Присвячені 240-річчю з дня його народження урочистості почалися біля згаданого музею, фасад якого прикрасили великим портретом ювіляра. Віддаючи йому честь, стройовим маршем пройшли майбутні захисники України — курсанти військового коледжу сержантського складу. Потім, уже всередині приміщення, вони поклали квіти до облаштованої тут експозиції з погруддям і портретом Олександра Засядька, макетами його винаходів і відтвореним робочим місцем (на знімку).

Чужі енциклопедії брешуть

Саме біля цієї експозиції наукові співробітники музею згадали головні віхи життя та діяльності славетного земляка, справжні першовитоки його родоводу. Адже в радянсько-російських енциклопедичних словниках вихідця з давнього козацького роду на Полтавщині репрезентували раніше (та й сьогодні) виключно «русским» ученим-артилеристом та винахідником. Хоча потомственний українець Олександр Засядько народився 1779 року в селі Лютенька, що свого часу було центром однойменної сотні Гадяцького полку.

Його прапрадід Яків був реєстровим козаком Хорольської сотні й лубенським полковником. Прадіда Лук’яна та діда Данила приписували вже до Лютенської сотні. Останній згодом служив священиком у тамтешній церкві. А батько, Дмитро Данилович, став головним гармашем Запорізької Січі. Отакий у Сашка родовий «русский» спадок... Звісно, на момент його народження давні козацькі вольності та привілеї Гетьманщини-України вже були ліквідовані в Російській імперії. Тож хлопцеві з генами захисника своєї землі довелося реалізовувати себе в іншому війську...

Після навчання в артилерійському кадетському корпусі Санкт-Петербурга молодий офіцер брав участь у військових походах і відомих битвах початку ХІХ століття. При цьому відзначився винятковою хоробрістю на полі бою та наполегливістю в опануванні ратної справи. За це неодноразово отримував високі нагороди. Однак у 1815 році несподівано, як для 36-річного офіцера з блискучою військовою кар’єрою, подав у відставку. Продав родинні маєтності поблизу Одеси й повернувся на малу батьківщину, в Лютеньку. Тут за власні кошти збудував кузню, облаштував своєрідну дослідницьку лабораторію й без просвітку експериментував, щоб створити якомога досконаліші бойові порохові ракети та станки-пристрої для запускання їх у ціль.

«Хай палить!»

— Чому Олександр Дмитрович обрав для своїх експериментів і досліджень саме те село, в якому народився? — перепитала присутніх на згаданих урочистостях краєзнавець із Гадяча Ірина Орлова. — Мабуть, тому що наш край був одним із центрів селітроваріння Полтавської губернії. А селітра — сировина для виготовлення пороху, потрібного для тих перших ракет. Дальність їхнього польоту сягала майже трьох кілометрів. На таку відстань, щоб перевірити, чи влучила ракета в ціль, як то кажуть, не набігаєшся. Навіть коли маєш помічника — сільського хлопця Василя Лакшу. Тож винахідник брав за мішені... копиці сіна, які займалися при влучанні. Це сполохало селян. І вони поскаржилися губернатору на сусіда, котрий, мовляв, «хоче губернію спалити»... Губернатор перепитав, чиє сіно спопеляє Засядько. Коли дізнався, що таки своє, зауважив: «Хай палить».

Менш як за три роки такого «домашнього» експериментування винахідник домігся вражаючих результатів. Адже, по суті, створив два типи бойових ракет — запалювальні й гранатні, або фугасні. І його знову забирають до Санкт-Петербурга. Там він продовжує науково-дослідницьку діяльність уже на вищому рівні. Себто вдосконалює свої ракети й пускові станки-триноги, з яких можна було одночасно випускати по шість таких грізних боєприпасів.

І водночас опікується розвитком артилерії та ракетобудування всієї держави. Саме Олександр Засядько написав перший в імперії посібник із виготовлення та застосування бойових ракет, створив ракетну роту № 1 і, власне, започаткував новий вид збройних сил. Дослужився до посади начальника штабу артилерії, став генерал-лейтенантом. А оскільки маєтності на малій батьківщині продав іще 1818 року, то туди, звісно, вже не повернувся навіть після відставки 1834 року за станом здоров’я. Через чотири роки його поховали в Курязькому Спасо-Преображенському монастирі, що під Харковом.

А дуб усе пам’ятає...

У радянські часи про царського генерала на його малій батьківщині воліли не згадувати. За таких обставин воістину подвижницькою стала пошукова робота вчителя-ветерана, краєзнавця і літератора Івана Чайки. Вже кілька десятиліть він по крихтах збирає матеріали про життя та діяльність Олександра Засядька, його зв’язки з рідною Лютенькою, дбає про гідне увічнення пам’яті видатного земляка. Прикро, та матеріальних свідчень перебування останнього у своєму родовому гнізді тут уже майже не залишилося.

Та в Лютеньці є куток Засядьщина. А на місцині, де, за переказами старожилів, Олександр понад два століття тому облаштовував «полігон» для випробовування ракет, досі росте дуб, якому вже понад 300 літ. Отже, живий свідок тих експериментів у селі таки є... Тут з’явилася також вулиця Засядька. Однак першим острівцем пам’яті про нього в Лютеньці став шкільний музей із облаштованою там іменною кімнатою. Хоча шлях до неї був непростим.

