Фото автора.

Світлодарська дуга, «Світлодарка»... Проходимо на позиції. Бійці 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, яка стояла тут і нещодавно змінилась, за час своєї 8-місячної ротації просунулись уперед на 700 метрів. Ці метри асфальтом у Києві чи Житомирі людина може пройти за 10 хвилин. А тут ціна цих метрів — людські життя, кров і страждання поранених і сотні-тисячі кубометрів, сотні-тисячі тонн перекиданої солдатськими руками землі...

Отже, «відведення військ», хоч би як це було дипломатично потрібно, солдати сприймають без овацій...

На думку «Ратибора», командира батальйону бригади, яка змінила «тридцятку», сепарам потрібен весь Донбас, а не те, що нині вони мають. Зайняти всю Донецьку та Луганську області і швидко провести референдум про приєднання до РФ — це їхня мета. Ось тут, на Світлодарській дузі, за нами дві ТЕЦ — Світлодарська і Вуглегірська. Звісно, вони хотіли би їх захопити. Їм потрібна війна, а не мир, і ми це відчуваємо.

Панівні висоти у них, вони можуть завдавати ураження гранатометами, мінометами, артилерією. Там на їхньому боці, де їхні позиції, мало населених пунктів і спостерігачі ОБСЄ там бувають рідко. І вони цим користуються.

Сьогодні вночі в одну точку до нас прилетіло 5 СПГ — протитанкових гранат, також були обстріли з великокаліберного кулемета ДШК і автоматичного гранатомета АГС. Інколи бувають прильоти 82-міліметрових мін.

Також чуємо, як вони будують свої укріплення. Тут грунт — сланець, і ми чуємо підриви землі, бо лопатою вкопати те не можна.

А якщо будуються —  значить, заводитимуть ще додаткові підрозділи.

Ми також проводимо інженерні роботи, готуємося до зими. «Настрій в особового складу чудовий. Бажання зі своєї землі відходити немає. Тут у нас така територія, що згідно з Мінськими угодами і Горлівка, і Дебальцеве повинні бути нашими. То куди ж нам відходити», — розповідає комбат «Ратибор».

...Десь попереду чуються короткі черги з автомата. Військовик Микола, який на війні з 2014 року з третьої хвилі мобілізації (була перерва), каже, що ці постріли — щось на кшталт «куріпок ганяють». А вечорами б’ють прицільно по наших позиціях, тут все давно пристріляно. Але ми знаємо, що робити, де ховатись і як відповідати. Микола повоював, побув на «гражданці» і повернувся до війська. Каже, що має бойовий досвід, отож чому він мусить пропадати. Треба робити роботу. Війна — це така сама робота, як і будь-яка інша.

«Мої думки такі, що війну нашу треба закінчувати перемогою, і не дипломатичною, а військовою — лише йти в наступ», — висловлюється боєць.

Ще один військовик Євген каже, що вночі по 2—3 години буває справжня війна, а потім все затихає. І так майже щоночі.

Воїни Григорій, Олександр, Євген, Віталій, Микола, які захищають Україну (нас із вами) на Світлодарській дузі, просили передати народу України, що вони не боягузи (було вжите більш точне слово, але воно не зовсім літературне), а нормальні хлопці. Отже, виконую їхнє прохання. 

А загалом війна вже триває шостий рік...