1. Хаотичне виділення земельних паїв на безкрайніх українських полях призводить до втрати 15—20% усіх орних земель за рахунок виділення сільгоспземель для під’їзних доріг до кожного виділеного паю. Це може дати втрату врожаю щонайменше на 20% — колосальна втрата сільськогосподарської продукції. І, відповідно, падіння обсягів сільгоспвиробництва, а отже, відрахувань податків до бюджету. А тому — ще більше зменшення бюджету держави.

2. Необхідно звернути увагу на те, що люди, які виділяють землі нібито для власної обробки землі, перебувають у віковому діапазоні від 60 до 80 років і більше.

Крім того, майже всі ці люди живуть за межею бідності. Це має наштовхнути на запитання: якими засобами (техніка, гербіциди, мінеральні добрива тощо) і за чий кошт ці люди можуть здійснювати обробку землі й вирощувати сільськогосподарську продукцію. Цілком очевидно, що такі вчинки цих жителів села, які забирають свою землю з оренди середніх і великих агровиробників, призведуть до здачі цієї землі в неофіційну тіньову оренду дрібним фізичним особам—підприємцям та іншим приватним підприємцям, тобто дрібним і середнім, а іноді й великим аферистам, які беруть цю землю в неофіційну оренду. Це призводить до втрати фактично 30—40% надходжень до державного бюджету через несплату такими псевдоарендаторами ні податку на доходи, ні військового збору з орендної плати (які виплачуються орендодавцям «по-чорному»). Також ці «спритні» орендарі не платять державі ні фіксованого сільгоспподатку, ні податку на додану вартість, ні податків із заробітної плати, які надходили до цього в бюджет від попередніх орендарів, які ведуть агробізнес чесно і платять усі встановлені українським законодавством податки.

3. У результаті того, що на тих самих полях різними дрібними, середніми й великими орендарями вирощуються різні культури, при обробці цих посівів відповідно різними засобами захисту рослин відбуватиметься взаємне знищення вирощуваних культурних рослин (при обробці пшениці від бур’янів буде знищено посіяні поруч ділянки з кукурудзою, соєю, горохом, рапсом та іншими культурними рослинами. І так само той, хто оброблятиме, наприклад, кукурудзу від бур’янів, знищуватиме посіви пшениці, ячменя й вівса, які ростуть поряд на тому самому полі).

4. Крім того, що за такого ведення хаотичної обробки землі порушуватиметься сівозміна. Необхідно врахувати, що дрібні фермери у 95% не мають спеціальної агрономічної, а також агрохімічної освіти, на відміну від середніх і великих господарств. Тому неправильне застосування засобів захисту рослин, а також їх великого асортименту призведе до варварського знищення родючості українських земель.

5. Крім усього іншого, перетворення безкрайніх полів на щось, що нагадує шахівницю, неминуче призводить до труднощів, а часом і неможливості застосування сучасної, широкозахватної й високопродуктивної сільгосптехніки на таких порваних на частини полях. При цьому постійне додаткове маневрування важкої й потужної техніки призводить до надмірного ущільнення ґрунтів і перевитрати у кілька разів пального, збільшення часу обробки дрібних паїв землі, що у підсумку призводить до погіршення якості обробки землі й подорожчання у кілька разів усіх виконуваних на землі технологічних операцій з вирощування сільськогосподарських культур. А для деяких сільськогосподарських культур їх виробництво на таких рваних полях стає нерентабельним чи неможливим.

6. Уся світова практика однозначно свідчить про те, що великотоварне виробництво завжди набагато рентабельніше за дрібнотоварне фермерство. Тому у всіх розвинених країнах триває процес об’єднання дрібних фермерів у середні й великі агропідприємства.

Україна володіє 30—40% усього біогумусу планети. Крім того, у її надрах — величезні запаси корисних копалин у великому діапазоні, включно із майже усіма елементами таблиці Менделєєва. Тобто українська земля — це ресурс, що не має аналогів у світі, ціну якого неможливо визначити. При цьому необхідно відзначити, що усі найрозвиненіші країни намагаються не продавати землю взагалі (Швеція, Фінляндія, Норвегія, Ізраїль, а в Америці землю можна продавати, але тільки державі за ринковою ціною).