— Коли ми з дружиною тільки-но починали працювати в цій школі, наближалося 200-річчя з дня народження Олександра Засядька, — пригадав у телефонній розмові з власкором «Голосу України» Іван Чайка. — Тоді нашого педагога-ветерана, котрий завідував шкільним музеєм, «бомбардував» листами якийсь полковник із Вінниці. Його прізвище вже вивітрилося з пам’яті, та добре пам’ятаю категоричну вимогу — негайно створити в Лютеньці музей Засядька. Як це зробити на порожньому місці, без жодного експоната, ми уявлення не мали. Але залишити без уваги той епістолярний «крик душі» не могли...

На восьми возах

Пошуки «слідів» винахідника ракет активізували, коли Іван Федосійович став директором школи (на цій посаді він пропрацював три десятиліття!), а його дружина Марія Іванівна — заступником із виховної роботи. Залучали й учнів. Хоча з юними дослідниками тоді траплялися зовсім недитячі казуси. Якось на краєзнавчому конкурсі в Полтаві про земляка-винахідника ракет розповідав семикласник із Лютеньки. Поважний член журі зупинив його словами: «Хлопче, ти не забув, що говориш про 1815 рік, — які тоді могли бути ракети?»

— Та вони справді були, — продовжує Іван Чайка. — І саме в Лютеньці! Так, тут не зберігся будинок, в якому жив Засядько, й ніхто не пам’ятає, де він стояв. Але наші старожили, згадуючи розповіді своїх предків, показували інші знакові місця. Зокрема ті, де стояли маєтності винахідника, де була його кузня, в якій буквально кувалися перші ракети та де їх запускали чи, за словами селян, «Засядько палив копиці сіна трубками». За тими свідченнями в нас уже намалювали картину таких запусків. Бо таки не варто забувати, що перші ракети вилітали з пускових установок і влучали в ціль саме в Україні, на Полтавщині. Це вже потім, після запрошення до Петербурга, Олександр Дмитрович повіз туди з Лютеньки свої винаходи й обладнання на восьми возах...

До відзначення 240-річчя з дня народження видатного земляка у його рідному селі готуються досить активно. Хоча врочистості відбуватимуться там уже восени, ювілей припадає на 20 листопада. Трохи раніше, певно, у вересні, за словами Івана Чайки, в Лютеньці влаштують тематичний круглий стіл за участю творців сучасних українських ракет — представників знаного в усьому світі Конструкторського бюро «Південне», котрі вважають себе продовжувачами справи Засядька. З ними у справі увічнення його пам’яті тутешні краєзнавці співпрацюють уже тривалий час. У селі чекають також на приїзд фахівців із трьох знакових для літопису вітчизняного ракетобудування музеїв, які є у Полтаві, Житомирі та Коропі на Чернігівщині. Їхніми «іменними» візитівками стали прізвища відомих ракетників — Юрія Кондратюка, Сергія Корольова та Миколи Кибальчича.

Засядько повертається

До того часу в Лютеньці має з’явитися повноцінний музей Олександра Засядька. Для його облаштування Іван Чайка з однодумцями просили місцеву владу відвести збудоване 1903 року двоповерхове приміщення колишньої школи. Однак воно потребує капітального ремонту, який фінансово тут не можуть потягти. Тож для сільського музею земляка виділили дві кімнати у діючій школі. Там уже завершують ремонт. Звісно, ця скарбниця минувшини буде набагато просторішою і, так би мовити, виразнішою за попередню іменну кімнату в шкільному музеї. Там з’явиться чимало нових експонатів — макети винаходів і нагород їхнього творця, зокрема й знаменитої золотої шпаги, якою його відзначили за хоробрість.

За кошти небайдужих людей, меценатів для музею придбали також репродукції картин, що нагадують про життєвий шлях земляка. Йдеться насамперед про батальні сцени тих битв, у яких він брав участь. Адже ратній справі син головного гармаша Запорізької Січі віддав 15 літ життя! З огляду на його козацьке походження ту іменну скарбницю минувшини наповнять і зброєю та амуніцією наших лицарів волі. Тим паче, що саме в Лютеньці покоїться прах гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького.

Скульптор-самоук із сусідньої Миргородщини Валерій Єрмаков уже виготовив погруддя Олександра Засядька, яке поки що зберігається у Лютенській сільраді. Та невдовзі воно прикрасить експозицію нового музею. До ювілею біля церкви облаштують також символічну могилу Олександра Засядька. Раніше, до 230-річчя з дня його народження, тут уже встановили пам’ятний знак. А нещодавно в сільську церкву передали капсулу із землею з Курязького монастиря, де козацький нащадок знайшов вічний спочинок.

Полтава.

До речі

Під час згаданих урочистостей у Полтавському музеї авіації та космонавтики присутнім продемонстрували моделі літальних апаратів і ракетної техніки, виготовлені вихованцями обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді. А потім, уже на майданчику перед входом до цієї будівлі, увись злетіли дві діючі моделі ракет. Їхні сліди в небі стали ще одним нагадуванням про те, що справа Олександра Засядька в нашій державі має послідовників серед усіх поколінь. А значить, від українських бойових ракет (зокрема й тих, які були випробувані останнім часом) ворог не сховається навіть під землею...

Фото автора.