Під час проведення проекту «Свято Церери в Миньковецькій державі».

Подію, яка відбулась у Дунаєвецькій ОТГ на Хмельниччині, очікували довго і готувались до неї ретельно. Тут відзначили четвертий день народження з часу створення міської об’єднаної громади. І в той же день вирішили провести свято обжинків. Саме останнє мало стати особливою родзинкою. Адже проводилось воно в пам’ять про Миньковецьку державу, яка була заснована на цих землях графом Ігнацієм Мархоцьким майже 200 років тому.

Саме проект «Свято Церери в Миньковецькій державі» приніс громаді перемогу в конкурсі Міністерства культури «Малі міста — великі враження». Дунаївчани стали одними з шістьох переможців в області в категорії середніх проектів. Окрім морального задоволення, це принесло ще й триста тисяч бюджетних коштів на організацію дійства. Гарне свято й справді відбулось. Але єдиною, кого на святі Церери не захотіли побачити, стала... Церера.

Кинули виклик Російській імперії

Як римська богиня родючості і хліборобства з’явилась у Миньківцях — давня історія. Два століття тому жив на цих землях шляхтич Ігнацій Мархоцький. Як на тодішній загал, був дивакуватим і далеко не всім зрозумілим. У своїх володіннях граф створив і проголосив однойменну державу, яка захопила майже півтора десятка навколишніх сіл. На її прикордонних стовпах було позначено: «Границя Миньковецької держави від Російського царства». Серед інших атрибутів державності в ній були власна валюта, свої законодавчі акти, які визначали порядок в усіх сферах життєдіяльності, кількаступінчата система судочинства...

Її економіка розвивалась доволі успішно: на території держави працювали суконна і ткацька фабрики, майстерні з виробництва паперу, селітри, лаку, цегли. Виробляли свої «авто», тобто карети. Працювало дві (!) друкарні — польська й українська...

Міцна економіка стала підґрунтям для розвитку освіти і культури — були засновані власна музична академія, хор і оркестр.

Погодьтесь, усе це навряд чи можна назвати лише дивацтвом — це ті реальні здобутки, котрі позначилися на житті кількох тисяч людей. Але навіть не вони стали головними в цій історії. У кріпосницькій Російській імперії граф наважився звільнити своїх селян від кріпаччини і дарував їм свободу. Сталось це майже за 65 років до того, як це було зроблено офіційно. Фантазер і реформатор ішов далеко попереду свого часу.

Проголошення волі творець держави закріпив у спеціальному акті. Для того щоб ця подія закарбувалась у пам’яті вже вільних громадян, започаткував особливе дійство — не просто обжинки, а справжнє свято врожаю.

А оскільки Мархоцький був людиною не тільки з багатою уявою, а ще й з прекрасною освітою, знанням давньогрецької та римської літератури та філософії, то вважав цілком доречним назвати це свято іменем Церери. Ось так богиня (неважливо, що це була переодягнена селянка) вперше з’явилась у Миньківцях.

Зачіпка все-таки знайшлася

Можна здогадуватися, що далеко не всім учорашнім кріпакам вона була близькою і зрозумілою. Але те, що святкування було пишним і масштабним, таким, що запам’ятовувалось на все життя, — це факт. Коли його проводили, ніхто й припустити не міг, що саме Церера згубить графа і його державу. Все, що відбувалось у Миньковецькій державі, було не просто чимось сюрреалістичним на той час, але по-справжньому революційним. Для влади це був серйозний виклик. Хоча знайти законні причини, щоб заборонити існування держави, не змогли. Але зачіпка все-таки знайшлася.

Частина духовенства звинуватила Мархоцького в язичницькому поклонінні. І що цікаво, сталося це через сімнадцять років(!) з часу започаткування свята. Втім це не завадило оголосити Мархоцького злочинцем, передати справу до суду і навіть відправити реформатора до в’язниці. Просидів він там недовго. Але внутрішній перелом, очевидно, все-таки стався. Ті події поклали початок руйнування мрій, надій та й ілюзій, а зрештою — самої держави.

Після смерті засновника про неї потроху почали забувати. І майже забули. Цікавість до цього історичного факту розбудили хмельницькі письменники, історики та дослідники вже наприкінці минулого століття. А в наш час диваком — реформатором Мархоцьким почали ще й пишатися. Бо виходить, що модель економічно успішної демократичної держави була продемонстрована в кількох селах із подільської глибинки ще кілька століть тому.