Українські агровиробники великого й середнього масштабу на сьогодні мають дуже гарні показники з виробництва аграрної продукції. Їхнє важке матеріальне становище склалося протягом останніх 3—4 років. Після того як різко підвищили податки для агровиробників, причому як на саму сільськогосподарську продукцію, вироблену аграріями, так і на всі видаткові матеріали, життєво необхідні для агровиробництва. Тільки щодо податку на додану вартість останні 4 роки уряд України краде в аграріїв від 6 до 8 млрд доларів щорічно. При реалізації продукції на експорт через корупційну бездіяльність антимонопольного комітету аграрії й Україна втрачають від 10 до 15 млрд доларів. Я не хочу перераховувати всі побори, від яких страждають українські аграрії, а хочу зазначити, що в цивілізованих країнах має місце така політика держави щодо своїх агровиробників, наприклад: щорічно бюджет Євросоюзу виділяє понад 30% усіх коштів на прямі дотації своїм агровиробникам. Крім того, Франція щорічно виділяє майже 450 євро на гектар кожному фермерському господарству, незалежно від результатів його господарської діяльності. У Німеччині землеробам виділяють більш як 700 євро допомоги на гектар, десь у межах 500—600 доларів становить допомога від держави американським агровиробникам. Хочеться пояснити громадянам України, що така допомога не обраховується 60 млн грн на рік, як це було при Порошенку, які ділилися на три гіганти-агрохолдинги. Для порівняння треба навести деякі цифри: у 2017 році Німеччина виділила своїм агровиробникам тільки прямих дотацій у розмірі 27 млрд євро і ще 9 млрд євро — непрямих дотацій. Загалом німецькі агровиробники одержали 36 млрд євро у 2017 році. Крім того, Євросоюз виділив усім країнам єврозони дотацій на суму 30 млрд євро, які, щоправда, розподілялися між аграріями країн єврозони нерівномірно. Найменше одержали аграрії Литви, Латвії, Естонії та інших східноєвропейських країн (у середньому по 80 євро на гектар). А от аграрії Німеччини, Франції й Італії одержали в середньому по 300—400 і більше євро на гектар.

Аграрний сектор для України нині є, мабуть, одним із найсильніших і найперспективніших важелів з виведення всієї економіки держави з економічної й соціальної кризи, яка затягнулася на 30 років. Крім реального ринку, рішенням, яке відкриває дорогу для колосальних як для України інвестицій, є ідея передачі в довгострокову оренду 11 млн гектарів сільськогосподарських земель державної власності — вони можуть не тільки принести Україні чистий дохід у розмірі щонайменше 3,3 млрд доларів щорічно, а й залучити інвестиції для розвитку зрошуваного землеробства на цих площах, що залучить на ці потреби в країну не менш як 110 млрд доларів. А також як обов’язкова умова — розвиток тваринництва з відтворенням поголів’я великої рогатої худоби в межах 1 млн голів на 1 млн гектарів землі, що неминуче залучить у країну майже 240 млрд доларів протягом 1—3 років.

Звертаю увагу на те, що залучувані в країну кошти будуть безплатними й добре контрольованими, оскільки ці гроші є власністю приватних компаній з різних держав, які мають розвинені економіки, але які не мають природних ресурсів для отримання життєво необхідних для них продовольчих продуктів високої біологічної якості, котрі вони із задоволенням зможуть вирощувати тільки на українських землях, де є унікальні природно-кліматичні умови, а не тільки сама земля, як це наївно сприймають деякі громадяни України.

З вищевикладеного випливає один незаперечний висновок: українська земля безцінна, а тому вона повинна бути збережена у власності держави й усього українського народу для захисту його корінних інтересів!

Анатолій ПЕШКО,

академік, перший віце-президент

Академії економічних наук України.