У зв’язку з масштабними небезпечними кліматичними змінами, пов’язаними з діяльністю людини, у світлі нових інноваційних віянь і необхідності терміново рятувати Землю — наша розмова з відомим ученим і бізнесменом, фахівцем у сфері екологічної енергетики, доктором економічних наук, професором Василем Ковальським (на знімку).

Довідка

Василь  КОВАЛЬСЬКИЙ — фахівець у галузі еколого-енергетичної безпеки, доктор економічних наук, кандидат технічних наук, професор, член-кореспондент транспортної академії України.
Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації (нині Національний авіаційний університет), де працював тривалий час. З 1992-го по 2006-й — директор і президент низки підприємств та науково-виробничих об’єднань. Зокрема, директор спільного українсько-нідерландсько-російського підприємства «ГЛУРС — нафтопродукт» (виробництво і реалізація нафтопродуктів); президент акціонерного товариства «Корпорація інтегрованих агропромислових підприємств України» (об’єднувало 130 сільгосппідприємств і 19 переробних — 7 птахофабрик, 4 м’ясокомбінати, 5 комбікормових заводів, 3 олієжиркомбінати); голова правління науково-виробничого об’єднання «УКРріпак» (у складі 3 науково-дослідних інститутів і майже 200 ріпакосіючих сільгосппідприємств). Водночас очолював відділ економічно-інноваційних технологій виробництва альтернативних видів палива Об’єднаного інституту економіки НАНУ. З 2004 року — професор кафедри міжнародної економіки, з 2009-го — зав. кафедри інноваційних технологій, з 2010-го — професор кафедри менеджменту та економіки Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету. З 2007-го — директор Державного підприємства «Науково-виробничий центр «Біодизель» Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України.
Основні напрямки наукових досліджень — підвищення рівня еколого-енергетичної безпеки України.

— Василю Степановичу, ви тривалий час вивчаєте питання енергетики, точніше — альтернативної або відновлюваної енергетики. Певні фахівці ще називають її екологічною...

— Усе своє трудове життя. Адже альтернативна енергетика — це колосальний обсяг тем і напрямків — відновлювані джерела й види енергетики й невідновлювані. Залежність України від імпорту нафти й нафтопродуктів розглядається експертами як питання національної енергетичної безпеки. З другого боку, масштабні кліматичні зміни, погіршення якості довкілля актуалізують проблему екологічної безпеки, яка передбачає ощадливе й екологічно відповідальне використання енергії, а також її виробництво з використанням відновлюваних джерел. Альтернатива: або енергетика, або чиста природа — непродуктивна. Завдання забезпечення екологічної безпеки — знаходити розумні компроміси, не порушуючи й не знижуючи енергетичної безпеки країни.

— Серед цього розмаїття — що в пріоритеті для України?

— Враховуючи той фактор, що Україна має величезний аграрний потенціал і величезний накопичений досвід вирощування технічних сільгоспкультур, на мою думку, це виробництво біодизеля. Спочатку до цієї теми різко звернулися в багатьох країнах — стали вирощувати ріпак. Причому ріпак почали одержувати й технічний, і харчовий. Треба мати на увазі, що олійність технічного набагато вища. За питомою вагою в загальносвітовому виробництві олійних культур ріпак вийшов на третє місце після сої й бавовни, випередивши соняшник. В Україні за 20 років він захопив площі в мільйони гектарів.

Ще нині актуальна така культура, як рижій. Подібно ріпаку, його раніше вважали бур’яном. Він дає ще на 2—3% більше олії. А собівартість такої олії буде наполовину нижчою за ріпакову. Це тому, що рослина не потребує ретельного догляду, під неї не потрібно вносити дорогі мінеральні добрива, вона не боїться комах.

До речі, в Африці є така рослина, як ятрофа отруйна, у насінні якої міститься 40% олії. Для прикладу: із сої одержують майже 400 кг олії для біодизеля з гектара, з ріпака — 1 т, з ятрофи — 3 т. Крім того, це засухостійка рослина, тобто переносить без істотних втрат у врожаї посуху, добре росте в напівпосушливих і посушливих умовах. У зв’язку зі зміною клімату в деяких регіонах України вирощування ятрофи може бути досить вдалим рішенням.