Прославляти пошепки?

Десять років тому в одному з сіл, яке входило до складу держави, був започаткований «Фестиваль Отроків» у пам’ять про неї та її засновника. Без всякого політичного підтексту, але з гордістю і повагою до діянь співвітчизника.

Тож не дивно, що до цієї теми звернулась і Дунаєвецька міська рада та міський культурно-мистецький, просвітницький центр, аби привернути до себе увагу гостей і туристів. Про організаційні передумови святкування вже було сказано. І все йшло, як мовиться, за графіком, та раптом за кілька днів до події виникло, м’яко кажучи, непорозуміння.

Духовна рада Дунаєвець, до якої входять місцеві священики, прийняла рішення утриматись від участі в цьому заході. Вони пояснили це тим, що при всій повазі до місцевої влади, яка його проводить, не можуть вшановувати Цереру як покровительку врожаю і родючості. На їхню думку, в цьому є елемент поганства. Відмовилися самі і не рекомендували своїм вірянам брати участь у дійстві.

Чомусь особливо насторожило освячення виставки обрядових хлібів, в якому духовенство побачило елемент жертвоприношення богині Церері. У своїй заяві вони зазначили, що у духовному значенні такі дії оцінюються як поганство і духовний перелюб.

Відсвяткували яскраво і весело

У Дунаєвецькій міській раді вирішили не розпалювати конфлікт і вгодити всім. З одного боку, якось незручно було відміняти проект, який зацікавив всю Україну. З другого — не хотілося протистояти духовенству та його пастві. Тож соломонове рішення було таким: прибрати з програми згадування про Цереру. Навіть попри те, що під час проведення конкурсу всі аспекти свята були детально проаналізовані і схвалені Міністерством культури і релігій. Ні від кого не було зауважень чи застережень.

Але у міськраді вирішили так: хтось не хоче бачити богиню — то й не треба. А свято громади, врожаю і можливість організувати дозвілля для людей нехай залишаться.

Зрештою все відбулось, як і планувалося. Вірніше, майже так, за винятком уже зрозумілої деталі, тобто персонажу. Свято відбулось у долині Братенький ярок, що поблизу села Дем’янківці. На нього з’їхалося чимало гостей, яким не тільки розповіли про свою унікальну історію, а й показали здобутки громади за час створення, провели екскурсії у старостати. Гостей розважали, веселили і пригощали. Можна було покататись на конях, розглянути виставки, поспівати і потанцювати... Все було гарно і достойно. А розпочав обжинки, як це було в давнину, сам Ігнацій Сцибір Мархоцький. Театралізоване дійство, в якому брали участь персонажі Миньковецької держави, захопило глядачів. Були навіть представлені святкові короваї, які колись освячувала Церера. Але цього разу вона цього не робила.

Знову, як завжди...

Вітаючи гостей, міський голова Веліна Заяць сказала, що це свято об’єднало всіх жителів міста та навколишніх сіл громади і є частинкою історії України, яку творять працьовиті, віддані люди. І це справді так. Прекрасно, коли свято об’єднує, а не розділяє.

Може видатись, що після всього цього навіть якось незручно згадувати оту прикрість із римською богинею. Не було її — то й не було.

Але чи не виходить так, що згадуючи і прославляючи свою історію, знову намагаємось «прикрити» деякі деталі. На всяк випадок. Щоб нікого не дратувати. Таке з нами вже було. І не варто нагадувати, чим обертались потім такі замовчування.

Кожен має право на свою думку і може бути вільним у своєму виборі. Це було й одним із найголовніших принципів такої недовготривалої, але справді демократичної і прогресивної держави. На жаль, ані тодішня офіційна влада, ані суспільство виявилися неготовими сприйняти це. А що ж тепер? Невже дежав’ю? Невже знову наступаємо на Церерині граблі?

До речі

У 1801 році італійський астроном Джузеппе Піацці в обсерваторії Палермо відкрив першу малу планету. У космічних масштабах вона зовсім крихітна — її діаметр усього 950 кілометрів. І все ж це не астероїд чи якесь інше космічне тіло, а планета. У тогочасній глибоко релігійній Італії, котра чимало зробила для утвердження християнства і знищення ідолопоклонства, нікому не спало на думку заперечувати те, що відкриттю було присвоєне ім’я Церери. Його планета-крихітка носить і досі.

Фото Дунаєвецької ОТГ.