Богдан Мельник: «Без допомоги адвокатів на заробітках за кордоном навряд чи вдасться добитися компенсації за виробничу травму». 

Фото автора.

Йому сплатили понад шістсот тисяч (у перерахунку на гривні).

Водій електрокара, розвертаючи транспортний засіб, зачепив ящик з металевими заготовками. Поруч працював Богдан Мельник. Його нога опинилася затиснута металом. Сталося це на одному з підприємств Польщі з виготовлення металоконструкцій.

— Шість переломів на стопі лівої ноги! Такою була травма, — розповідає він.

Йому радили їхати додому. Особливо наполягали на цьому поляки. Свої теж казали, що нікому він нічого не зможе довести. Він вчинив інакше. Два роки добивався компенсації і таки отримав її. Можливо, поради вінничанина стануть у пригоді іншим заробітчанам.

Майстер телефонував, але не медикам

Той день він згадує із смутком на обличчі. «Я був на своєму робочому місці, — розповідає Богдан. — Тому моєї вини в тому, що сталося, немає. Поляк, водій електрокара, допустив очевидне порушення. Зробив це в присутності інших працівників. Інакше на заводі все звалили б на українця».

Від нестерпного болю він мало не знепритомнів. Закричав. Відчув, як кров залила взуття. Стати на ногу не міг. Його взяли під руки і привели в кімнату майстра. Надали першу допомогу. Ногу перебинтували.

— Я просив викликати «швидку», — каже Богдан. — Майстер одразу взявся за телефон. З розмови зрозумів, що він спілкується ніяк не з медиками. За три роки роботи в Польщі я добре вивчив їхню мову. Поляк турбувався не про моє здоров’я. Він з кимось обговорював ситуацію. Було видно по ньому, що панікує. Коли я вдруге нагадав про «швидку», взагалі вийшов з кімнати і там продовжував розмову.

Травмований чоловік на одній нозі дострибав на вулицю. Сів під деревом, аби бути, як то мовиться, на очах в інших. Каже, там до нього підійшов керівник підприємства. Він же власним автомобілем доправив постраждалого до місцевої лікарні.

— У палату мене доставили у шоковому стані, — продовжує Богдан. — Після наданої допомоги заснув. Лікар сказав, що на нозі шість переломів. Наклали гіпс. Щоправда, дивувала настороженість медиків у ставленні до мене.

Співрозмовник каже, що медперсонал з ним майже не спілкувався. На запитання: «Чи повідомили про травму в поліцію або прокуратуру?» — не відповідали.

Так минув тиждень. Богдан вирішив сам викликати поліцію. Коли приїхали поліцейські, розповів їм про все, що з ним трапилося, і де саме зазнав травми.

Невдовзі після того сталося те, на що він ніяк не сподівався. Українця, який пересувався на інвалідному візку, виписали з лікарні.

— Пояснили це тим, що порушив лікарняний режим, — усміхається співрозмовник. — Мовляв, виїжджав за межі території. Я дійсно виїжджав — купував воду в кіоску. Адміністрація лікарні мала повідомити в правоохоронні органи про травму заробітчанина. Вона цього не зробила. Поліція дізналася про це від мене. Мабуть, зі мною поквиталися.

Спираючись на милицю, Богдан добрався до місця, де проживали українці.

— Наші люди теж ставляться один до одного по-різному, — розповідає чоловік. — Відчув це на собі. Нас було понад десять осіб. Проживали в двох кімнатах будинку, який надала фабрика. Приблизно половина з наших допомагали мені, хто більше, хто вряди-годи, а інші сповідували наш український принцип — моя хата скраю.

«Їдь додому!» — умовляли його

На фабриці травмованого українця всіляко умовляли відмовитися від претензій, аби поліцейські і прокуратура не проводили слідство. Йому казали так: «Якщо ти цього не зробиш, половина фабрики залишиться без роботи».