— Нафтотрейдери стверджують, що ріпак виснажує ґрунт...

— Такі установки спеціально впроваджувалися в суспільну свідомість, хоча, наприклад, соняшник виснажує ґрунт значно більше. А ріпак навпаки збагачує землю, як і рижій. Обоє — екологічно чисті культури (а посіяна після ріпаку пшениця дає врожай, на 35—40% вищий). Більше того — з їхньою допомогою ми могли б відновити чорнобильські землі. Стебло витягує із чорнобильської землі радіонукліди, але вони не доходять до насіння. З насіння робиться біопаливо, а стебло просто утилізується. Якщо знезаражування відбуватиметься природним шляхом, якщо не втручатися, то знадобиться 900 або 1000 років, щоб земля очистилася й стала придатною для агроцілей. А за допомогою посівів ріпаку ми могли б за 100—150 років повністю відновити землю на величезній площі, паралельно одержуючи екологічно чисте паливо.

— Чому біодизель не дуже популярний за кордоном? Чому його мало використовують?

— Тому що в них немає таких земельних ресурсів. Хоча й Франція, і Німеччина вже відводять під ріпак від 10% до 15% орних земель. А нам сам Бог велів. Якщо ми відведемо під ріпак хоча б 10% орної землі — це 2,4 млн га — можете уявити результат?!

— Які науково-дослідні установи займаються вивченням ефективності виробництва й використання біодизеля?

— Інститут технічної теплофізики Національної академії наук України. Крім того, у Національному авіаційному університеті є екологічний інститут, який намагається біоенергетику застосовувати в авіаційних двигунах. Зокрема, вони випробували біодизель на турбореактивних двигунах. І одержали позитивні результати.

Національний транспортний університет спроможний готувати фахівців із числа інженерно-технічного складу з обслуговування автотранспорту й сільгосптехніки на біоенергетиці. Національний університет біоресурсів і природокористування спроможний готувати агрономів з вирощування енерготехнічних культур. Інститут біології НАН України вивчає енерготехнічні культури.

Моя мета на найближчу перспективу — відтворити свій науково-дослідний інститут (в 1991 році було створено НДІ «Логістика» — перший НДІ в Україні з приватною формою власності). Хоча двоє з моїх найближчих однодумців уже встигнули виїхати в Силіконову долину й успішно там працюють, умів в Україні вистачає. Є достатня кількість людей з великим розумовим і науковим потенціалом.

Є також бажання районувати «африканську» культуру. Я планую цим зайнятися. Наприклад, у Петропавлівці (Дніпропетровської області. — П. М.), звідки я родом і де з 1991 року успішно працює агрофірма НІБАС, майже немає дощів. Клімат такий, що сонце пече постійно. Я часто жартую, що Петропавлівка — африканський континент. Саме там я й хочу районувати цю своєрідну культуру.

— Ви мали змогу розвивати цю тему, будучи депутатом Кіровоградської обласної ради (2006—2010 рр.)...

— І тоді обласна рада уклала договір з НАН України, провідним інститутом енергетики, інститутом технічної теплофізики. У рамках цього договору була розроблена програма «УКРріпак». Також було підписано договір із Міністерством аграрної політики, багато чого зроблено в рамках цього договору. Була розроблена й успішно реалізована «Програма вирощування й переробки ріпаку в Україні до 2010 р.». Також розробили проект створення зони концентрованого вирощування ріпаку в Кіровоградській області загальною площею понад 100 тис. га з урахуванням сівозміни. Були цікаві бізнес-проекти з будівництва заводу з переробки ріпаку на біодизельне паливо й створення замкненого виробничого циклу з вирощування й переробки ріпаку.

— Які першочергові кроки потрібно зробити в Україні нині, щоб зрушити таку важливу проблему з місця?

— Треба створювати потужну державну програму, у рамках якої вирощуватиметься екологічно чиста агропродукція за допомогою техніки на біопаливі.

У рамках договору про спільну науково-виробничу діяльність тих наукових і навчальних закладів, які були перераховані вище, необхідно створити корпорацію — еколого-енергетичних інноваційних технологій, яка займатиметься вирішенням проблемних питань еколого-енергетичної безпеки.

