синьо-зелених водоростей (і це на початку липня), які зазвичай поширені в стоячих водах, ставках і ріках з повільною течією.

Також окремо маємо засвідчити, що найбільша в Україні річка Дніпро як головна водна транспортна артерія країни майже не функціонує. За весь час експедиції мандрівникам зустрілося лише 5 незавантажених барж, які були пришвартовані до берега, декілька маломірних катерів та пара напівзруйнованих дебаркадерів. І тільки біля Києва та Канева з десяток приватних парусних яхт гордо розрізали поверхню перевтомленого сивочолого Дніпра. От і все.

Під час перебування мандрівників у Каневі місцевий люд скаржився на випадки масового отруєння річкової риби внаслідок прориву отруйних речовин від місцевих агропідприємств у Дніпро та його притоку Рось. Хочеться запитати, а чи був хтось оштрафований або хоча б попереджений відповідними державними органами за ці злочини проти екології?

Уже після завершення походу по Дніпру, під час поїздок на приватному автомобілі навколо Києва, мандрівники були вкрай вражені реаліями, які свідчать про відсутність у державі найменшого контролю за виконанням санітарних та будівельних норм у приватному будівництві. Від Києва до Конча-Заспи і нижче, у бік Українки, берегова лінія всупереч чинним санітарним та будівельним нормам забудована сучасними палацами і замками, іноді зі своїми конюшнями, причалами та банями, і, як правило, з високими загорожами та парканами, які перекривають доступ до води пересічним громадянам. Хто і коли покладе край цьому неподобству?

Юрій ЯСЕНЧУК, Олег БАБЕНКО.

Фото з сайту rbc.ua