Серед випадків із адвокатської практики правозахисника Валентини Іваник чимало сімейних драм. Подружжя, проживши у парі роки, раптом вирішило розбігтися. Тож несамовито починають ділити майно, «обкладаючи» одне одного далеко не літературними словами. А коли діти стають заручниками через непорозуміння і навіть ворожнечу дорослих, залишаються сиротами за живих батьків, це вже — трагедія.
...Якось до адвоката по правову допомогу звернувся молодий чоловік. «Андрій!» — представився і пояснив, що хоче позбавити батьківських прав на її сина свою колишню співмешканку.
Правозахисник уточнила:
— Вашого спільного сина?
— Ні! — чоловік похитав головою. — Ми зійшлися, коли Ольга (так звуть мою колишню цивільну дружину) була вагітна. Не одружилися офіційно. Не знаю чому, — він стенув плечима. — Просто жили разом. Народився Ваня — я його одразу мав за сина.
— Аби отримати повну картину вашого життя і потім вибудувати лінію захисту, прошу вас розказати про себе більше.
І чоловік почав свою нехитру розповідь.
...Спершу в їхній родині був лад: спокій, кохання, радість. Але після пологів в Ольги загострилася давня хвороба. Тож уся турбота про немовля лягла на плечі Андрія та його батьків. Ті жили окремо, але щодня навідували, допомагали по господарству, доглядали внука. Поки дружина лікувалася, Андрій працював на двох роботах, щоб задовольнити всі потреби жінки й сина. З часом життя стало на свої рейки й покотилося накатаною дорогою.
Ольга ніде не працювала. Та й професії ніякої не мала. Хатня робота теж не дуже притягувала. Могла днями валятися на дивані перед телевізором, жаліючись на нездужання. Тож дедалі частіше Ваня залишався на піклуванні дідуся й бабусі.
Якось, повернувшись додому, Андрій не застав дружини. Що трапилося? Де вона? Телефонував Ользі на мобільний, але абонент перебував поза зоною досяжності. Пізно вночі на Андріїв телефон прийшло коротке повідомлення, мовляв, не чекайте, додому сьогодні не прийду.
Так почався крах їхньої сім’ї. За тиждень Ольга зібрала свої речі, повідомила, що покохала іншого, житиме тепер із ним. І сина з собою забрала. «Він тобі нерідний, ти йому ніхто!» — сказала, мов відрізала.
Хлопчик плакав, благав не забирати його від тата, чим іще більше вивів матір із себе: «Чого нюні розпустив? Андрій тобі чужий. Тепер у тебе буде новий тато».
Цілий місяць чоловік не знаходив собі місця. Блукав спорожнілим домом, обдумував, коли і як почався у них з Ольгою розрив, чому вона так вчинила з ним, позбавила можливості бачитися з Ванею. Дарма, що не біологічний батько хлопчику, але ж це він виховував його з самого пуп’янка, не просто любив — обожнював малюка. І дитина відповідала йому тим же. Навіть коли дізнався, що Андрій йому насправді тільки вітчим, не переставав кликати татом і, здавалося, навіть ще більше прив’язався до нього.
За кілька днів Ваня несподівано з’явився на порозі квартири: «Можна я буду жити з тобою, тату?» — випалив з порога.
Ольга, як не дивно, погодилася, аби син жив із її колишнім і навіть на те, щоб він став офіційним опікуном: у новій родині хлопчик виявився... зайвим ротом! На суді, коли вирішувалася справа, Андрієва мати помітила цікавий стан колишньої невістки. Не втрималася, запитала, для чого тій малюк, якщо вона відмовляється від майже дорослого сина. Але почута відповідь буквально приголомшила жінку.
«Ну що тут поробиш, люблю я дітей!» — незворушно відказала Ольга.
... Адвокат уважно вислухала відвідувача.
— Я допоможу оформити необхідні документи і представлятиму ваші інтереси у суді. Але у мене ще одне незручне запитання: чому ви саме тепер хочете позбавити матір батьківських прав, адже вже давно є опікуном хлопчика?
Андрій помовчав трохи і, як на духу, зізнався:
— Розумієте, Ваня живе зі мною, але частіше з моїми батьками-пенсіонерами. У Ольги нова родина і, наскільки мені відомо, матеріальні нестатки. Тож ніякої допомоги від неї син не отримує. Не пам’ятаю, коли востаннє вони й бачилися. А якщо позбавити її батьківських прав, то хлопчик офіційно стане сиротою. Тоді хоч якась копійка дитині від держави перепаде. Та й іншими пільгами хлопець зможе скористатися.
Спохопившись після таких щирих зізнань, Андрій почав виправдовуватися:
«Але ви нічого такого не подумайте: я не відмовлюся від сина! Просто мені здається... так буде краще...»
...Хто з нас наперед знає, як буде краще? Суд вирішив дати Ользі останній шанс стати мамою. Але жінка, здається, давно викреслила свого первістка з життя. Хлопчик мешкає з дідусем і бабусею. Інколи навідується до батька, у якого нова, тепер законна дружина і маленька донька. Усі разом опікуються долею Вані, бо дуже люблять. Отака історія.
Суми.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
