Запашне й солодке промайнуло літо —
Златосяйна осінь підбира вбрання.
І радіють щиро невгамовні діти —
Кличе знову дзвоник здобувать знання.

В пам’яті лишились спомини медові
І звучать натхненням для душі весь час,
Додають ще більше ніжності й любові
У скарбницю серця кожному із нас.

Як же в ту чарівну, милу, літню пору
Омивала землю шовкова роса,
Як здіймались в небо велетенські гори,
Щоб торкнутись сонця десь у небесах...

Як туман стелився над рікою вранці,
Солов’ї співали в лузі та садку,
Весело штовхались яблука у ранці,
Із води стрибала риба у ставку...

Дотик моря свіжий і доріжка срібна,
Спів біля багаття майже до зорі...
Райдуга, що в себе закохати здібна,
Ніби поклик раю сяяла вгорі!

Тетяна Комлік.

Київ.