Мій погляд приковує жіночка років п'ятдесяти, яка протягом десяти хвилин крутиться перед дзеркалом біля рукомийників. Вона декілька разів наводить губи яскраво-червоною помадою, доки мейк-ап акцент стає справжнім "акцентищем", старанно підмальовує тоненькі брови й виводить темні стрілки над очима. Потім жінка довгенько поправляє зачіску: зібраний на потилиці пучок ніяк не хоче коритися. Насамкінець вона дістає з червоної сумочки парфуми й щедро-щедро обливає себе з ніг до голови.
Вуаля! Можна на подіум. Але жінка має інші плани. Востаннє підморгнувши зображенню в дзеркалі, вона мовчки продирається крізь довжелезну чергу, яка, за іронією долі, саме дійшла до мене, і нахабно йде до кабінки.
– Перепрошую, тут черга, – зі спокоєм, обумовленим моєю сьогоднішньою неспішністю, звертаюся до дами.
– Ха, черга! Черга! Дома тобі черга! – обурливо кидає жінка.
На це лише всміхаюся: зовсім не хочеться сваритися за вбиральню.
Кабінка з гуркотом зачиняється перед моїм носом. Хвилина – і знову різко відчиняється. Яскраво-червоні губи злісно кричать: «Ти йди додому економіку піднімати, а потім про черги будеш говорити!»
Усміхаюся ще більше. Молодь у черзі солідарно зі мною смикає кутиками вуст.
Не хвилюйтеся, жіночко, економіку ми піднімемо. А ви над своєю культурою попрацюєте?
Малюнок автора.