— Навіть наші заробітчани говорили те саме, що й поляки, — розповідає Богдан. — Мовляв, нічого не доведеш, у них рука руку миє, але через тебе й ми можемо постраждати.

Після довгих роздумів, врешті-решт, він сказав хазяїну фабрики, що відмовляється від претензій до нього за умови, якщо йому сплачуватимуть страховку та возитимуть до лікарень. Чоловік працював офіційно, мав трудову угоду. Каже, без такого документа можна було б взагалі забути про будь-які виплати.

Він розумів, що механізм розслідування уже запущено. Факт травматизму зафіксували поліцейські, які приїжджали на його виклик до лікарні, і він не міг залишитися поза увагою. Так воно й сталося — фабрика не уникла перевірки. Про це він дізнався пізніше.

— Я пішов наперекір усім, — продовжує співрозмовник. — Став шукати адвокатів, які б погодилися допомогти.

Адвокати взяли п’яту частину

— Адвокати у Польщі охоче беруться за такі справи, бо ні для кого там не секрет, як підприємці обдурюють наших заробітчан, — каже Богдан Мельник. — Українці мало звертаються до них з однієї причини — вважають, що це дорого обійдеться.

Насправді з мене не брали жодного авансу. Свою частку захисники отримували тільки тоді, коли добивалися виплат. Гроші надходили частинами.

В укладеному договорі зазначалося, що їхній гонорар становить 22% від суми компенсації. Стільки ж передбачалося сплатити з одноразової допомоги.

— Моя справа була на 20 тисяч доларів, — продовжує Богдан. — Така цифра значиться у позові адвокатів до суду. Принаймні так її оцінили адвокати. Хоча вони мене попереджали, що навряд чи саме стільки повернуть грошей. Насправді до суду справа не дійшла. Як пояснив Мельник, кошти йому виплатили за домовленістю адвокатів з адміністрацією фабрики і страховими компаніями.

Будьте дуже обачні, аби уникнути біди

— У Польщі робота на підприємстві починається з інструктажу інспектора з безпеки гігієни праці (БГП), — ділиться думками вінничанин. — На жаль, більшість з наших заробітчан формально ставиться до цієї процедури. Але саме цей фахівець є дуже важливою ланкою у випадку травматизму. Варто записати для себе його прізвище, телефон, адресу. Інспектор опікується декількома підприємствами, і де його робоче місце, знає тільки він. Коли станеться біда, саме йому треба передусім  повідомити про пригоду на виробництві.

За словами Богдана, старший зміни чи майстер має інформувати керівника підприємства. Той зі свого боку — інспектора БГП або прокуратуру.

— Запитайте їх, чи вони зробили це, — зазначає співрозмовник. — Утім, дзвоніть самі. Але для цього треба знати телефони.

Не працюйте без договору чи угоди. Перед тим як їх підписати, уважно прочитайте текст. Не знаєте польської, попросіть це зробити тих, хто володіє мовою.

— Поляки-підприємці дуже бояться випадків травматизму, — розповідає чоловік. — Тому всіляко намагаються їх приховати. З нашої фабрики четверо чоловіків повернулися додому з переломами рук і ніг. Без жодної компенсації. Так мало бути і зі мною.

Вдалося вийти із ситуації інакше. Раджу не опускати руки. А ще краще бути дуже обачним, аби уникнути біди.

Довідково 

Богдан Мельник раніше служив спецпризначенцем в обласній поліції Вінниччини. Заочно навчався в Академії МВС, здобув освіту юриста. Майстер спорту з боксу, цим видом спорту займався ще зі школи. Під час служби брав участь у змаганнях з універсального бою. Виборов друге місце на всеукраїнських змаганнях серед поліцейських. У 2016-му поїхав до Польщі на заробітки. Кардинально змінив професію. Після навчання на курсах здобув спеціальність газоелектрозварника. Нині чоловік вдома. Каже, за кордоном можна заробити тоді, коли маєш затребувану спеціальність. Інакше не варто їхати.