Я — переселенець. Тимчасовий. Було у мене, як мовиться, все, а не стало нічого. Крім пенсії. Не за власним бажанням покинув у 14-му на окупованій Донеччині домівку і опинився аж на Полтавщині. Осіли ми з родиною в селі. У невизначеному стані. Хто ми? Незрозуміло. Самі не можемо жити по-людськи і тим, хто дав нам прихисток, заважаємо. Та найбільший жах у тому, що вже п’ять років триває ця невизначеність. А що далі? Ще п’ять? Чи двічі по п’ять? На папері, в ефірах говорять про нас, висловлюють стурбованість, міністерство створили були... А насправді? Ні житла, ні перспектив. Така вона — незавидна доля переселенця.
Г. МЕТРУСЕНКО.
Дмитрівка Машівського району
Полтавської області.