Є велике бажання створити корпорацію (досвід, як організовувати такі структури, у мене є — очолював і «УКРріпак», і «УкрІнАгро»), куди зможуть увійти підприємства на кшталт олександрійського ЛАНу, яке нині випускає побутовий ширужиток.

Ми повинні самі робити комбайни, які адаптовані до новітніх видів біопалива. Повинні використовувати гібридні двигуни. І вирощувати на нашій благодатній землі, на чорноземі, потужні врожаї, екологічно чисті, використовуючи сільгосптехніку на екологічно чистому паливі. У цьому бачу еколого-енергетичну безпеку країни.

— Наскільки дає змогу розвиватися біоенергетичним технологіям законодавче поле?

— Нічого вигадувати не треба. Закон про альтернативну енергетику — чудовий закон. Але він не працює, як і багато інших. Зокрема й по регенерації олій.

Свого часу на альтернативну енергетику Москва наклала свою тверду руку. Загальний принцип зрозумілий — тільки нафтопродукти! У нашій країні завдяки певному лобі тривалий час він теж мав місце. Хочеться сподіватися, що цей період закінчується... 

Адже очевидно, що пріоритет нафтогазової теми — це велика шкода природі і її виснаження. Розвиток альтернативних джерел енергії, хоча там теж є свої нюанси, загалом набагато прогресивніший з погляду збереження екосистеми планети в цілому, енергоресурсів і екології України зокрема.

Нині ще більшою мірою настав час створити потужну державну еколого-енергетичну програму.

Необхідно виходити з ініціативою прийняття нового закону з альтернативної енергетики (доопрацювання існуючого). Сьогодні знову є надія, що щось зміниться. Цього хоче народ. За команду Зеленського проголосували більше 70% виборців, і всі вони хочуть змін. І в енергетиці теж. Ми багата країна, тільки необхідно, поряд з боротьбою з корупцією, нарешті приділити увагу й розвитку економіки.

Я автор двох патентів з біоенергетики, реалізація яких дасть змогу забезпечити біоенергією на найближчі 120 років не тільки Україну, а й усю Європу.

Ще планую зайнятися проблемними питаннями регенерації моторних олій. Ми прагнемо бути повноцінною частиною Європи, але ж там ніхто моторні олії не спалює. Їх треба регенерувати... Наприклад, у близькому зарубіжжі на досить-таки високому науково-виробничому рівні впроваджується проект «Росса-1» зі збору, транспортування й регенерації відпрацьованих моторних олій і мастильних матеріалів.

Нині у нас успішно культивується сонячна енергетика. Звичайно, її треба розвивати й використовувати. Але сонячна енергетика не в змозі забезпечити наші потреби повною мірою, зробити країну енергонезалежною. Це можуть зробити біотехнології. 

Стратегія подальшого розвитку альтернативної енергетики України вимагає створення й законодавчого забезпечення сприятливих умов інвестування й відповідної державної підтримки, розроблення й впровадження конкурентоспроможних технологій, зразків устаткування, впровадження їх у виробництво. Державна підтримка виробництва альтернативної енергії повинна полягати також у наданні пільг і стимулюванні інвестицій, що спрямовуються в розвиток різних секторів альтернативної енергетики, а також — шляхом укладення відповідних міжнародних угод.

Тому необхідно розробити й прийняти закони, що стосуються: спрощення процедури землевідведення для будівництва об’єктів з виробництва теплової енергії з відновлюваних джерел енергії й альтернативних видів палива; підвищення інвестиційної привабливості виробництва енергії з біомаси й біогазу; спрощення дозвільних процедур, необхідних для реалізації проектів, пов’язаних із заміщенням природного газу; розширення ресурсної бази для виробництва теплової енергії з біопалива; можливості укладення теплогенеруючими організаціями, які виробляють теплову енергію з альтернативних видів палива, довгострокових (до 5 років) договорів у сфері теплопостачання.

— Спасибі за змістовну, пізнавальну бесіду!

— І вам дякую за виявлений інтерес до еколого-енергетичної безпеки, однієї з основних складових національної безпеки нашої країни.

Розмовляв Петро МЕЛЬНИК.